Справа № 2604/6791/12
"10" квітня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Краснової І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної компенсації за частку у спільній частковій власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні,-
учасники справи:
представник позивача - ОСОБА_4
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3
представник відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної компенсації за частку у спільній частковій власності. Просить суд з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів на її користь компенсацію з частки у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 265 159,00 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2010 року виданого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори їй належить на праві власності 2/9 частини квартири АДРЕСА_1. Дана квартира складається з двох кімнат загальною площею 43,10 кв.м., житловою площею 29,20 кв.м. Інша частина спірної квартири належить відповідачам. У зв'язку з тим, що частка квартири на яку позивач має право є незначною та не може бути виділена в натурі, вона має право на отримання матеріальної компенсації за неї. Позивач письмово зверталася до відповідачів з проханням компенсувати вартість частки квартири по ринковим цінам, однак від даної пропозиції відмовляються.
Не погоджуючись з позовними вимогами відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, яка ухвалою суду від 10 травня 2017 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання, була прийнята судом до спільного розгляду із первісною позовною заявою.
Позивач та представник позивача за зустрічним позовом просять суд припинити право власності ОСОБА_1 на 2/9 квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1.
В рахунок оплати вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 195 395 грн., що внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва.
Свої зустрічні позовні вимоги сторона позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 є власником 7/18 частини квартири АДРЕСА_1. Іншим співвласником 7/18 частини даної квартири є його син ОСОБА_7. У них з сином спорів, що спільного використання квартири не має. При цьому власником 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1. Вона вже протягом багатьох років намагається через суди змусити ОСОБА_2 заплатити за її частку надмірні кошти. Таким чином, оскільки частка ОСОБА_1 є незначною, виділ не можливий, позивач змушений просити суд припинити її право на частку в квартирі та виплатити її грошову компенсацію вартості частки.
Представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив первісний позов задовольнити, проти зустрічного позову заперечував, з підстав викладених у позовній заяві, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову. Додатково пояснив, що надані стороною відповідача за первісним позовом експертні оцінки частки спірного майна не можуть бути взяті до уваги, оскільки не відповідають дійсної вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідач та Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнали, з підстав викладених у зустрічному позові, зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала, з підстав викладених у зустрічному позові, зустрічні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2010 року виданого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М., зареєстровано в реєстрі за № 1-1999, ОСОБА_1 належить на праві власності 2/9 частини квартири АДРЕСА_1.
Крім того, 30 листопада 2010 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до якого останнім перейшло у спадщину по 7/18 частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідні висновки міститься в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року по справі №6-4цс14 та постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року по справі № 6-2925цс15.
Таким чином, правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Суд наголошує на тому, що позивач за первісним позовом на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Крім того, звертаючись до суду позивач за зустрічним позовом просить зобов'язати відповідачів сплатити компенсацію її частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, що є недопустимим.
Разом з тим, примушування відповідачів до таких дій також є порушенням їх прав, оскільки законодавством не передбачена можливість набуття права власності в примусовому порядку за відсутності юридично важливих обставин.
Таким чином, на основі з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову.
Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Згідно п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною та спільне володіння і користування майном є неможливим.
В судовому засіданні встановлено, що 2/9 частка квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1, є не значною і не може бути виділена в натурі.
В свою чергу в даній квартирі на постійній основі проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щ обуло підтверджено в судовому засіданні та не заперечувалось стороною відповідача ОСОБА_1 за зустрічним позовом.
Крім того, позивачем за зустрічним позовом в ході судового розгляду було внесено в рахунок оплати вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва на підставі квитанцій від 16.06.2017 р. номер квитанції 0.0.786868961.1, суму 105311 грн. та від 13.06.2018 р. номер дублікату квитанції 0.0.10540656589.1 на суму 90084 грн. отримувач Дніпровський районний суд м. Києва, банк отримувач ГУ ДКСУ у м. Києві.
Дані обставини, підтверджують згоду позивача за зустрічним позовом сплатити компенсацію вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 на користь відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Разом з тим, твердження сторони відповідача ОСОБА_1 за зустрічним позовом, щодо не відповідності суми вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 ринковим цінам не знайщло свого підтвердження в ході судового розгляду.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами по справі було надано суду ряд висновків експертів про визначення вартості 2/9 частки квартири АДРЕСА_1.
Згідно ст. 115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта в галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань .
При цьому, як роз'яснив Верховний Суд України в п. 17 своєї постанови «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року за № 8, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
На підставі викладеного, суд приймає в якості належного та допустимого доказу висновок експерта № 21157/17-42 від 27 квітня 2018 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, відповідно до якого ринкова вартість 2/9 частки об'єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1, без врахування її зносу станом в цінах на 20.04.2018 року становить 195 395,00 грн.
В даному випадку, оцінивши вищенаведений висновок на предмет того, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи, суд приходить до висновку, що експертиза, за результатами якої складено саме вказаний висновок № 21157/17-42 від 27 квітня 2018 року, проведена у відповідності з принципами об'єктивності та повноти експертного дослідження, визначеними ст. 3 Закону України «Про судову експертизу».
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні.
Керуючись 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316-319, 358, 364, 365 ЦК Україии, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК Укрїни, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної компенсації за частку у спільній частковій власності - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні - задовольнити.
Припинити право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 .
В рахунок оплати вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 195 395 грн., що внесені ОСОБА_2на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва на підставі квитанцій від 16.06.2017 р. номер квитанції 0.0.786868961.1 на суму 105311 грн. та від 13.06.2018 р. номер дублікату квитанції 0.0.10540656589.1 на суму 90084 грн. отримувач Дніпровський районний суд м. Києва, банк отримувач ГУ ДКСУ у м. Києві.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 19 квітня 2019 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_2.
Відповідачі: ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_2, ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1.
Суддя