(про відмову у забезпеченні позову)
03 травня 2019 року м. Житомир справа № ЗП/240/5/19
категорія 113040000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Капинос О.В., розглянувши заяву про забезпечення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до подання позовної заяви до Управління Держпраці у Житомирській області ,
встановив:
02.05.2019 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови управління Держпраці у Житомирській області № ЖИ9/ЖТ1479/06-30-13-05/2608103329/ДФС-ФС від 08.01.2019 про накладення штрафу в сумі 111690 грн.
В обґрунтування заяви вказано, що про наявність такої постанови їй стало відомо, отримавши постанову ДВС про звернення стягнення на заробітну плату. Управління Держпраці не повідомило її про застосування штрафу, чим грубо порушило права. В ході здійснення заходів по стягненню штрафу, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та постанову про стягнення виконавчого збору. З накладеним штрафом не погоджується, а постанову вважає протиправною. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до значних матеріальних втрат заявника, тому на даний час існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а для їх відновлення необхідно буде прикласти значних зусиль.
Частиною 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду, надалі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, яку подано до пред'явлення позову, та приєднані до неї документи, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно зі ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
Положеннями ч.2 ст. 151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, або до якого має бути поданий позов, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача (заявника) на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу (заявнику) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Одночасно слід вказати, що обов'язок доказування у разі подання клопотання про забезпечення позову покладається на заявника.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що заявником у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Також до заяви не було додано жодних доказів у підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник лише вказує на дії, які можуть бути вчинені відповідачем в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить існування очевидних фактів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
На думку суду, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу до пред'явлення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність спірного рішення суб'єкта владних повноважень, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України пов'язують можливість забезпечення позову, а тому заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Капинос