про залишення позовної заяви без руху
03 травня 2019 року м. Київ № 320/2194/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови,
до суду звернулось Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Титова С.І. про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692, 00 грн. від 05.04.2019 по виконавчому провадженню 58805552.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із позовною заявою управлінням заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Обґрунтовуючи підстави щодо звільнення від сплати судового збору, заявник посилається на положення, зокрема, статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка дозволяє зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково у зв'язку із майновим станом сторони. Крім того, заявник посилається на постанову Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 565/256/15-ц як на підставу звільнення від сплати судового збору, в якій Верховний Суд дійшов висновку про відсутність обов'язку сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, виходячи з того, що виконавче провадження по конкретній справі, за яку сплачено судовий збір, та в якій провадження за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби не відкривається.
Вирішуючи питання щодо заявленого клопотання суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Таким чином, за обґрунтованим клопотанням, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату.
У позовній заяві сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та надати суду відповідні докази.
Слід зазначити, що судовий збір, як складова частина судових витрат, виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функцію. Компенсаційна функція полягає у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя, а також коштів, витрачених особами, що звертаються до суду або вчиняють певні процесуальні дії. Превентивна функція полягає в попередженні необґрунтованих звернень до судів, у забезпеченні виконання юридично зацікавленими в результаті справи особами своїх процесуальних обов'язків. Соціальна функція проявляється в тому, що судові витрати покликані забезпечити фактичну доступність до правосуддя.
Європейський суд з прав людини вважає, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення Європейського суду з прав людини «Справа Ейрі» від 09.10.1979).
Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 23.01.2015 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Суд зазначає, що позивач не включений до числа осіб, звільнених від оплати судового збору при подачі позовів, зокрема, до адміністративного суду, що прямо передбачено Законом України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову), а тому є платником судового збору на загальних підставах.
Крім того, суд вбачає за доцільне зазначити, що у статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України).
Більш того, суд звертає увагу, що доводи заявника про майновий стан сторони та те, що кошти управління відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України можуть бути використані тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22.05.2015 № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
Крім того, суд відхиляє посилання заявника як на підставу для звільнення від сплати судового збору на постанову Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 565/256/15-ц, оскільки встановлені в ній обставини жодним чином не пересікаються із правовідносинами в межах заявленого позивачем позову, а також суд констатує, що в даному випадку позивачем заявлений адміністративний позов, предметом якого є скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Титова С.І. про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692, 00 грн. від 05.04.2019 по виконавчому провадженню 58805552, а не скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби тощо.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору. Окрім того, жодними засобами доказування (документально підтверджуючі докази) наявності чи відсутності коштів на рахунках заявника останнім суду не підтверджено взагалі.
Крім того, в силу вимог пункту 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
В порушення вищевказаних вимог Кодексу, в позовній заяві не зазначено власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Із прохальної частини позовної заяви встановлено, що позивач оскаржує постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Титова С.І. про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692, 00 грн. від 05.04.2019 по виконавчому провадженню 58805552.
Однак, дослідивши матеріали позовної заяви, судом не виявлено серед доданих до неї документів оскаржуваної постанови.
Крім того, пунктом п'ятим частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів позову судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Титовим С.І. винесено постанову від 05.04.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692, 00 грн. по виконавчому провадженню 58805552.
Під час дослідження матеріалів позовної заяви на предмет її відповідності вимогам, передбаченим частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не виявлено заяви про визнання поважними причини пропуску строку на звернення до суду.
Як зазначає позивач у позовній заяві (стор. 1 позову, перший абзац зверху), про прийняття спірної постанови йому стало відомо 15.04.2019.
В свою чергу, матеріали позовної заяви не містять жодних даних на підтвердження обставин, на які посилається позивач, зокрема, відсутні докази одержання позивачем оскаржуваної постанови або доказів, коли позивач фактично дізнався по порушення своїх прав.
Із даним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду позивач звернулася лише 03.05.2019 (здано на пошту - 24.04.2019), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позову, а також конвертом, в якому надійшов позов, в той час як зі змісту позовної заяви встановлено, що оскаржувана постанова винесена 05.04.2019.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Так, в одному із своїх рішень ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (справа "Пономарьов проти України", п. п. 41-42).
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Суд зазначає, що початок перебігу десятиденного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували факт обізнаності позивача із оскаржуваною постановою саме 15.04.2019 матеріали позову не містять взагалі.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 1921, 00 грн. за вимогу майнового характеру;
- власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- належним чином завіреної копії оскаржуваної постанови з доказами її одержання (ознайомлення) саме з дати, яку зазначив позивач;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску із наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження щодо обізнаності позивача про наявність оскаржуваної постанови саме з дати, яку зазначив позивач.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, - відмовити.
2. Позовну заяву Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови, - залишити без руху.
3. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
4. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
5. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.