справа №1340/6215/18
23 квітня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі :
головуючого-судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Колодій О.Р.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ГУ ДМС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (81113, АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ГУ ДМС у Львівській області (м. Львів, вул. Січових Стрильців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) в якій позивач просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 396-18 від 14.11.2018 року про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ухвалою від 28 грудня 2018 року відкрито загальне позовне у справі.
Ухвалою від 20 лютого 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Державної міграційної служби України від 14 листопада 2018 року № 396-18, яким відмовлено позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню. Зокрема, як стверджував позивач, в порушення вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідач не провів ретельну перевірку наявності чи відсутності підстав для отримання додаткового захисту. Так, у позовній заяві зазначає, що позивач є громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_5 та перебуває за її межами, в Україні, у зв'язку з тим, що він не може повернутись на територію ОСОБА_4 ОСОБА_5 та змушений шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за життя, свободу та здоров'я. Позивач зазначив, що надав численні докази на підтвердження своєї заяви - анкети, які містяться в матеріалах особової справи третьої особи, але які не були взяті до уваги при прийняті оскаржуваного рішення. Однак, об'єктивного дослідження фактичних доказів того, що ці побоювання є цілком обґрунтованими, міграційною службою проведено не було. З цих підстав позивач стверджував, що рішення міграційної служби не ґрунтується на положеннях ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задоволити.
Державною міграційною службою України на адресу суду подано відзив, який обґрунтований тим, що рішення було прийнято правомірно, у відповідності норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У відзиві зазначають, що заявник приїжджав дуже часто в Україну, а звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України у Львівській області лише 20.11.2017 року, вже після прийняття рішення про примусове повернення за межі України, яким було зобов'язано його покинути територію України у термін до 15 грудня 2017 року. Вказують на те, що заявник не повідомляє про переслідування у країні громадянської приналежності за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства) та приналежності до певної соціальної групи. Зазначають, що немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених пунктом частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, допитавши свідка, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, є громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_5.
Як вбачається з ОСОБА_2 особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.11.2017 року реєстраційний № заяви 193/54, 26.10.2017 року в'їхав через Ягодин на підставі паспорта АВ 2990183.
16.11.2017 року працівниками Пустомитівського РВ ГУ ДМС України у Львівській області на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
20.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказує, що влада ОСОБА_4 ОСОБА_5 переслідує його за його політичні переконання і підтримку України за її прагнення до демократії, свободи і незалежності. Особливо сильно почались переслідування після його випадкового потрапляння в ЗМІ, коли він був похороні друга ОСОБА_6 (позивний «Тарас»), який загинув захищаючи Україну від російської агресії, і був похований в Бресті 3 вересня 2015 року. Після похорону заявнику довелося продати свій успішний бізнес. Також у заяві було вказано, що заявника закривали в ізоляторі тимчасового тримання на день ОСОБА_5.
В ході розгляду заяви встановлено, що ОСОБА_1 станом на 03.01.2017 року не значиться серед осіб, оголошених в розшук каналами Генерального Секретаріату Інтерполу (відповідь начальника сектору Міжнародного поліцейського співробітництва ГУ Національної поліції у Львівській області від 03.01.2018 за № 47/33/Р-2018).
Управління СБУ у Львівській області у відповідь на запит ГУ ДМС України у Львівській області повідомлено, що відомості щодо обставин, за яких ОСОБА_7, не може бути визнано біженцем або особою яка потребує додаткового захисту в Управлінні СБ України у Львівській області відсутні.
23 квітня 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області було складено Висновок, яким у відповідності до умов передбачених пунктами 1 або 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_1.
Державна міграційна служба Україна листом повернула ГУ ДМС у Львівській області на доопрацювання особову справу, в якому зазначила, що висновок ГУ ДМС у Львівській області не містить інформації про країну походження заявника.
21 серпня 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області було складено додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 14 листопада 2018 року № 396-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Про зазначене рішення позивача повідомлено повідомленням № 146 від 20 грудня 2018 року.
Не погодившись із рішенням ДМС № 396-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з п.п.1, 13 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У ст.5 Закону України №3671-VI визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ч.5 якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з ч.ч.1, 7 ст.7 цього Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України №3671-VI, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.6 ст.8 цього ж Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
«Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як було встановлено судом, відмова відповідача вмотивована відсутністю умов, передбачених п.1, п. 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема, що в результаті всебічного, об'єктивного та неупередженого аналізу матеріалів особової справи №2017 LV0054 та інформації по країні походження було встановлено, що зазначені заявником побоювання не мають належного обґрунтування, видаються надуманими та малоймовірними, а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених п.1, п. 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У додатку до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21 серпня 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області було зазначено, що у рекомендаційній позиції ГУ ДМС у Львівській області встановлено та доведено, що заявник не є біженцем у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань, стати жертвою переслідувань та насилля за якою з конвенційних ознак (заявник особисто не повідомляє про переслідування на території країни громадянської належності за ознаками національності (етнічної групи), віросповідання, політичних переконань до та належності до певної соціальної групи). Також заявник не повідомляє про небезпеку втрати життя чи свободи в ОСОБА_4 ОСОБА_5, через побоювання та застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смерть чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження покарання. Крім того, було вказано, що посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, а також втрати життя через наявність внутрішнього збройного конфлікту.
Разом з тим, у листі Державна міграційна служба Україна, яким було повернуто ГУ ДМС у Львівській області на доопрацювання особову справу, зазначено, що висновок ГУ ДМС у Львівській області не містить інформації про країну походження заявника, зокрема звертають увагу, що відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.10. 2011року за № 1146/19884, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що у додатку до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21 серпня 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області дані посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником, відповідачем у висновку не зазначено.
Відповідно до п. 1.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011р. інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
Крім того, в матеріалах особової справи заявника не міститься доказів звернення відповідача з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, справа якої розглядається, з метою отримання додаткової інформації із даного питання.
Суд зазначає, що не існує та не може існувати точних критеріїв визначення системності утисків чи переслідувань владою громадян, адже вони мають визначатися з урахуванням кожної конкретної ситуації та носять оціночний характер.
Що стосується підтверджуючих доказів, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Судом встановлено, що позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, надано всі факти, що були в його розпорядженні, твердження заявника є зрозумілими, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою.
Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011р. не досліджено ситуацію в ОСОБА_4 ОСОБА_5.
В судовому засіданні допитано в якості свідка ОСОБА_8, який повідомив про те, що позивач є членом «Руху Солідарності «Разом» з 2017 та координатором «Руху Солідарності «Разом» по Львівській області. У ОСОБА_5 за свою активну громадянську позицію позивач неодноразово піддавався переслідуванню з боку влади країни. Підтвердив, що напередодні ОСОБА_9 2017 позивача затримано на три доби. Також повідомив, що на момент розгляду справи наявні і інші факти переслідування в ОСОБА_4 ОСОБА_5 членів вказаної організації з боку представників влади.
Також, представником позивача долучено до матеріалів справи компакт - диск з записом прес - конференції та копію протоколу про адміністративне правопорушення від 28.03.2019, як додаткові докази переслідування членів вказаної організації.
Крім того, представником позивача долучено до матеріалів справи копії листів від 20.12.2018 року та від 22.01.2019 року співголови «Руху Солідарності «Разом», в яких викладена аналогічна інформація, що і свідком ОСОБА_8
За такого правового регулювання та обставин справи судом встановлено, що заява позивача є обґрунтованою, а ситуація, яка склалася в країні його походження, є несприятливою, в той час як відповідачем належна перевірка фактів, викладених позивачем, не проводилася, запити у відповідні органи не були зроблені, а отже, оскаржуване рішення прийнято формально, без детального дослідження і з'ясування всіх обставин справи, а тому відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було належним чином обґрунтовано та передчасно зроблено висновок про відмову в задоволенні заяви позивача.
Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 818/493/16 (адміністративне провадження № К/9901/12730/18).
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання Державної міграційної служби України визнати громадянина республіки ОСОБА_5 ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.
Водночас, частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги
ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у ГУ ДМС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії підлягають частковому задоволенню.
Витрати, пов'язані з розглядом справи позивачем не заявлялись, а тому не стягуються з відповідача.
У відповідності до п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Керуючись ст.ст. 2,6,7,9,72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ГУ ДМС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 396-18 від 14.11.2018 року про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2017 року № 193/54 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позову - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02 травня 2019 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна