25 квітня 2019 року Справа № 280/1227/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1)
до Центрального управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-б, код ЄДРПОУ 41248629)
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з жовтня 2014 року;
- зобовязати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з жовтня 2014 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, у зв'язку з проведенням АТО та з набранням чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595, у 2014 році звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Вказує, що саме з цього часу відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення у розмірі 1100 грн., але з жовтня 2014 без правових підстав припинив нарахування пенсії. Зазначає, що будь-якого рішення відповідача про припинення виплати пенсії позивачу не надходило. Повідомити дані про наявність такого рішення, про дату та інші його реквізити, за його наявності, працівники відповідача в телефонній розмові відмовили. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права, тим самим позбавивши позивача єдиного джерела для існування.
Ухвалою судді від 27.03.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 25.04.2019.
15.04.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх.№14977), в якому просив в задоволенні позову відмовити, обгрунтовуючи тим, що позивач вперше звернувся до відповідача з заявами від 27.09.2018 про взяття на облік та про запит пенсійної справи з іншого району, отримавши довідк про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Після надходження пенсійної справи позивача відповідно до законодавства взято на облік з 27.09.2015 (за три роки до дня звернення за отриманням пенсії). Вказана у позовній заяві інформація про те, що позивач звернувся до відповідача у 2014 році не відповідає дійсності. Представник відповідача зазначив, що за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року позивачу нараховано 56055,67 грн., але вказана сума буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також представник відповідача зазначив, що після проведення перевірки фактичного проживання органами праці та соціального захисту населення пот Вознесенівському району, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району №29 від 01.11.2018 позивачу було відмовлено у відновлені пенсійних виплат. Починаючи з вересня 2018 року пенсія відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
15.04.2019 на виконання ухвали суду від 27.03.2019 від відповідача надійшли документи (вх.№14976).
Ухвалою суду від 16.04.2019 відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000623857 від 27.09.2018 року.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2, дата видачі 04.02.2014 року, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком довічно.
Як встановлено із копії витребуваної судом пенсійної справи ОСОБА_1 , на обліку в Центральному обєднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя позивач перебуває з 27.09.2015 року.
Позивач у позовній заяві зазначає, що виплата пенсії йому припинена з жовтня 2014 року, однак, судом встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з вересня 2015 року по серпень 2018 року, а з вересня 2018 року припинено нарахування та виплата належної позивачу пенсії.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної або часткової тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016 року) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 видана довідка від 27.09.2018 року №0000623857 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3
Відповідно до ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п.71 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 27.09.2018 року №0000623857 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 рокувстановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до п.п.2 п.12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
У статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Вирішуючи спір, суд також виходить із пріоритетності застосування вимоги ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2018 по справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачена діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном.
У свою чергу, перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету.
Втім, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання невиправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що право на пенсію за віком має кожний громадянин України похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж, таким чином позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Центрального управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з вересня 2015 року.
Зобов'язати Центральне управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період, починаючи з вересня 2015 по серпень 2018 року, поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, починаючи з вересня 2018 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2019.
Суддя А.В. Сіпака