12 квітня 2019 р. № 400/353/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., розглянув в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034
про:визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 9, 675 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Лоцкинської сільської ради Баштанського району Миколаївської області та зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є членом фермерського господарства "ЗЕТ" ОСОБА_2, має право на отримання у власність частки земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні голови ФГ "ЗЕТ" ОСОБА_2 - ОСОБА_2, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки. Відповідач, на думку позивача протиправно перешкоджає йому в реалізації свого права.
Ухвалою від 13.02.2019 року суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413 ним було затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність. Бажана позивачем земельна ділянки не входить до переліку.
Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження.
З'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідив матеріали, що містяться у справі, діюче законодавство, суд дійшов висновку, що позов належить частковому задоволенню, виходячи з наступного:
ОСОБА_1 є членом фермерського господарства "ЗЕТ" ОСОБА_2, яке заснував ОСОБА_2, отримавши на підставі розпорядження голови райдержадміністрації Ради народних депутатів Баштанського району Миколаївської області 02.07.1996 року у постійне користування земельну ділянку площею 22,5 га в межах території Лоцкинської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.
25.07.2018р. ОСОБА_2 надав згоду на вилучення земельної ділянки, що надана йому в постійне користування та використовується ФГ "ЗЕТ" ОСОБА_2, для подальшої передачі у власність членам ФГ "ЗЕТ" ОСОБА_2.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 9, 675 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Лоцкинської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. До заяви додавалася заява ОСОБА_2 від 25.07.2018 року на вилучення з постійного користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 9, 675 га для безоплатної передачі у власність членам ФГ "ЗЕТ" ОСОБА_2, серед яких був і позивач.
Листом від 27.08.2018 р. відповідач повідомив позивача про те, що місце розташування бажаної земельної ділянки відсутнє в переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність у ІІІ кварталі поточного року - відтак, відповідач не вбачає за можливе вирішити дане питання в III кварталі поточного року.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання земельних ділянок у власність громадян.
Таким чином, Стратегія є планом щодо вдосконалення використання та охорони земель в Україні та містить лише загальні положення, не зачіпаючи особливості розпорядження землями фермерських господарств, водночас норми ЗК і Закону України "Про фермерське господарство" мають вищу юридичну силу в частині надання земель фермерських господарств. Питання реалізації позивачем права на безоплатну приватизацію земельної ділянки в минулому, відповідачем не досліджувалося і не стало підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Аргументи відповідача, щодо того, що вищезазначеною постановою КМУ на органи Держгеокадастру покладено обов'язок передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність насамперед учасникам бойових дій не приймаються до уваги, так як ці положення Стратегії не виключають права на отримання земельних ділянок у власність іншими громадянами України.
Згідно з частиною 4 ст.15 ЗУ "Про звернення громадян" рішення органу державної влади про відмову в задоволенні вимог, викладених в заяві, доводиться до громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
В даному випадку мотиви відмови відповідача на заяву позивача, з огляду на вищезазначене не ґрунтуються на діючому законодавстві, тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Дана позиція також викладена в Постанові Верховного суду №К/9901/48816/18 від 26 червня 2018 року.
Також суд вважає за необхідне дослідити у справі законність вимог позивача щодо надання йому, як члену фермерського господарства частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні засновника - ОСОБА_2, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки.
Громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Разом з тим, ч. 5 ст. 116 ЗУ України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що розташована на території Лоцкинської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, на яку претендує позивач, загальною площею 9, 675 га, входить до складу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.07.1996 р. за № 271.
У зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка входить до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК №1705, суд дійшов висновку про те, що за таких умов надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшим наданням цієї ділянки у власність іншій особі, суперечить положенням частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України.
Є сумнівними доводи позивача про те, що ОСОБА_2 фактично відмовився від наданої йому земельної ділянки, у зв'язку з тим, що частинами другою та третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Стосовно доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про фермерське господарство», який є спеціальним по відношенню до Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Статтею 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
На підставі аналізу наведених правових суд доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.
В даному випадку, виходячи з положень Закону України «Про фермерське господарство», поки за ОСОБА_2 зареєстрована земельна ділянка на праві постійного користування, претендувати на оформлення права власності на неї може лише він. Позивач згідно із Земельним кодексом України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі встановленому законом, у випадку коли його право на таке, ще не було реалізовано.
Дана позиція суду також узгоджується з Постановою Верховного суду №К9901/25300/18 від 19.06.2018 року
Аналізуючи вище викладене, слід зазначити, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що викладені у листі від 27.08.2018 року №П-1677/3-4428/0/20-18-СГ, які не передбачені законодавством, діяло протиправно.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 384, 20 грн. підлягає відшкодуванню на його користь пропорційно частині задовленених позовних вимог.
Керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.08.2018 року №П-1677/3-4428/0/20-18-СГ у наданні дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 9, 675 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 384, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2019 р.
Суддя А. П. Фульга