25 квітня 2019 року Справа № 280/49/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (61099, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1)
до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя. вул. Запорозького козацтва, 25-а, код ЄДРПОУ 41248943)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
03 січня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (далі - відповідач), відповідно до якого просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з грудня 2014 року та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість, починаючи з грудня 2014 року.
Ухвалою від 27.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 26.03.2019.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, у зв'язку з проведенням АТО та з набранням чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595, у 2014 році звернулась до відповідача з заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. Вказує, що саме з 2014 року відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення у розмірі 3330 грн., але починаючи з грудня 2014 року без правових підстав припинив нарахування пенсії. Зазначає, що будь-якої інформації щодо прийняття рішення про припинення виплати пенсії від відповідача позивачу не надходило. Повідомити дані про наявність такого рішення, про дату та інші його реквізити, за його наявності, працівники відповідача в телефонній розмові відмовили. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права, тим самим позбавивши позивача єдиного джерела для існування. Зазначає, що будь-яких зауважень щодо змісту документів, на підставі яких відбулось призначення, з боку органів ПФУ не пред'являлось, будь-яких вимог про надання документів або уточнення даних, що в них містяться, з боку відповідача на адресу позивача не надходило. Вказує, що у разі прийняття відповідачем рішення про призупинення або припинення позивачу пенсії, через відсутність визначених законом підстав для його прийняття, його слід визнати протиправним.
У зв'язку з перебуванням судді 26.03.2019 судді на лікарняному. Розгляд справи відкладено на 02.04.2019.
27.03.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх.№12052), в якому просив в задоволенні позову відмовити, обгрунтовуючи тим, що 27.10.2014 позивач звернувся до об'єднаного управління з заявою на запит пенсійної справи з іншого району. До заяви було надано копію паспорту та пенсійне посвідчення. Згідно паспорту позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. З 01.09.2014 позивача було взято на облік. За період з 01.09.2014 до 31.01.2015 позивачу пенсія нарахована та виплачена у сумі 16 825,71 грн., з 01.02.2015 пенсія позивачу не нараховувалась та не виплачувалась оскільки, позивач не зареєстрований в інформаційній базі даних про переміщених осіб та не надав до об'єднаного управління довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Представник відповідача також зазначив, що з 26.11.2014 року призначення та продовження виплати пенсій особам, які перемістились з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюється лише за умови взяття їх на облік в органах соціального захисту населення, що підтверджується відповідною довідкою. Для отримання пенсії з 01.02.2015 обов'язковою умовою є також реєстрація в інформаційній базі даних про переміщених осіб, яка ведеться органами соціального захисту населення. Також представник відповідача зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду за наслідками якого відповідно до ст. 240 КАС України позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Ухвалою суду від 02.04.2019 розгляд справи відкладено на 25.04.2019.
На підставі розпорядження керівника апарату суду №28 від 15.04.2019 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ" адміністративна справа №280/1391/19 призначена на повторний автоматизований розподіл у зв'язку з відпусткою з вагітністю та пологами з 12.04.2019 по 15.08.2019 головуючого по даній справі судді Артоуз О.О.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 справу передано на розгляд головуючому судді Сіпаці А.В.
Ухвалою суду від 16.04.2019 справу №280/49/19 прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 25.04.2019 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.04.2019 на виконання ухвали суду від 09.04.2019 від відповідача надійшли документи (вх. №15723).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії АА №609041.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду м. Запоріжжя.
12.06.1991 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить відмітка у паспорті громадянина України.
Як зазначає позивач у позовній заяві, виплата пенсії йому припинена з грудня 2014 року однак, судом встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.02.2015, що підтверджується довідкою про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії.
Отже, у справі оспорюється правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу на підставі встановленого факту відсутності реєстрації позивача в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі по тексту Закон № 1058), Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі по тексту Закон № 1706), Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженою Постановою Кабінетом Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року(далі по тексту Порядок № 509), Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»(далі по тексту Порядок № 637), Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 (далі по тексту Тимчасовий порядок № 595).
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у звязку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за/днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки з 01.02.2015 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутністю законодавчо встановлених підстав.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Судом враховані положення Статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про відсутність реєстрації позивача в якості внутрішньо переміщеної особи. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20 жовтня 2014 року №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За приписами статті 4 вказаного Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи є правом особи, яким вона користується на власний розсуд, шляхом особистої подачі відповідної у встановленому порядку. Проте, закон не містить приписів про покладення на особу будь-якого обовязку подавати таку заяву та набувати відповідний статус.
Водночас, відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин припинення виплати пенсії з підстав відсутності реєстрації позивача в якості внутрішньо переміщеної особи є протиправним, оскільки грубо суперечить вищенаведеним нормам Конституції та законодавства України.
Що стосується вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу з грудня 2014 року суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволеню оскільки, як встановлено із матеріалів справи з 01.09.2014 по 31.01.2015 року пенсія позивачу нарахована та виплачена, що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, а відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачеві підлягає поновленню з моменту її припинення, тобто, з 01.02.2015.
Щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду за захистом свої прав та інтересів, суд зазначає наступне.
Відповідно до норм частин першої та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (61099, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя. вул. Запорозького козацтва, 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2015 року.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01.02.2015 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (61099, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (69076, м. Запоріжжя. вул. Запорозького козацтва, 25-а, код ЄДРПОУ 41248943) витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2019.
Суддя А.В. Сіпака