ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" травня 2019 р. справа № 300/857/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом: Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» до відповідача: Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт коштів боржника від 09.04.2019 у виконавчому провадженні №56557497 та зобов'язання Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в особі начальника зняти арешт з коштів, -
16.04.2019 Державне підприємство «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт коштів боржника від 09.04.2019 у виконавчому провадженні №56557497 та зобов'язання Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в особі начальника зняти арешт з коштів, які містяться на рахунку №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 та рахунку №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваною постановою накладено арешт на грошові кошти в межах суми стягнення, що містяться на рахунках №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 та №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570 Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів», а оскільки вказані рахунки відкрито для здійснення розрахунково-касових операцій, в тому числі для виплати заробітної плати, податків, пов'язаних із виплатою заробітної плати (єдиний соціальний внесок, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір) та сплати обов'язкових платежів до державного та місцевого бюджетів, накладення арешту на такі рахунки призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють у позивача та унеможливлює виконання ним обов'язку зі сплати податків та інших обов'язкових платежів. Також в позовній заяві позивач вказує, що підприємство є об'єктом державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави відповідно до постанови КМУ №83 від 04.03.2015, та посилаючись на порядок звернення стягнення на майно боржника, зазначає, що у виконавчому провадженні №56557497 винесено чотири постанови про арешт коштів боржника та те, що відповідно до ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" від 16.02.2015 на рахунки в системі електронного адміністрування ПДВ не поширюється дія Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд на 02.05.2019.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду даної заяви повідомлялися судом.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши справу за правилами статті 287 КАС України, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач - Державне підприємство «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. можливо сформувати).
09.04.2019 старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області винесено оскаржувану постанову про арешт коштів боржника ВП №56557497 при примусовому виконанні виконавчих документів відповідно до переліку, що міститься в ній, згідно якої накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів», в тому числі на рахунках №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 та №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 6134867,78 грн. (а.с. 13-24).
18.10.2018 між ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" та Державним підприємством «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» укладено Договір про надання комплексу послуг з відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб, зарахування та виплати заробітної плати та інших платежів №274427420, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.38-39).
Відповідно до пункту 2.1 предметом договору є взаємні зобов'язання Сторін щодо надання в порядку та на умовах, визначених у даному Договорі, послуг з відкриття карткових рахунків співробітникам клієнта, зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат від клієнта, передбачених чинним законодавством України.
Згідно п. 3.2.2.2 на Державне підприємство «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» як сторону договору покладено обов'язок для зарахування грошових коштів на карткові рахунки співробітникам клієнта перерахувати загальну суму заробітної плати та інших виплат від клієнта, передбачених чинним законодавством України, на відмінний від того, що вказаний в оскаржуваній постанові про арешт коштів боржника від 09.04.2019, рахунок.
Відповідно до довідки б/н, виданої керуючим Відділення №1 ПУМБ в м. Івано-Франківськ, позивачем у Відділенні №1 ПУМБ в м. Івано-Франківськ відкрито поточний рахунок №2600677609, МФО 334851, код 14282829 (а.с. 45).
Позивачем в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570, 04.07.2016 відкрито поточний рахунок №26008052532325, що підтверджується копією довідки №180611SU14372406 від 11.06.2018 (а.с. 40).
Із поданих позивачем копій платіжних доручень №2017 від 11.10.2018, №2018 від 11.10.2018, №2010 від 10.10.2018, №2016 від 11.10.2018 встановлено, що з поточного рахунку №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570 у жовтні 2018 року було сплачено кошти по заробітній платі, єдиному соціальному внеску, податків та інших платежів до бюджету (а.с. 41-44).
Відповідно до копій платіжних доручень №168 від 26.02.2019, №167 від 26.02.2019, №166 від 26.02.2019, №165 від 26.02.2019№101 від 07.02.2019, №102 від 07.02.2019, №105 від 07.02.2019 у лютому 2019 року позивачем з рахунку №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 сплачено кошти по заробітній платі, єдиному соціальному внеску, податків та інших платежів до бюджету (а.с. 46-52).
Згідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно Конституцією України на відповідача як суб'єкт владних повноважень покладено обов'язок діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII визначаються умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Відповідно до вимог частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Згідно частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є: звернення стягнення на кошти боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення, поряд з іншим, постанов або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема, на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації, про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ч. 1 статті 48 Закону №1404-VIII).
Згідно частини 2 статті 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Частиною 2 статті 52 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Згідно вимог частини 3 статті 52 Закону №1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Із змісту оскаржуваної постанови від 09.04.2019 ВП №56557497 вбачається, що державним виконавцем накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках боржника №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 та №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570, в межах суми стягнення за виконавчими документами, також серед іншого, при примусовому виконанні виконавчих листів №344/4426/18 від 17.12.2018, №344/3921/18 від 23.01.2019, №344/4530/18 від 30.01.2019, №344/1923/18 від 05.02.2019, №344/3928/18 від 04.02.2019, №344/4526/18 від 23.01.2019, №344/13925/18 від 15.02.2019, №344/1425/19 від 29.01.2019, №344/13553/17 від 12.03.2019, №344/4768/18 від 04.02.2019, №344/18772/18 від 12.02.2019, №344/5637/18 від 11.02.2019, №344/17506/18 від 20.02.2019, №344/18012/18 від 06.02.2019, №344/6520/18 від 31.01.2019, №344/3930/18 від 31.01.2019, №344/6438/18 від 06.02.2019, №344/4527/18 видані Івано-Франківським міським судом, №755/17023/18 виданий 13.03.2019 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з позивача на користь стягувачів коштів щодо вимог працівників, пов'язаних з трудовими правовідносинами (нарахована, але не виплачена заробітна плата, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, компенсація за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу).
Згідно статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання, Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" суд ще раз повторив своє твердження, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін, саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції.
Суд звертає увагу, що статтею 46 Закону №1404-VIII визначено черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів, згідно якої у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
Державним підприємством «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» не подано жодних належних та допустимих доказів щодо повного фактичного виконання рішень суду щодо вимог працівників, пов'язаних з трудовими правовідносинами, які вказані в оскаржуваній постанові про арешт коштів. Відповідно, суд вважає безпідставними доводи позивача в обгрунтування позовних вимог про те, що накладення арешту на рахунки позивача, з яких здійснюється виплата заробітної плати як існуючим працівникам, так і тим, перед ким є заборгованість підприємства за 20017-2018 роки, унеможливлює своєчасність таких виплат, оскільки державним виконавцем накладено арешт на кошти як захід примусового виконання рішень суду, що набрали законної сили, в тому числі щодо вимог працівників, пов'язаних з трудовими правовідносинами (нарахована, але не виплачена заробітна плата, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, компенсація за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу). При цьому, вжиття заходів примусового виконання рішень суду та задоволення таких вимог саме шляхом здійснення виконавчого провадження є гарантією дотримання прав таких працівників щодо черговості задоволення вимог стягувачів згідно із вимогами статті 46 Закону №1404-VIII, яка передбачає пріоритетність таких вимог, зокрема перед вимогами за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимогами щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимогами щодо податків та інших платежів до бюджету.
Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Позивачем не подано до суду в якості письмових доказів укладені договори між банком і клієнтом щодо рахунків №2600677609 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, код 14282829 та №26008052532325 в АТ КБ "Приватбанк", МФО 336677, код 14360570, зі змісту яких вбачається виключне призначення рахунку та право банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, відповідно відсутні належні та допустимі докази того, що зазначені рахунки є єдиним джерелом виплат заробітної плати, є рахунками платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, рахунками із спеціальним режимом використання, спеціальними та іншими рахунками, звернення стягнення на які заборонено законом.
Одночасно суд зазначає, що вимоги частини 3 статті 52 Закону №1404-VIII також покладають обов'язок на банк, іншу фінансову установу, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
В оскаржуваній постанові державного виконавця передбачено виключення щодо накладення арешту на кошти боржника, а саме після переліку рахунків, на яких містяться кошти, що підлягають арешту, вказано: «та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення...».
У суду відсутні відомості щодо виконання банком вимог ч. 3 статті 52 Закону №1404-VIII щодо повідомлення виконавця про цільове призначення рахунку, та враховуючи застереження у постанові про арешт коштів боржника від 09.04.2019. Відтак, суд вважає, що державним виконавцем вжито заходів примусового виконання рішень з дотриманням засад виконавчого провадження.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» (код ЄДРПОУ 05513715, вул. Юності, 2В, с. Микитинці, Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківська область, 76495) до Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 35021710, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76019) про скасування постанови старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про арешт коштів боржника від 09.04.2019 у виконавчому провадженні №56557497 та зобов'язання Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в особі начальника зняти арешт з коштів 2019/000013/2 від 04.01.2019 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 272, 287, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України подаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя Матуляк Я.П.