25 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/387/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 21589,18 грн.,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у сумі 47197,07 гривень) за період з 20.09.2018 по 05.11.2018 в сумі 21589,18 гривень.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що при звільненні його зі служби Військова частина НОМЕР_1 несвоєчасно провела з ним повний розрахунок, а саме: грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у сумі 47197,07 гривень була виплачена не в день виключення зі списків особового складу, а із затримкою в 46 днів, що на думку позивача є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на зазначене він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді від 10 лютого 2019 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Копія вищезазначеної ухвали суду 01 лютого 2019 року була надіслана на адресу місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем 05 лютого 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду (а.с.17).
14 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 в повному обсязі заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Таку позицію відповідач аргументував тим, що відповідно до платіжного доручення №1076 від 02 листопада 2018 року позивачу було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 47197,00 грн., що також підтверджується відомістю №240 від 02.11.2018, копія якої долучена відповідачем до відзиву (а.с.18-19).
Розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що майор ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді офіцера відділення пунктів управління командного центру штабу командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
На підставі наказу командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 06.09.2018 № 26 (по особовому складу) майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.12).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.09.2018 №220 (по стройовій службі) майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 20 вересня 2018 року. Вказаним наказом також було встановлено виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 та відповідно до довідки-розрахунку від 19.09.2018 №41 у розмірі - 47915,81 гривень (а.с.13).
Вищезазначена компенсація за неотримане речове майно у сумі 47915,81 гривень була виплачена позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі платіжного доручення №1076 від 02.11.2018 та списку перерахувань в банк №240 грошової компенсації за неотримане речове майно у листопаді 2018 року (а.с.21-22).
Відповідно до виписки Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» від 06.11.2018 по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , компенсація за неотримане речове майно у сумі 47915,81 гривень була зарахована банком на рахунок позивача 05 листопада 2018 року (а.с.10).
Вважаючи дії відповідача щодо несвоєчасного проведення з ним повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Отже наведеними правовими нормами установлено, що звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури.
Як вже було встановлено судом, наказом Військової частини НОМЕР_2 від 20.09.2018 №220 (по стройовій службі) майора ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 20 вересня 2018 року. Вказаним наказом також передбачена виплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 47915,81 грн. (а.с.13).
Частина 4 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Суд зазначає, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний нормативно-правовий акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства Кодекс законів про працю України не регулює питання проходження військової служби, зокрема стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток - це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.
Згідно із статтею 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тобто такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до даних відносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правил загальної норми щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.
Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено статтею 9 Закону №2011-XII, згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як встановлено судом вище, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (пункт 7 Порядку № 178). Таким чином, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на відповідний рік.
Компенсація за неотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене додатково свідчить про те, що виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, відповідно до вимог статті 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Невчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Крім того, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що військовослужбовці при проходженні ними військової служби отримують грошове забезпечення, а грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. В свою чергу поняття «грошове забезпечення» відрізняється від поняття «заробітна плата» і не корелюється з ним.
З огляду на зазначене суд вважає, що до правовідносин з приводу затримки у виплаті зазначеної компенсація вартості за неотримане речове майно не можуть бути застосовані норми, що передбачають відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час такої затримки.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем у даній справі доведено суду правомірність своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 21589,18 гривень слід відмовити в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат, у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 21589,18 гривень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович