ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"26" квітня 2019 р. справа № 300/894/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бобик Юрій Ігорович, до державного реєстратора реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Ільчишина Дмитра Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15763670 від 12.09.2017, номер запису про право власності 6982273, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.08.2018, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1), в інтересах якої діє адвокат Бобик Юрій Ігорович (надалі по тексту також - представник позивача, Бобик Ю.І.), 22.04.2019 звернулася в суд з позовною заявою до державного реєстратора реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Ільчишина Дмитра Вікторовича (надалі по тексту також - відповідач, державний реєстратор, Ільчишин Д.В.) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 (надалі по тексту також - третя особа, ОСОБА_4), про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15763670 від 12.09.2017, номер запису про право власності 6982273, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.08.2018.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення пункту 1 частини 2 статті 9, статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" (в редакції, яка діяла на момент реєстрації), пункту 49 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від №686 від 17.10.2013, прийнято рішення від 12.09.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 15763670) та 15.08.2014 внесено запис про право власності ОСОБА_4 на чотирикімнатну квартиру №2, загальною площею 143,4 м2, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Підставою для набуття третьою особою права власності на вказаний об'єкт нерухомості, була ухвала Калуського районного суду від 22.07.2014 про затвердження мирової угоди у справі №345/2745/14-ц, щодо поділу майна, набутого подружжям за час спільного проживання. Як стверджує позивач вказана ухвала суду не містить жодного посилання на індивідуальні ознаки об'єкту нерухомості та його характеристики (площі, кількість кімнат, кількість поверхів, коефіцієнт зносу, матеріал стін та інше). При цьому, державний реєстратор, беручи до уваги згадану ухвалу суду, ознайомившись із новим технічним паспортом, не встановив невідповідність індивідуальних ознак одного і того ж об'єкту відомостям, що внесені 17.01.2005 в Державний реєстр прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру з ідентичним номером АДРЕСА_1, на підставі договору дарування №4530 віл 11.12.2004, не зупинив розгляд заяви та не витребував у заявника додаткових документів. Також, на переконання позивача, третя особа не отримала у встановленому законом порядку дозвільні документи, які дають право на виконання будівельних робіт щодо реконструкції спірного майна. У третьої особи відсутні документи про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта і письмової згоди співвласників багатоквартирного будинку, необхідність наявності яких визначена пунктом 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Вказане в сукупності, станом на момент вчинення оскаржуваної реєстрації, свідчило про подання третьою особою до відповідача документів, які не відповідають вимогам закону та не давали змоги встановити відповідність прав документам, що їх посвідчують. Тому вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним, оскільки відповідач не мав права здійснювати державну реєстрацію права власності.
Окрім іншого позивач наголосив на тому, що в даних правовідносинах не існує спору про право, так як вирішення даного спору потребує вирішення судом спірного питання стосовно порушення процедури та порядку проведення державної реєстрації, та жодним чином не ставиться питання про належність чи неналежність особі майна, та підстави належності права власності на нерухоме майно. В обґрунтування зазначеного відповідач вказав, що у разі задоволення позовних вимог рішення суду вкаже на процедурні порушення, які вчинені державним реєстратором під час прийняття рішення про реєстрацію права власності в державному реєстрі, що жодним чином не буде перешкоджати третій особі повторно подати документи усунувши недоліки чи без такого усунення.
З урахуванням вказаних обставин, ОСОБА_1 звернулася в суд за захистом свого порушеного права та просить визнати протиправними дії і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15763670 від 12.09.2017, номер запису про право власності 6982273, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.08.2018.
Позивач, правовідносини, з приводу яких виник спір, вважає публічно-правовими та такими, що належать до юрисдикції адміністративного суду, відтак, для захисту своїх прав та інтересів ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бобик Ю.І., звернулася із позовною заявою саме в Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Вказану позицію суддя вважає помилковою, а даний спір таким, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Статтею 19 КАС України регламентовано перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, згідно із пунктом 1 частини 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).
Так, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.
Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 по справі №809/1946/15.
Отож, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_4, який визначений позивачем як третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача, являється власником квартири №2 загальною площею 143,4 м2, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості набуте третьої особою на підставі ухвали Калуського районного суду від 22.07.2014 про затвердження мирової угоди у справі №345/2745/14-ц, щодо поділу майна, набутого подружжям за час спільного проживання.
Державним реєстратором реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Ільчишин Д.В., 15.08.2014 проведено державну реєстрацію та внесено відомості про право власності ОСОБА_4 на чотирикімнатну квартиру № 2, загальною площею 143,4 м2 по АДРЕСА_1.
Водночас, на час проведення відповідачем таких реєстраційних дій, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилась інформація щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 двокімнатної квартири №2 загальною площею 50,4 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Тобто, право власності зареєстроване за ОСОБА_4 на одну і ту ж квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, при цьому під час вчинення державним реєстратором оскаржуваних реєстраційних дій вказана квартира була реконструйована, в результаті чого збільшилась загальна площа даного об'єкта нерухомості та кількість кімнат у ньому.
Як зазначає позивач, відповідно до відповіді відділу Державної архітектурно-будівельної інспекції Калуської міської ради від 07.12.2018, третій особі не видавались документи, що дають право на виконання будівельних робіт (повідомлення про початок виконання будівельних робіт та дозвіл на виконання будівельних робіт).
Даний житловий будинок №45 складається з двох квартир, а саме №1, яка належить позивачу ОСОБА_1, і №2, що належить ОСОБА_4
Виходячи із встановлених обставин, слід відмітити, що позивач є суміжним співвласником квартири у даному будинку.
На переконання позивача, державний реєстратор порушив порядок державної реєстрації права власності на квартиру №2, загальною площею 143,4 м2 по АДРЕСА_1, оскільки останнім не витребувано у третьої особи документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, письмову згоду співвласників багатоквартирного будинку (в разі добудови аттикових і мансардних поверхів та приєднання місць загального користування), як це визначено чинним законодавством.
Тобто, позивач просить скасувати рішення відповідача про реєстрацію за іншою особою права власності на об'єкт нерухомого майна. При цьому, позивач не був заявником оскаржуваних дій.
Суд зазначає, що даний спір, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 15763670), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати залежно від суб'єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2018 у справі 820/3534/17 і від 05.12.2018 у справі 757/1660/17ц.
Згідно з приписами частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Так, за ідентичних фактичних обставин, визначених ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 у справі №825/3783/14 (адміністративне провадження №К/9901/3045/18 К/9901/3047/18) висловив таку правову позицію: "…Велика Палата Верховного Суду приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 прийшла до висновку, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 27.11.2018 у справі 820/3534/17 дійшла висновку, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. "
Також, у постанові від 05.12.2018 по справі 757/1660/17ц Велика Палата Верховного Суду вирішила, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства."
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії", заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За правилами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Отже, спір у даній справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо реєстрації речового права на нерухоме майно з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 170, 243, 248, 256, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бобик Юрій Ігорович у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою до державного реєстратора реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Ільчишина Дмитра Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15763670 від 12.09.2017, номер запису про право власності 6982273, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.08.2018.
Роз'яснити ОСОБА_1, що даний спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.