ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1343/17
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від прокуратури: Лянна О.А.
від позивача: Виноградський М.М.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області
на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018, суддя в І інстанції Алексєєв А.П., повний текст якого складено 02.01.2019 в м. Миколаєві
у справі № 915/1343/17
за позовом: Приватного підприємства "Сузір'я стрільця"
до відповідача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради
про: визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно
У грудні 2017 року Приватне підприємство "Сузір'я стрільця" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю, загальною площею 1000,8 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 1619 кв.м. у м. Миколаєві по вул. 1 Воєнна (раніше - Акіма), 5
Позовні вимоги обґрунтовуватися тим, що на підставі рішення власника ПП "Сузір'я стрільця" від 12.01.2004р. № 01/2004 підприємство у 2017 році на земельній ділянці загальною площею 1619 кв.м., що належить йому на праві власності та знаходиться в м. Миколаєві по вул. Акіма, 5, закінчило добудову та реконструкцію нежитлового будинку загальною площею 237,5 кв.м., що належить йому на праві власності, зі збільшенням у зовнішніх розмірах на 299,1 кв.м. та надбудовою другого і мансардного поверхів, загальна площа об'єкту становить 1000,8 кв.м. Після цього позивач звернувся із заявою № 66 від 27.09.2017р. про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, яке листом від 24.10.2017 року № 115/22.01.01-20/17 повідомило позивача про те, що ввести в експлуатацію самочинно збудований об'єкт можливо лише у разі наявності рішення суду про визнання права власності на нього шляхом подачі декларації, наведеної у додатку 5 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461. А тому, на підставі ст. ст. 375, 376 ЦК України позивач просив задовольнити позов.
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради у відзиві на позовну заяву просило суд розглянути справу без участі його представника на підставі наявних у справі доказів посилаючись на те, що здійснене позивачем самочинне будівництво не порушує права управління, оскільки відповідно до вимог законодавства України до повноважень Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради не входить вирішення питань щодо узаконення або реєстрації прав власності на об'єкти самочинно збудованого нерухомого майна.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018 року позов задоволено. Визнано за приватним підприємством "Сузір'я стрільця" право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - адміністративну будівлю позначену на технічному паспорті, який виготовлений 24.05.2017 року КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" по літ. А-1-3: загальною площею 1000,8 кв.м, основна - 552,7 кв.м, яка розташована на земельній ділянці площею 1619 кв.м із кадастровим номером 4810137200:08:015:0001 за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна (Акіма), 5.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався приписами ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321, ст. 375, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 376 ЦК України та врахувавши висновок експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.10.2018 року №18-228/229 про те, зокрема, що реконструйована спірна будівля знаходиться в межах земельної ділянки, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія НА №549584 від 28.07.2005 року, та порушень вимог ДБН при реконструкції цієї будівлі не виявлено, вважав за можливе визнати за приватним підприємством "Сузір'я стрільця" право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - спірну адміністративну будівлю.
Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради подав до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2018р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що вказане судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 236, 237 ГПК України.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою прокурор вказує те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.
Вирішуючи юридичну долю спірного майна та визнаючи право власності на це майно за позивачем, суд першої інстанції приписів ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України не врахував, що унеможливлює висновок про підставність задоволення позову.
Крім того, поза увагою суду залишилися повноваження Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, що призвело до неправильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ПП «Сузір'я стрільця» за рахунок обраного ним відповідача. Відповідно до Положення про Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради №19/10 від 25.04.2017, завданнями управління ДАБК ММР є здійснення відповідно до законодавства України державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності. Ураховуючи викладене, повноваження управління ДАБК ММР в частині самочинно збудованого нерухомого майна обмежуються державним контролем за законністю такого будівництва, видачою дозвільних документів на будівництво та реєстрацією декларацій про готовність об'єкта в експлуатацію. Визначений ПП «Сузір'я стрільця» у цій справі відповідач неспроможний відновити порушені права позивача, а тому є неналежним. Межі наданих управлінню ДАБК ММР повноважень виключають можливість задоволення позовної заяви ПП «Сузір'я стрільця» про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рахунок обраного відповідача. Проте, на вказане суд першої інстанції не звернув увагу та фактично замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно, визнавши за позивачем право власності на самочинно збудовану нерухомість, за відсутності між сторонами у справі спору про право, чим допустив порушення вимог ст. 2, 237 ГПК України.
У даному випадку за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 14 951,88 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №812 від 22.11.2017. Зазначені кошти у відповідності з вимогами ст. 129 ГПК України у випадку набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили підлягатимуть стягненню з визначеного ПП «Сузір'я стрільця» відповідача -Управління ДАБК ММР, за рахунок якого у цій справі взагалі не можна задовольняти позовні вимоги, що призведе до втрат місцевого бюджету. Проте, незважаючи на надані повноваження на захист власних інтересів у суді у тому числі, у якості відповідача, управлінням ДАБК ММР не забезпечено належної участі у цій справі, що призвело до постановленим незаконного судового рішення, та у подальшому, не оскаржено його в апеляційному порядку. Разом з тим, вказаним органом не подано апеляційну скаргу, з огляду на шо вбачається неналежність виконання органом виконавчої влади своїх повноважень, а відтак наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом внесення апеляційної скарги на рішення господарського суду від 22.12.2018.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, вказуючи зокрема те, що суд першої інстанції цілком правильно, та відповідно до норм матеріального права визначив, що приватне підприємство «Сузір'я стрільця» під час будівництва та реконструкції нежитлового об'єкту мало на праві власності земельну ділянку, а тому й мало право на цю реконструкцію; використовувало земельну ділянку за її цільовим призначенням, про що вказано в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу.
В даному випадку норми матеріального права, а саме ст. ст. 375, 376 ЦК України прокурором проаналізовані не правильно, та як наслідок не мають правового підґрунтя.
Судом першої інстанції саме визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно відповідно до п. 5 ст. 376 ЦК України, а не зобов'язано визнати право власності Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, що підтверджує обрання останнього в якості учасника в суді першої інстанції було правильним та відповідає чинному законодавству.
Участь прокуратури у цій справі є безпідставною, необґрунтованою, оскільки інтереси держави жодним чином не порушені, а ПП «Сузір'я стрільця» відповідно до норм чинного законодавства реалізовувало своє право власності, відповідно, рішення суду першої інстанції було ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Враховуючи, що частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором купівлі-продажу від 21.11.2003р., укладеним між державним підприємством «Будівельна дільниця при УМВС України в Миколаївській області» (продавець) та приватним підприємством "Сузір'я стрільця" (покупець), який зареєстровано представництвом товарної біржі «Ізумруд» у м. Миколаєві в журналі реєстрації біржових угоди за № 143, позивач купив нежитловий об'єкт, розташований по вул. Акіма, 5 у м. Миколаєві. Зазначений об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці загальною площею 1514 кв.м. та складається з: адміністративної будівлі літ. А-1(камінь), заг.пл. - 237,5 кв.м, адміністративної будівлі літ. Б-1 (дерев.), заг. пл. - 96,9 кв.м, харчоблоку літ. Ж-1 (камінь), заг.пл. - 22,6 кв.м, вбиральні літ. У, огорожі № 4, 5, покриття І, вартістю 85 215 грн.
На підставі цього договору купівлі-продажу від 21.11.2003р. позивач зареєстрував за собою право власності на вказаний нежитловий об'єкт, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2166278 від 03.12.2003 року та інформаційною довідкою № 111819766 від 26.01.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2005р., укладеним між Миколаївською міською радою (продавець) та приватним підприємством "Сузір'я стрільця" (покупець), посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за №1233, позивач купив земельну ділянку загальною площею 1619 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), що знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Акіма, 5, у Центральному районі м. Миколаєва, для реконструкції існуючих приміщень в офісі та подальшого їх обслуговування.
Згідно витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4804378422018 від 02.02.2018 року земельна ділянка загальною площею 1619 кв.м (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), що знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Акіма, 5, належить ПП "Сузір'я стрільця" на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 16.03.2005 року, реєстраційний № 1233; документ, що посвідчує право: державний акт від 28.07.2005 року ЯА 549584; цільове призначення: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для реконструкції існуючих приміщень в офісні та подальшого їх обслуговування.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.07.2005 року серії ЯА № 549584, ПП "Сузір'я стрільця" є власником земельної ділянки площею 1619 кв.м., що знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Акіма, 5, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1233.
12.01.2004 року власником ПП "Сузір'я стрільця" було прийнято рішення №01/2004 здійснити добудову та реконструкцію нежитлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 5, що належить підприємству на праві власності зі збільшенням у зовнішніх розмірах, що збільшить кількість місць (площу) будівлі з метою його корисної експлуатації та збільшення його виробничої потужності, що приведе до збільшення очікуваних майбутніх вигід від об'єкта основних засобів.
У 2017 році ПП "Сузір'я стрільця" закінчило добудову та реконструкцію нежитлового об'єкту, який розташований по вул. Акіма, 5 в м. Миколаєві зі збільшенням у зовнішніх розмірах на 299,1 кв.м та надбудовою другого та мансардного поверхів. Таким чином, по літ. А-1-3: загальна площа становить 1000,8 кв.м, основна - 552,7 кв.м.
На замовлення позивача КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" виготовило технічний паспорт на громадський будинок - нежитловий об'єкт по вул. 1 Воєнна (Акіма), № 5 станом на 24.05.2017 року, в якому зазначено, що адміністративна будівля літ. А-1 (1917 року побудови) реконструйована (2007р.) зі збільшенням у зовнішніх розмірах на 299,1 кв.м та надбудовою другого та мансардного поверхів. Таким чином, по літ. А-1-3: загальна площа становить 1000,8 кв.м, основна - 552,7 кв.м., збудовано самочинно.
Відповідно до звіту з незалежної оцінки майна у вигляді нежитлового об'єкту за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна (Акіма), буд. 5, виготовленого експертно-консультаційним підприємством ТОВ "Антан - Юг" оціночна вартість майна у вигляді нежитлового об'єкту, що складається з адміністративної будівлі (літ. А-1-3) 1917 року побудови та адміністративної будівлі (літ. В) 1917 року побудови, станом на 15 вересня 2017 року складає 996 792,00 грн.
Позивач звернувся до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради з заявою № 66 від 27.09.2017p., в якій виклав прохання прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна, 5.
У відповідь на це звернення Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради листом № 115/22.01.01-20/17 від 24.10.2017р. повідомило позивача, що Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011р. № 461 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. № 409) визначено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта, яке проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України «Про архітектурну діяльність» одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою-підприємцем, яка згідно із зазначеним законом має кваліфікаційний сертифікат. Замовник заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації, зокрема, щодо самочинно збудованого об'єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку. Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради буде розглянуто документи, надані згідно з додатком 5 до вищезазначеного Порядку.
Після цього позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався приписами ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321, ст. 375, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 376 ЦК України та врахувавши висновок експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.10.2018 року №18-228/229 про те, зокрема, що реконструйована спірна будівля знаходиться в межах земельної ділянки, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія НА №549584 від 28.07.2005 року, та порушень вимог ДБН при реконструкції цієї будівлі не виявлено, вважав за можливе визнати за приватним підприємством "Сузір'я стрільця" право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - спірну адміністративну будівлю.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
Предметом спору у даній справі є визнання за ПП "Сузір'я стрільця" права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, ЦК України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Поняття самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин. Вказана стаття унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
Так, згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
Так, частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.
Розглядаючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю, здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує прав третіх осіб.
Недотримання хоча б однієї із вимог, необхідних для визнання за особою права власності на здійснене ним самочинне будівництво, виключає можливість визнання права власності та є підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, заявленого в порядку ст. 376 ЦК України.
Слід зазначити, що в порушення вказаних норм матеріального права місцевий господарський суд фактично ухилився від з'ясування та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.
Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Приписами ст. 125 цього Кодексу передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Наявні у справі матеріали свідчать про те, що земельна ділянка загальною площею 1619 кв.м (кадастровий номер 4810137200:08:015:0001), що знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Акіма, 5, належить ПП "Сузір'я стрільця" на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 16.03.2005 року, реєстраційний № 1233; документ, що посвідчує право: державний акт від 28.07.2005 року ЯА 549584; цільове призначення: 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для реконструкції існуючих приміщень в офісні та подальшого їх обслуговування.
Положеннями ст. 18 Закону України „Про основи містобудування", в редакції чинній на момент прийняття власником ПП "Сузір'я стрільця" рішення здійснити добудову та реконструкцію нежитлового будинку, за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 5, що належить підприємству на праві власності, передбачено, що будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам.
Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідно до ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій", в редакції чинній на момент прийняття власником ПП "Сузір'я стрільця" рішення здійснити добудову та реконструкцію нежитлового будинку, за адресою: м. Миколаїв, вул. Акіма, 5, фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).
Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі - комплексний висновок).
Комплексний висновок і проект рішення про дозвіл на будівництво готуються спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. У випадках, передбачених регіональними або місцевими правилами забудови, комплексний висновок готується з урахуванням висновків відповідних землевпорядних, природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Свої висновки зазначені органи надають протягом двох тижнів від дня звернення спеціально уповноваженому органу з питань містобудування та архітектури.
У разі необхідності спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури мають право залучати до підготовки комплексного висновку інші органи виконавчої влади.
Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування надається заявнику протягом двох місяців з дня подання заяви.
Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі, якщо фізична або юридична особа не розпочала будівельні роботи протягом двох років від дня отримання дозволу на будівництво об'єкта містобудування, цей дозвіл втрачає чинність. Поновлення дозволу відбувається в такому ж порядку, як і його надання.
Однак, навіть і наявність такого дозволу на будівництво об'єкту містобудування не надає права на початок виконання будівельних робіт без отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт місцевої інспекції державного архітектурно - будівельного контролю, без розробленої та затвердженої належним чином проектно - кошторисної документації (ст.ст. 28, 29 вказаного Закону).
Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
При цьому, слід зазначити, що поняття "будівництво" включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (ч.3 ст. 10 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.4 Закону України "Про архітектурну діяльність").
Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників, тощо.
Також, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, що був чинним на момент завершення реконструкції спірного об'єкту та на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
За змістом ч. 2 ст. 3 цього Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону право власності підлягає обов'язковій державній реєстрації прав.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 6 цього Закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав:
виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
акредитовані суб'єкти;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Згідно п.п. 1, 3, 9, 10, 11, 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 № 461, в редакції чинній на момент завершення реконструкції спірного об'єкту, цей Порядок визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі - об'єкти). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
На об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання з дотриманням таких особливостей: на об'єкті виробничого призначення, на якому встановлено технологічне обладнання, повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом будівництва, створено безпечні умови для роботи виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної та техногенної безпеки, екологічних і санітарних норм.
У випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Технічне обстеження проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).
Технічне обстеження включає такі етапи:
попереднє (візуальне) обстеження об'єкта, у тому числі огляд і фотографування об'єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об'єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);
детальне (інструментальне) обстеження об'єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).
Якщо етапи технічного обстеження об'єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.
Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об'єкта.
На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об'єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об'єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об'єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.
Пронумерований, прошнурований звіт підписується та скріплюється особистою печаткою виконавця і затверджується суб'єктом господарювання, який проводив технічне обстеження (для юридичних осіб).
Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Також, колегія суддів бере до уваги, що статтею 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення державного реєстратора, витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі.
Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав за бажанням заявника надається у паперовій формі. Такий витяг у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора.
Форма та зміст витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав визначаються Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення Державного реєстру прав.
Вирішуючи спір у даній справі та надаючи правову оцінку питанню дотримання ПП "Сузір'я стрільця" законодавчо встановленої процедури оформлення права власності на збудоване нерухоме майно апеляційним судом на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів установлено, що будівництво спірного об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, загальною площею 1000,8 кв.м., проводилося без отримання належного на початок будівельних робіт дозволу, без розробленої та затвердженої належним чином проектної документації на будівництво, даний об'єкт не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він є самочинно збудованим. Жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із реконструкції спірного об'єкту та введення його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку ПП "Сузір'я стрільця" до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Окрім того, позивачем не зазначено, чим саме створено відповідачем неможливість реалізації ним свого права у встановленому законом порядку, з огляду на те, що межі наявних у відповідача повноважень виключають можливість задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рахунок визначеного ним відповідача.
Наведене також безумовно свідчить про те, що визнання за ПП "Сузір'я стрільця" права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості порушує права і законні інтереси інших осіб, у тому числі суміжних землекористувачів, та суспільні інтереси територіальної громади міста Миколаєва, що згідно з ч. 5 ст. 376 ЦК України виключає підстави для задоволення позову у даній справі.
Колегія суддів враховує, що згідно з висновком експерта №18-228/229 Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.10.2018р., загальний фізичний знос реконструйованої будівлі літ. "А-1-3" по вул. 1-Воєнна, 5 в м. Миколаєві, з урахуванням проведення будівельних робіт по реконструкції з 2004 року по 2018 рік та другого ступеню довговічності з терміном експлуатації будівлі 100 років (ДБН В. 1.2-14-2009 табл.2), оцінюється в 7%.
Згідно табл. 5.1 СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 "Правила визначення фізичного зносу" затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 03.02.2009 року № 21 - технічний стан реконструйованої будівлі літ. "А-1-3" по вул. 1 - Воєнна, 5 в м. Миколаєві оцінюється як "добрий", що надає можливість її надійної та безпечної експлуатації.
Реконструйована будівля літ. "А-1-3" по вул. 1- Воєнна, 5 в м. Миколаєві, яка відображена в технічному паспорті виготовленому КП "ММБТІ" 24.05.17 року відповідає вимогам розділів 4-"Загальні положення"; 6-"Об'ємно-планувальні вирішення"; 8-"Інженерне обладнання"; 9-"Санітарно-гігієнічні та екологічні вимоги"; 10-"Пожежна безпека"; 11-"Безпека експлуатації будинків. Безпека та доступність у використанні" ДБН В.2.2-9-2009 "Громадські будинки та споруди. Основні положення", а також вимогам розділів 4-"Загальні положення"; 5-"Об'ємно-планувальні вирішення"; 6-"Інженерне обладнання"; 7-"Пожежна безпека" ДБН В.2.2-28:2010 "Будинки адміністративного та побутового призначення".
Реконструйована будівля літ. "А-1-3" по вул. 1- Воєнна, 5 в м. Миколаєві, яка відображена в технічному паспорті (виготовленому КП "ММБТІ" 24.05.17 року) знаходиться в межах земельної ділянки, визначених Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія НА №549584 від 28.07.2005 року, Технічним паспортом КП "ММБТІ" від 24.05.17 року, а також в межах земельної ділянки визначених технічною документацією із землеустрою із кадастровим № 4810137200:08:015:0001, виконаною ТОВ "Бюро землевпорядкування та оцінки" у 2005 році;
Порушень вимог ДБН при реконструкції будівлі літ. "А-1-3" по вул. 1-Воєнна, 5 в м. Миколаєві, яка відображена в технічному паспорті виготовленому КП "ММБТІ" 24.05.17 року при дослідженні об'єкта на місці не виявлено. Разом з тим, питання відсутності порушення прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі суміжних землекористувачів, у зв'язку із здійсненим позивачем самочинним будівництвом, та чи не створює це самочинно збудоване нерухоме майно загрози життю, здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, вказаним експертним висновком не досліджувалося та місцевим господарським судом не з'ясовувалося.
Таким чином, розглядаючи дану справу місцевий господарський суд неправильно застосував приписи ст. 376 ЦК України у сукупності із статтями 321, 375 ЦК України, оскільки апеляційним судом установлено, що позивач не дотримався усіх обов'язків, що надавали би суду першої інстанції підстави визнати право власності на самочинно збудований позивачем об'єкт, оскільки апеляційним судом достеменно встановлено наявність порушення прав та інтересів інших осіб, у тому числі суміжних землекористувачів, і територіальної громади міста Миколаєва, що у даному випадку унеможливлює застосування до спірних відносин положень ст. 376 ЦК України.
Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (ДАЛІ - ЄСПЛ) у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії"від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
При розгляді даного спору апеляційним судом було дотримано всі три встановлені критерії щодо втручання держави у мирне володіння майном, а саме: 1) втручання в мирне володіння майном є законним, оскільки позивачем не було дотримано встановленого законом порядку (позивачем не було доведено наявність всіх правових підстав для набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва); 2) втручання має на меті "суспільний", "публічний" інтерес, оскільки, як було встановлено судом, самочинно збудоване майно може нести потенційну загрозу життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб; 3) враховуючи всі факти та обставини, встановлені апеляційним судом, втручання у право на мирне володіння майном є цілком пропорційним визначеним цілям - а саме забезпеченню безпеки життя та здоров'я громадян, захисту інтересів територіальної громади міста Миколаєва.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи позивача, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. При цьому наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, встановленому цим Законом.
Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Аналогічне правило передбачено статтею 53 ГПК України, де вказано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі №822/238/15, від 25.04.2018 y cпpaвi № 806/1000/17, від 28.l I.2017 y справі №914/2612/17).
У висновку Європейської комісії за демократію через право на 63-й пленарній сесії (10 - 11 червня 2005 р.) щодо Закону РФ про прокуратуру, зазначено, що участь прокурора в цивільних та кримінальних секторах у всіх випадках повинна мати обґрунтовану та прийнятну мету (принцип спеціального призначення). Держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу). Прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур або вступу в існуючі процедури або застосування різних засобів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності). Якщо цього потребують причини публічного інтересу та/або законність рішень, участь прокурора може бути виправданою (принцип публічного інтересу).
Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 14 951,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням №812 від 22.11.2017.
Зазначені кошти у відповідності з вимогами ст. 129 ГПК України у випадку набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили підлягатимуть стягненню з визначеного ПП «Сузір'я Стрільця» відповідача - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, що призведе до втрат місцевого бюджету.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
За змістом ст. 376 ЦК України самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів встановленим вимогам законодавства, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.
Таким чином, під час здійснення будівництва спірного нерухомого майна без отримання відповідних дозвільних документів застосовується невірний механізм набуття права на об'єкт нерухомості, при тому, що саме дотриманням законодавчих засад будівництва забезпечується рівність прав громадян та юридичних осіб перед законом.
У рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (Рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа «Хамідов проти Росії»).
Водночас, аналіз п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.
Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Відповідно до п. 1.4 Положення про Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради №19/10 від 25.04.2017, управління є юридичною особою, має право виступати позивачем та відповідачем у судах від свого імені.
Проте, незважаючи на надані повноваження на захист власних інтересів у суді у тому числі, в якості відповідача, управління не забезпечило належної участі у даній справі, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення та у подальшому, не оскаржило його в апеляційному порядку, з огляду на шо вбачається неналежність виконання вказаним органом своїх повноважень, а відтак наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача прокуратурі Миколаївської області підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 22 427,82 грн.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 22 грудня 2018 року у справі № 915/1343/17 скасувати.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства "Сузір'я Стрільця" (54003, м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна, 5, код ЄДРПОУ 24059297) на користь прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ02910048) 22 427,82 грн. судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 25.04.2019р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Поліщук Л.В.