Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №815/5084/16
провадження №К/9901/23638/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) до Дочірнього підприємства «ЛИДЕР» (далі також - ДП «ЛИДЕР») про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Дочірнього підприємства «ЛИДЕР» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Градовського Ю.М., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.,
І. Обставини справи
1. У жовтні 2016 року Укртрансбезпеки звернулася до суду з позовом до ДП «ЛИДЕР» (надалі також відповідач), у якому просили стягнути заборгованість зі сплати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 37 631 гривень 20 копійок, що еквівалентно 1328,58 євро.
2. Позов обґрунтований тим, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у пункті габаритно-вагового контролю автодорога М05 Київ-Одеса 450км.+500м. 11 травня 2016 року проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля: марки СКАНІЯ R-124, номерний знак НОМЕР_1, з причепом марки Аскерман SS20 моделі АСLЕRМАN, номерний знак НОМЕР_2.
2.1. За результатами проведення зважування позивачем 11 травня 2016 року складено Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів за №0000105, на підставі яких проведено Розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нарахована плата за проїзд у розмірі 1 328,58 євро.
2.2. У зв'язку із тим, що на теперішній час відповідачем не оскаржено та не сплачено нараховану плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, Укртрансбезпека звернулась із цим позовом про стягнення вказаної плати.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовив повністю.
4. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 липня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасував, та прийняв у справі нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив повністю.
4.1. Стягнув із ДП «ЛИДЕР» на користь Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) 37 631,2 гривень в дохід Державного бюджету України. Призначення платежу - плата за проїзд.
ІІІ. Провадження у суді касаційної інстанції
5. Не погоджуючись із ухваленим у цій справі судовими рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства «ЛИДЕР» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду прийняту 19 липня 2017 року.
7. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 23 лютого 2018 року скаргу прийняв до провадження.
9. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на безпідставність останньої, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення.
ІV. Оцінка Верховного Суду
10. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідач обтяжений обов'язком здійснити оплату за розрахунком Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області року, а тому вимога позивача про стягнення такої суми є обґрунтованою.
11. При цьому суди як першої та і апеляційної інстанції розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цю справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
12. Вирішуючи питання щодо можливості розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає таке.
13. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
14. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04 та 29465/04) зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
15. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і надалі наводиться у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з цим позовом й ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
16. Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
18. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
19. Вжитий у вказаній нормі процесуального закону термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
20. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
21. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинної редакції КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
22. Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
23. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
24. Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
25. З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
26. Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
27. Втім, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
28. При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
29. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Водночас відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, яка повністю кореспондується з частиною четвертою статті 46 КАС України в чинній редакції) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
31. У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
32. Ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеку не наділено повноваженням звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.
33. Крім того, за змістом частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
34. Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
35. Аналіз наведеного правового врегулювання та суб'єктний склад сторін у цій справі свідчить про те, що спір про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.
36. Однак, суди першої й апеляційної інстанцій указаного не врахували та помилково розглянули цю справу в порядку адміністративного судочинства.
37. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у чинній редакції суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
38. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України в цій же редакції суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
38.1. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги
39. Таким чином, оскільки цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону щодо правил юрисдикції адміністративних судів, а провадження в адміністративній справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
40. Зважаючи на відсутність відповідної заяви, питання про поворот виконання судового рішення в порядку статті 380 КАС України не вирішується.
41. Під час касаційного розгляду враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 6 червня 2018 року у справі № 820/1203/17.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ЛИДЕР» задовольнити частково.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 815/5084/16 скасувати.
3. Провадження в адміністративній справі 815/5084/16 за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) до Дочірнього підприємства «ЛИДЕР» (далі також - ДП «ЛИДЕР») про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом - закрити.
4. Роз'яснити Державній службі України з безпеки на транспорті, що справи у спорах про стягнення з юридичних осіб у дохід Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О.В. Білоус
В.М. Шарапа