Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа №353/193/17
адміністративне провадження №К/9901/20451/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції справу № 353/193/17
за позовом ОСОБА_1 до Тлумацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - Тлумацьке ОУ ПФУ) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Тлумацького ОУ ПФУ
на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Хоминець М.М. та
ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгопалова О.М., Шинкар Т.І., -
09 березня 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Тлумацького ОУ ПФУ про визнання неправомірними дій щодо відмови у зарахуванні в стаж для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ, Закон про державну службу 1993 року відповідно) періоду роботи на посаді судді та голови суду з 20 травня 2002 року по 01 серпня 2016 року, часу військової служби у Збройних силах з 26 червня 1991 року по 02 грудня 1991 року;
- скасувати рішення відповідача від 12 вересня 2016 року № 3354/03;
- зобов'язати Тлумацького ОУ ПФУ зарахувати в стаж для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ періоди роботи на посаді судді та голови суду з суду з 20 травня 2002 року по 01 серпня 2016 року, часу військової служби у Збройних силах з 26 червня 1991 року по 02 грудня 1991 року та призначити з 01 серпня 2016 року пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ та пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII, Закон про державну службу 2015 року, відповідно).
Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 21 січня 2016 року Тлумацьким ОУ ПФУ йому була призначена пенсія по ІІ групі інвалідності на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). 05 липня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову про звільнення його з посади судді у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я, та 01 серпня 2016 року наказом Тлумацького районного суду Івано-Франківської області його відраховано зі штату суду. Загальний трудовий стаж позивача становить більше 24 років, з них стаж державної служби більше 21 року, а саме: військова служба в Збройних силах з 26 червня по 02 грудня 1991 року; з 16 жовтня 1995 року по 17 травня 2002 року в органах юстиції на посадах судового виконавця, старшого судового виконавця та начальника районного відділу Державної виконавчої служби (далі - ДВС); з 20 травня 2002 року по 01 серпня 2016 року на посаді судді та голови суду. 22 серпня 2016 року він звернувся із заявою до відповідача про призначення (переведення) його з 01 серпня 2016 року з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності згідно Закону № 3723-ХІІ. Однак, у відповіді відповідача від 12.09.2016 р. зазначено, що з 01 травня 2016 року Закон про державну службу 1993 року втратив чинність, крім окремих положень у зв'язку з набранням чинності Закону про державну службу 2015 року, загальний стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців складає 6 років 7 місяців 2 дні, а також станом на 01 травня 2016 року він займав посаду судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, яка не є посадою державного службовця. Позивач вважає, що зазначені відповідачем підстави для відмови у зарахуванні стажу роботи на посаді судді та часу військової служби є неправомірними, оскільки суперечить нормам Закону про державну службу 1993 року.
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановою від 05 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, задовольнив позовні вимоги:
- визнав неправомірною відмову Тлумацького ОУ ПФУ у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 № 3723-ХІІ періоду роботи на посаді судді та голови суду з 20 травня 2002 року до 01 серпня 2016 року та часу військової служби у Збройних силах з 26 червня 1991 року до 02 грудня 1991 року;
- зобов'язав Тлумацьке ОУ ПФУ зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ періоди роботи на посаді судді та голови суду з 20 травня 2002 року до 01 серпня 2016 року та часу військової служби у Збройних силах з 26 червня 1991 року до 02 грудня 1991 року, призначити з 01 серпня 2016 року пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону про державну службу 1993 року та пунктів 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону про державну службу 2015 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що та обставина, що статус судді регулюється безпосередньо Конституцією України та спеціальним законом «Про судоустрій і статус суддів», не виключає підстав зарахування періоду роботи на посаді судді до стажу державної служби, а проходження строкової військової служби за призовом є обов'язком громадянина, ухилення від якого, тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, а тому будь-які обмеження трудових прав особи, пов'язані з проходженням такої служби, не допускаються, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
17 жовтня 2017 року Тлумацьке ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Льввіського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивна, зокрема, тим, що згідно пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII визначено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком відповідно статті 37 Закону № 3723-ХІІ. На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли пенсійного віку, а також особи, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія по інвалідності та у разі втрати годувальника, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ призначаються за нормами Закону № 1058-IV.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
21 листопада 2017 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Суди встановили, що 21 січня 2016 року ОСОБА_1 Тлумацьким ОУ ПФУ призначена пенсія по ІІ групі інвалідності на підставі Закону № 1058-IV.
Також суди встановили, що позивач з 16 жовтня 1995 року по 17 травня 2002 року працював в органах юстиції на посадах державних службовців (судового виконавця, старшого судового виконавця, начальника районного відділу ДВС), з 20 травня 2002 року по 01 серпня 2016 року перебував на посаді судді, голови суду Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, та 01 серпня 2016 року наказом Тлумацького районного суду Івано-Франківської області його відраховано зі штату суду у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження судді за станом здоров'я, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5-10).
З копії військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня 1991 року Залізничним районним військовим комісаріатом м. Львова, видно, що позивач з 26 червня по 02 грудня 1991 року проходив строкову військову службу (а.с. 11).
22 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статті 37 Закону про державну службу 1993 року.
12 вересня 2016 року йому відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності згідно Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності згідно Закону 3723-ХІІ з посиланням на те, що він не набуває права на пенсію за даним Законом, у зв'язку з недостатністю стажу державної служби, оскільки посада судді не є посадою державного службовця..
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).
Згідно зі статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами частини дев'ятої статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…).
Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-ІV, мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених частини першої статті 37 Закону про державну службу 1993 року.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі 822/524/18 (Пз/9901/23/18) та постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 507/926/17.
Відмовляючи позивачу у переході з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723-ХІІ, пенсійний орган послався на те, що станом на 01 травня 2016 року позивач займав посаду судді, яка не є посадою державного службовця, тому, наявного стажу державної служби на посадах в управлінні юстиції в Івано-Франківської області (6 років 7 місяців 2 дні) недостатньо для переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
Проте, колегія суддів зазначає, що статус судді визначено у статті 51 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин) відповідно до частини першої якої, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
До 01 травня 2016 року, державна служба в Україні визначалась, як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (стаття 1 Закону № 3723-XII).
Відповідно до статті 2 Закону № 3723-XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.
Аналогічний правовий висновок містися у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі 404/8749/15-а (2-а/404/58/16).
Подібні положення містяться й у Законі про державну службу 2015 року, який набув чинності 01 травня 2016 року. Так, відповідно до статті 1 цього закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо, реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
А посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4 частини першої статті 2 Закону про державну службу 2015 року).
Отже, стаж на посаді судді зараховувався до стажу державної служби.
Крім цього, частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
До того, ж згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
До набрання чинності Законом про державну службу 2015 року (01 травня 2016 року), право не пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ виникало у осіб, визнаних інвалідами І або ІІ групи з моменту набуття ними 10-річного стажу державної служи та за умови припинення державної служби. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії або переведення на неї.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону про державну службу 1993 року, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановленими у цій справі обставинами, позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Тлумацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Льввіського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 353/193/17 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду