Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа №462/431/17
адміністративне провадження №К/9901/22554/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 462/431/17
за позовом ОСОБА_2 до Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - Залізничний відділ соцзахисту) про зобов'язання до вчинення дій, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сапіги В.П., суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М., -
25 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- поновити строк звернення до відповідача для призначення і виплати їй державної допомоги по вагітності та пологам і державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_3;
- зобов'язати відповідача призначити і виплатити їй державну допомогу по вагітності та пологам і державну допомогу при народженні дитини.
Позов ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою і тривалий час проживала на території Автономної Республіки Крим (далі - АРК). ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території у неї народилася дочка ОСОБА_3, про що 12 листопада 2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новотроїцького районного управління юстиції у Херсонській області було видано відповідне свідоцтво. Після отримання такого вона не могла звернутися із заявою про призначення їй допомоги до органів соціального захисту у Херсонській області, оскільки вона та її чоловік були зареєстровані та постійно проживали в АРК і змінити своє місце проживання не могли з об'єктивних причин. З території АРК вони виїхали з двома малолітніми дітьми лише у кінці липня 2016 року, після чого тимчасово оселилися у місті Тернополі, де 29 липня 2016 року вона звернулася із відповідною заявою до органів соціального захисту про призначення допомоги на дитину. Однак не дочекавшись відповіді, з чоловіком та дітьми 05 серпня 2016 переїхали до міста Львова, де вона 01 листопада 2016 повторно звернулася із заявою до відповідача про призначення і виплату їй державної допомоги по вагітності та пологами і державної допомоги при народженні дитини, передбачених Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII) та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751). Однак, відповідач листом від 24 листопада 2016 року відмовив їй у призначенні вказаних видів державної допомоги з покликанням на те, що вона на протязі 12 місяців з моменту народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не подала відповідну заяву. Вважає таку відмову протиправною, оскільки протягом 12 місяців з дня народження дитини вона безвиїзно знаходилася на тимчасово окупованій території. Відсутність транспортного пасажирського сполучення з окупованою територією та постійною хворобою новонародженої доньки, унеможливило виконання вимог статті 11 Закону № 2811-XII в частині строків подання заяви. Більше того, окупаційна влада заявляла про те, що особи які народилися на території АРК після проведеного «референдуму» є громадянами Росії, відповідно, вона побоювалася відносно вільного перетину адміністративного кордону з АРК з дитиною. Свідоцтво про народження доньки вона отримала лише 12 листопада 2015 року, тобто вже після завершення 12-ти місячного строку, однак після отримання свідоцтва про народження, вона в межах передбачено законом строку звернулася із заявою, а тому вважає, що вказана відмова порушує норми Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).
Залізничний районний суд м. Львова постановою від 22 лютого 2017 року задовольнив позовні вимоги:
- визнав поважними причини пропуску строку на звернення до Залізничного управління соцзахисту із заявою про призначення і виплату державних допомог по вагітності та пологам і при народженні дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язав відповідача призначити і виплатити ОСОБА_2 державну допомоги по вагітності та пологам і державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що несвоєчасність звернення позивачки за реалізацією свого права пов'язане з анексією частини території України, а причини пропуску звернення за допомогами є поважними. Отже, позбавлення позивачки закріпленого статтею 1 Закону № 2811-XII з причин, які від неї не залежали, є необґрунтованим. При цьому суд вказав на те, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 червня 2017 року про внесення виправлень у судове рішення, скасував постанову Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2017 року, ухвалив нову - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач, відмовляючи позивачу в призначені та виплаті спірних видів державної допомоги, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законодавством України.
16 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29травня 2017 року, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2017 року - залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що життя, здоров'я та належний рівень розвитку та матеріального забезпечення дитини є найвищою цінністю і саме на засадах забезпечення дотримання прав та законних інтересів дитини побудоване як національне законодавство України, так і міжнародне, та забезпечуються ці засади саме шляхом надання державою соціальної допомоги дитині, в тому числі допомоги при народженні, допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами, тощо. Відтак, позбавленням дитини та її батьків права на отримання такої допомоги, фактично порушується принцип верховенства права та інтересів дитини над всіма іншими інтересами та факторами. При цьому, позивач зазначає, що у випадку відсутності у Конституції та Законах України прямої заборони на поновлення того чи іншого строку, або прямої заборони на визнання поважними причин пропуску того чи іншого строку, такий строк може бути поновлений.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
17 липня 2017 року від відповідача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких Залізничне управління соцзахисту просить залишити останню без задоволення, а оскаржуване позивачем судове рішення - без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у м. Євпаторія, АРК народила доньку ОСОБА_3
Свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, видано 12 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новотроїцького районного управління юстиції у Херсонській області.
З виписок із медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в Євпаторській міській дитячій клінічній лікарні в періоди: з 06 по 16 квітня 2015 року, з 06 по 15 травня 2015 року та з 20 травня по 25 травня 2015 року з різними діагнозами.
У зв'язку з подіями пов'язаними з анексією Російською Федерацією частини території України - АРК, в кінці липня 2016 року ОСОБА_2 разом із чоловіком ОСОБА_5 і двома малолітніми доньками переїхали у м. Тернопіль, де 29 липня 2016 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги на дитину, однак не дочекавшись відповіді, у серпні 2016 року переїхали у м. Львів, де 05 серпня 2016 року були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб по місцю фактичного проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_1.
01 листопада 2016 року позивачка звернулася до Залізничного управління соцзахисту із заявою про призначення і виплату їй державної допомоги по вагітності та пологам і державної допомоги при народженні дитини.
Проте, відповідач листом від 24 листопада 2016 року відмовив у призначенні і виплаті державних допомог на підставі пунктів 5, 12 Порядку № 1751, оскільки дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивачка звернулася з відповідною заявою про призначення і виплату допомог не у визначений термін передбачений вказаним Порядком.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом № 2811-XII та іншими законами України.
Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно частини сьомої статті 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Пунктом 12 Порядку № 1751 також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем пропущено строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини.
Однак, як встановлено судами позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок тимчасової окупації території АРК, народження дитини на тимчасово окупованій території АРК ІНФОРМАЦІЯ_1, отримання свідоцтва про народження дитини українського зразка лише 12 листопада 2015 року, та отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а (К/9901/12622/18).
За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону та принципу верховенства права.
Таким чином рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції, якою визнано обґрунтованими позовні вимоги.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року скасувати, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2017 року у справі № 462/431/17- залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду