Єдиний унікальний номер 236/3621/18 Номер провадження 22-ц/804/904/19
Головуючий в 1 інстанції: Ткачов О.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
25 квітня 2019 року
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Тимченко О.О.,
суддів: Дундар І.О., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну № 236/3621/18 за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2,
на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року (суддя Ткачов О.М.), ухваленого в приміщенні Краснолиманського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 08 листопада 2018 року,-
В жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого останній послався на те, що він перебував в трудових відносинах із ДП «Донецька залізниця» у різний час на різних посадах починаючи з 2000 року. Посаду старшого майстра шляхової дільниці ІІ групи Родаківської дистанції колії Державного підприємства «Донецька залізниця» обіймав починаючи з 2008 року. ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-VI та постановою Кабінету Міністрів «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року №200. Родаківська дистанція колії ДП «Донецька залізниця» реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Родаківська дистанція колії» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 та наказу з особового складу №01/ОС від 29.06.2016 року. Згідно наказу начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 16 березня 2017 року №58-ДН та наказу начальника виробничого підрозділу « Родаківська дистанція колії» від 17 березня 2017 року №73/ОД починаючи з 0-00 годин 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Родаківська дистанція колії» встановлено простій по причинам, незалежних від працівників. Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) № 1777-ОС від 17 липня 2017 року, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, у зв'язку із скороченням штату було позивача було звільнено. При звільненні відповідач не виплатив йому зазначені виплат.
Просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь: заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою за період із 20 березня по 17 липня 2017 року в розмірі 14 580,22 грн.; одноразову грошову допомогу по звільненні у розмірі 7 945,29 грн.; компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 11 361,81 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який дорівнює добутку середнього (годинного) заробітку та кількості робочих годин з 18 липня 2017 року по день ухвалення рішення судом; компенсацію втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати станом на місяць ухвалення рішення судом.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновки суду про відмову задоволені позовних вимог з підстав не надання доказів є необґрунтованим. На момент звернення до суду першої інстанції, ним долучено усі наявні у нього копії документів. Рішення суду першої інстанції не відповідає завданню цивільного судочинства, суд не вирішив його справу по суті та не сприяв всебічному та обґрунтованому розгляду справи, не роз'яснив його права на надання додаткових доказів, чим позбавив його права на зароблену але не отриману заробітну плату.
Представником АТ «Українська залізниця» подано письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року у справі №236/3621/18 без змін.
В обґрунтування відзиву зазначає, що у зв'язку із захопленням 17 березня 2017 року адміністративної будівлі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізних перевезень» Регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерко товариства «Українська залізниця» було відкрито кримінальне провадження №12017050420000286. Також, по факту захоплення адміністративної будівлі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», яке знаходиться в місті Луганськ, вул. Кірова, 44 було відкрито кримінальне провадження №12017050420001019. Про неможливлення виконання відповідачем обов'язків передбачених чинним законодавством України, через вплив форс-мажорних обставин, зазначила Торгово-промислова палата України у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2. Стосовно наявності первинних документів зазначає, що з 16 березня 2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Враховуючи наведене, на теперішній час, відповідач підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт визначених трудовим договором, а також нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості. Зазначає, що сам факт звільнення позивача з підприємства не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову складає 33 887,32 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме, не надано документів належних йому нарахованих та виплачених сум, що позбавляє суд можливості перевірити підстави та правильність розрахунків заявлених позивачем вимог про стягнення на його користь з відповідача та здійснити відповідні розрахунки грошових виплат.
Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач працював у відповідача з 06 липня 1999 року по 17 липня 2017 року (а.с.14-17).
Згідно наказу від 16 березня 2018 року № 58-ДН та наказу від 17 березня 2017 року починаючи з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Родаківська дистанція колії» встановлено простій (а.с. 65-68).
Згідно наказу від 17 липня 2017 року № 1777-ОС позивача було звільнено у зв'язку із скороченням штату, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП (а.с. 24).
Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст.ст. 94, 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган мають виплачувати заробітну плату за виконану роботу та не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору, а згідно зі ст. 22 цього Закону, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
На підтвердження нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листки за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та інші обов'язкові платежів): за березень 2017 року - 5326,13 грн., за квітень 2017 року - 3199,11 грн., за травень 2017 року - 3199,11 грн., за червень 2017 року - 3199,11 грн., за липень 2017 року - 21 340,25 грн., (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги) (а.с.99-103). Згідно розрахунків заробітної плати за березень - липень 2017 року, позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою.
Факт встановлення простою на виробничому підрозділу «Родаківська дистанція колії» підтверджується наказом відповідача №73/ОД від 17.03.2017 «Про встановлення простою» встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників з 0-00 годин 20 березня 2017 для всіх працівників виробничого підрозділу «Родаківська дистанція колії», у тому числі ОСОБА_2 Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи.
Розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з наказом начальника ВП «Родаківська дистанція колії» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 73/ОД про встановлення з 0 год. 00 хв. 20 березня 2017 року простою з причин, незалежних від працівників (а.с. 67-68), зокрема: згідно розрахунків заробітної плати позивачу нараховано оплату простоїв за березень 2017 року 80 годин (10 днів), за квітень 2017 року - 152 години (19 днів), за травень 2017 року - 159 годин (20 днів), за червень 2017 року - 159 годин (20 днів), за липень 2017 року - 88 годин (11 днів).
Згідно з відомістю на виплату грошей № 553 за березень 2017 року ОСОБА_2 отримала 13 липня 2017 року заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1732,85 грн. (а.с.135-137).
Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену заборгованість по оплаті за час простою.
Доводи відповідача про те, що з березня 2017 року від виробничого підрозділу «Родаківська дистанція колії» до СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» не надходять документи для перерахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року, є необґрунтованими.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.
Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що позивач підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року у розмірі: за березень - 3593,28 грн. (з урахуванням отриманої суми 5326,13 грн. - 1732,85 грн.), за квітень 2017 року - 3199,11 грн., за травень 2017 року - 3199,11 грн., за червень 2017 року - 3199,11 грн., за липень 2017 року - 21 340,25 грн., (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги) , а всього 34 530,86 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані).
Крім того, в розрахунок цієї суми входить одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 11 372,55 грн. та компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 12 762,22 грн., що підтверджено табуляграмою за липень 2017 року ( а.с. 103).
Відповідно до частини 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).
Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до пунктів 4, 5 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.
Враховуючи межи позовних вимог апеляційний суд розраховую компенсацію на квітень 2019 року.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів).
Заборгованість по виплаті заробітної плати за березень 2017 року складала 5326,13 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані), з яких 13 липня 2017 року позивачу виплачено 1 732,85 грн. і на теперішній час заборгованість складає 3 593,28 грн.
Компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року у сумі 1732,85 грн. станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з квітня 2017 року по червень 2017 року складає 66,66 грн. (1732,85 грн. х 0.038 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по червень 2017 року).
Компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року у сумі 3 593,28 грн. станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з квітня 2017 року по квітень 2019 року, складає 824,48 грн. (3 593,28 грн. х 0,229 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по квітень 2019 року).
Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року у сумі 3199,11 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані) станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з травня 2017 року по квітень 2019 року, складає 698,96 грн. (3199,11 грн. х 0,218 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по квітень 2019 року).
Компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року у сумі 3199,11 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані) станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з червня 2017 року по квітень 2019 року, складає 648,93 грн. (3199,11 грн. х 0,203 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по квітень 2019 року).
Компенсація втрати частини грошових доходів за червень 2017 року у сумі 3199,11 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані) станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з липня 2017 року по квітень 2019 року, складає 588,33 грн. (3199,11 грн. х 0,184 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по квітень 2019 року).
Компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року у сумі 21 340,25 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані) станом на квітень 2019 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з серпня 2017 року по квітень 2019 року, складає 3 874,15 грн. (21 340,25 грн. х 0,182 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по квітень 2019 року).
Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів за березень - липень 2017 року складає 6 701,51 грн. (3874,15 грн. + 588,33 грн. + 648,93 грн. + 698,96 грн. + 824,48 грн. + 66,66 грн.).
Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до ст.14.1.180, ст.18, ст.162.1.3, ст.168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким є відповідач.
Позовні вимоги ОСОБА_2 стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.
Згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - документ, затвердженої Президією ТПП України форми, який засвідчує настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктом 6.12 вказаного Регламенту визначено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його внесення до Реєстру сертифікатів і підготовки тексту, роздруковується на бланку регіональної ТПП, що проводить засвідчення форс-мажорних обставин, і підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин, і відповідно першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України / президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України / регіональної ТПП.
Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться, в тому числі, в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обовязків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47,83,115,116 КЗпП України спричинено впливом дії форс мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором (а.с.138 -154)).
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а внаслідок настання обставин непереборної сили, що встановлено науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.02.тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, які викладені у постановах від 23.03.2016 року у справах №№ 6-364цс16, 6-365цс16; від 11.05.2016 року у справі № 6-383цс16; від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16), та узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.02.2019 року у справі №408/2331/17 та від 16.01.2019 року у справі № 335/9304/17-ц.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Інші доводи, відповідача зазначені у відзиву на апеляційну скаргу, є безпідставними з огляду на наведені апеляційним судом обставини і обґрунтування висновків нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач в жовтні 2018 року звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати за час простою, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
За вимоги про стягнення заробітної плати за час простою, грошової компенсації за невикористані дні відпустки та грошової компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011, № 3674- VI.
Згідно правового висновку ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача у дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 671,13 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) за подання позовної заяви. З позивача у дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 704,80 грн. (за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
За подання апеляційної скарги підлягала сплаті ставка судового збору у розмірі 2 114 грн.40 коп.
При поданні апеляційної скарги позивачем ОСОБА_2 було заявлено клопотання про відстрочення йому сплати судового збору до ухвалення судового рішення за його апеляційною скаргою.
Ухвалою судді доповідача Донецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року позивачу ОСОБА_2 відстрочено до ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з відповідача у дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 1 057,20 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та з позивача у дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 1 057,20 грн. (за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 листопада 2018 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, а також компенсації за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 34 530 (тридцять чотири тисячі п'ятсот тридцять) гривень 86 копійок (з цих сум податки та інші обов'язкові платежі вже утримані).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 6 701 (шість тисяч сімсот однієї) гривні 51 копійки.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_2 доходу у сумі 6 701 (шести тисяч семиста однієї) гривні 51 копійки утримати з зазначеної суми податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) гривень 33 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий: О.О.Тимченко
Судді: І.О. Дундар
ОСОБА_5