Справа № 567/468/19
25 квітня 2019 рокум. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Назарук В.А.
секретар - Самолюк А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року та закриття провадження у справі
встановив:
в Острозький районний суд з позовом до поліцейського СРПП №4 Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року та закриття провадження у справі, звернувся ОСОБА_1
В обґрунтування позову зазначив, що постановою по справі про адміністративне правопорушення ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року, винесеною поліцейським серії СРПП №4 Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_2, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
Зазначає, що дана постанова у справі про адміністративне правопорушення мотивована тим, що він, керуючи транспортним засобом Опель-Кадет, номерний знак НОМЕР_1, 11.03.2019 року о 00 год. 20 хв. по вул.Центральна в с.Розваж не подав покажчик повороту та не мав при собі посвідчення водія, реєстраційних документів на транспортний засіб, чим порушив вимогу п.2.1 “а”, 2.1 “б” та 9.2 “а” ОСОБА_3 дорожнього руху України, чим скоїв правопорушення, передбачені ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
Водночас, вказує, що зазначені обставини є припущеннями поліцейського, оскільки не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом.
Зазначає, що 11.03.2019 року близько 00 год. повертався разом із дружиною додому в с.Оженин з м.Острог, при цьому, за кермом автомобіля Опель-Кадет, номерний знак НОМЕР_1, перебувала його дружина ОСОБА_1, оскільки перед цим він вживав алкогольні напої.
Зазначає, що при в'їзді в с.Розваж його дружина почала погано себе почувати, оскільки перед цим у неї був підвищений артеріальний тиск, у зв'язку з чим вони були змушені викликати швидку допомогу, а тому вони вирішили зупинити автомобіль на узбіччі та зачекати, коли у ОСОБА_1 покращиться самопочуття.
Вказує, що після того, як дружина зупинила автомобіль і вимкнула світло, до них під'їхав автомобіль поліції та працівники поліції підійшли до нього і вказали, що він не увімкнув покажчик повороту та не пред'явив посвідчення водія. Зазначає, що він пояснив поліцейському, що за кермом не їхав, а транспортним засобом керувала його дружина, окрім того, автомобіль стояв на узбіччі, при цьому, двигун був вимкнений.
Вказує, що вимога поліцейського про пред'явлення посвідчення водія була незаконною, оскільки така вимога може бути пред'явлена саме до особи, яка керує транспортним засобом, тобто який перебуває в русі, а він автомобілем не керував, а перебував на пасажирському сидінні.
Окрім того, зазначає, що був позбавлений права надати пояснення по суті правопорушення та докази на підтвердження своєї невинуватості, оскільки відповідачем не було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Водночас, позивач вказує, що оскаржувана постанова не містить посилань на докази, на підставі яких поліцейський дійшов висновку про наявність в його діях складу адмінстративних правопорушень, не встановлено обставин, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи відсутність будь-яких доказів та зазначення їх у постанові, вважає, що відповідач не вжив заходів для доведення фактів вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.
Вказуючи на відсутність доказів вчинення ним правопорушень, зазначає, що оскаржувана постанова є необгрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа - закриттю.
Ухвалою суду від 18.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у встановлений ухвалою суду строк, відзиву чи інших доказів, що підтверджують заперечення проти позову суду не подав.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
В судовому засіданні встановлено, що 11.03.2019 року щодо ОСОБА_1 було складено постанову у справі про адміністративне провпорушення за ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, відповідно до якої ОСОБА_1 11.03.2019 року о 00 год. 20 хв. по вул.Центральна в с.Розваж, керуючи автомобілем Опель-Кадет, номерний знак 252-69МО, перед зупинкою не подав покажчик повороту та не мав при собі посвідчення водія та реєстраційних документів на транспортний засіб, чим порушив вимогу п.9.2 а та 2.1 а, б ПДР України, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 425 грн.
Зі змісту постанови серії ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року вбачається, що вона складена щодо ОСОБА_1, як такого, що порушив вимоги п.9.2 а, 2.1 а, б ПДР України, що на думку поліцейського потягло за собою відповідальність, передбачену ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
Згідно ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Згідно з ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дату народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до п.9.2 а ОСОБА_3 дорожнього руху України, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою.
При цьому, ч.2 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Окрім того, п.2.1 а, б ОСОБА_3 дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу, повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Частиною 1 статті 126 КУпАп передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
Статтею 268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Доказів надання позивачу можливості в повному обсязі скористатись правами, передбаченими ст.268 КУпАП та того, що права при розгляді справи про адміністративне правопорушення були роз'яснені позивачеві під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем суду не надано.
Водночас, як зазначив ОСОБА_1, відповідач при винесенні постанови не надав йому можливості надати пояснення чи докази на підтвердження своєї невинуватості та розглянув справу одноосібно.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Положеннями ч.2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Разом з цим, згідно ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зважаючи на те, що відповідач не надав суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що жодним доказом наявність в діях позивача адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, встановлена не була, оскільки інших доказів щодо вчинення позивачем вказаних правопорушень суду не надано.
Окрім того, п.4 Постанови Пленумум Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою правопорушення і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловленні останнім доводи.
Отже, поліцейським при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
При цьому, суд бере до уваги і те, що в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 відсутній запис в графі “До постанови додаються”, де зазначаються докази, які додаються до матеріалів справи на підтвердження вини особи у вчиненні інкримінованого правопорушення.
За змістом ч.5 ст.258 КУпАП інспектор патрульної поліції не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, разом з тим, він мав право це зробити з урахуванням того, що особа заперечувала факт вчинення правопорушення та для збереження доказу правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом вчинення правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються (рапорт, пояснення, цифровий носій відеозапису, тощо), однак такі докази зібрані не були.
Відповідно ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, відповідач правомірність свого рішення не довів.
У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.
Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).
Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.
За таких обставин суд вважає, що факт вчинення позивачем правопорушень, передбачених ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів протилежного відповідачем суду не подано, а тому постанова підлягає скасуванню.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Посилання на докази, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові відсутні.
З огляду на те, що посадова особа самостійно визначила, які докази є достатніми, такі дії є порушенням ч.1 ст.252 КУпАП щодо оцінки доказів.
Враховуючи наведене, суд вважає висновки поліцейського про порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху України припущеннями та такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи, оскільки обставини з якими закон пов'язує настання даних подій відповідачем не доведені.
На підставі викладеного в судовому засіданні встановлено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення.
Приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011р.; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі "Єрохін проти України"від 15.02.2013р.).
Згідно п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6 Основного Закону України).
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Наведене свідчить, що під час винесення постанови були порушені норми чинного законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право на об'єктивний та справедливий розгляд справи.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини та докази, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність вищевказаним критеріям, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення, посадовою особою її не було мотивовано та не дотримано встановленого законом порядку її винесення, а тому вона підлягає скасуванню у судовому порядку.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що позиція позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушень, передбачених ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП нічим не спростовується, відповідачем при винесенні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не були дотримані положення КУпАП щодо необхідності з'ясування всіх обставин справи, а тому суд вважає, що постанова про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому суд враховує, що відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України при обґрунтованості заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд уповноважений закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому з метою повного відновлення прав позивача суд вважає необхідним закрити справу про адміністративне правопорушення щодо нього.
На підставі ст.ст.222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.ст.9, 246, 250, 268, 286 КАС України
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року та закриття провадження у справі задоволити.
Постанову серії ДПО18 №256598 від 11.03.2019 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Острозького районного судуОСОБА_4