17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3290/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (головуючого судді Брильовського Р.М.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львів о 11 год. 52 хв. повний текст рішення складено 26.12.2018 у справі №1340/5087/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 30.10.2018 звернулася в суд з уточненим позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 3599 від 05.10.2018 «Про накладення дисциплінарних стягнень на працівників поліції Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області» в частині накладення дисциплінарного стягнення на старшого слідчого Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 - звільнення зі служби в поліції, визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу відповідача № 660 о/с від 18.10.2018, в частині звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Сихівського відділу Головного управління Національної поліції у Львівській області, поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Сихівського відділу Головного управління Національної поліції у Львівській області з 19.10.2018, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за час вимушеного прогулу, за період з 19.10.2018 по день винесення рішення суду, з розрахунку середньомісячної заробітної плати нарахованої за період з червня - липня 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Національної поліції у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач та її представник заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала в органах внутрішніх справ України з 10.08.2008, а на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 19.08.2017.
03 серпня 2018 року в приміщенні службового кабінету позивача у Сихівському відділі поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області працівниками Управління Служби безпеки України у Львівській області та військовою прокуратурою Західного регіону, в рамках розслідування кримінального провадження №42018140410000011, розпочатого 24.01.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук, в ході якого, з металевого сейфу позивача, було вилучено кримінальне провадження №12017140070003517 розпочате за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
За даним фактом Головним управлінням Національної поліції у Львівській було прийнято наказ № 2827 від 06.08.2018 року «Про призначення службового розслідування».
За результатами проведеного службового розслідування начальником Головного управління Національної поліції у Львівській області було винесено оскаржуваний наказ №3599 від 05.10.2018 «Про накладення дисциплінарних стягнень на працівників поліції Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області», відповідно до якого, на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за грубе порушення службової дисципліни, зокрема основних обов'язків поліцейського, передбачених ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги поліцейського, вимог Правил етичної поведінки поліцейського, затверджених наказом МВС України від 09.11.2006 №1179, статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та вимог розділу ІІІ «Порядку зберігання кримінальних проваджень, що перебувають у провадженні, а також досудове розслідування в яких зупинено», Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 14.04.2016 №296.
Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області № 660 о/с від 18.10.2018, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, позивача було звільнено зі служби в поліції.
Згідно довідки від 18.10.2018 №62/6/2-3429, виданою слідчим відділом Управління Служби безпеки України у Львівській області повідомлено, що на даний час у кримінальному провадженні №42018140410000011, громадянка ОСОБА_1 перебуває в статусі свідка, підозра у вчиненні кримінального правопорушення їй не пред'являлась, запобіжний захід не обирався.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_2 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно із статтею 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
За приписами частини 1 статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів.
Натомість, як визначено частиною 2 статті 19 Закону №580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, до прийняття Дисциплінарного статуту Національної поліції України використовуються норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Закон № 3460-IV).
Оскільки, дисциплінарний статут Національної поліції України, який затверджений Законом України від 15.03.2018, набуває чинності лише з 07.10.2018, на працівників рядового і начальницького складу Національної поліції України поширюється дія дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України (ДС ОВС), затвердженого Законом України від 22.02.2006.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3460-IV службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Згідно статті 2 Закону № 3460-IV дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3460-IV за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3460-IV службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Згідно статті 12 Закону № 3460-IV на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Статтею 14 Закону № 3460-IV визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється Міністром внутрішніх справ України та проводиться у відповідності до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230 (далі Інструкція №230 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пункт 1.2. Інструкції №230 визначає службове розслідування як комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції №230 підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи РНС) службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Оформлення матеріалів службового розслідування регламентовано у розділі VIII Інструкції № 230. Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.
Висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування, або вищим прямим начальником (пункт 8.7 Інструкції № 230).
Як слідує з матеріалів справи Головним управління Національної поліції у Львівській області було видано наказ № 2827 від 06.08.2018 року «Про призначення службового розлідування» щодо позивачки.
Відповідно до результатів службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни працівниками Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_1, було встановлення порушення в частині долучення до матеріалів справи не розглянутий керівництвом та не зареєстрований рапорт старшого оперуповноваженого Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_3, порушено ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» у зв'язку із переданням інформації, яка стала відома при виконанні службових обов'язків третім особам, та порушено вимоги розділу 3 «Порядку зберігання кримінальних проваджень, що перебувають у провадженні, а також досудове розслідування в яких зупинено», Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 14.04.2016 №296, в результаті чого було здійснено заміну (можливої підробки) протоколу допиту потерпілого від 25.10.2017 року.
Згідно з висновками службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни працівниками Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області було рекомендовано накласти дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1
Відповідно до підпункту 12 пункту 3 розділу VІІ Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України затвердженого наказом МВС України №570 від 06.07.2017, слідчий-методист за письмовою вказівкою, наказом (дорученням) керівника органу досудового розслідування у встановленому порядку проводить службові розслідування, у тому числі з виїздом до слідчих підрозділів, за фактами порушень слідчими норм кримінального процесуального законодавства та вносить пропозиції щодо притягнення винних службових осіб до відповідальності.
Апелянт посилається на норми Інструкції №230 та Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України затвердженого наказом МВС України №570 від 06.07.2017, як додаткового суб'єкта щодо прийняття рішення та не зазначено імперативною нормою, однак відповідно до підпункту 12 пункту 3 розділу VІІ Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України, слідчий в ОВС ОМВ СУ Національної поліції у Львівській області ОСОБА_4 мала право проводити зазначене службове розслідування, або входити до складу комісії по проведенню службового розслідування виключно за письмовою вказівкою, наказом (дорученням) органу досудового розслідування, проте, як вбачається з наказу про призначення службового розслідування №2827 від 06.08.2018, всупереч вищевказаній нормі, даний наказ підписаний т.в.о. начальника ОСОБА_5, а не начальником органу досудового розслідування, інших доручень слідчому Осташ Т.В. проводити службове розслідування в матеріалах справи немає, а тому доводи апелянта не спростовують встановленого порушення судом першої інстанції.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про державну таємницю» громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний: не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків; не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом; не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України; виконувати вимоги режиму секретності; повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України; додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.
Згідно статті 238 Кримінального кодексу України розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. А відповідно до статті 387 вказаного Кодексу розголошення без письмового дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність, даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
До апеляційного суду не подано будь яких доказів, про те що ОСОБА_1 було вчинено порушення статті 28 Закону України «Про державну таємницю», порушення щодо неї кримінального провадження за фактом вчинення таких дій та відповідної передачі інформації, яка стала їй відома при виконанні службових обов'язків третім особам, як вказується у оскаржуваному наказі та відповідних порушень вимог розділу 3 «Порядку зберігання кримінальних проваджень, що перебувають у провадженні, а також досудове розслідування в яких зупинено», Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 14.04.2016 №296, в результаті чого було здійснено заміну (можливої підробки) протоколу допиту потерпілого від 25.10.2017 саме позивачем, а не іншими невстановленими особами.
А згідно довідки від 18.10.2018 №62/6/2-3429, виданою слідчим відділом Управління Служби безпеки України у Львівській області у кримінальному провадженні №42018140410000011, громадянка ОСОБА_1 перебуває в статусі свідка, підозра у вчиненні кримінального правопорушення їй не пред'являлась, запобіжний захід не обирався.
Відповідно до статті 16 Закону № 3460-IV, - дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
Колегія суддів щодо доводів апеляційної інстанції про триваючий характер дій позивачки вважає такі підстави не обґрунтовані, оскільки як зазначається у наказі відповідача №3599 від 05.10.2018, позивач при проведенні досудового розслідування кримінального провадження №12017140070003517 в порушення вимог Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України №414 від 20.05.2016, долучила до матеріалів не розглянутий керівництвом та не зареєстрований рапорт старшого оперуповноваженого Сихівського ВП ОСОБА_3 від 08.11.2017, на підставі якого, не провівши жодної слідчої дії, направленої на перевірку достовірності інформації, відображеної в рапорті, підготовила клопотання в суд про тимчасовий доступ до інформації про вихідні та вхідні з'єднання абонентів оператора мобільного зв'язку та притягнуто до дисциплінарної відповідальності за нібито вчинення нею порушення дисципліни, яке мало місце 08.11.2017, а наказ відповідача №660 о/с від 18.10.2018, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, винесений після спливу терміну притягнення до дисциплінарної відповідальності, також як встановлено вище апелянтом не доведено вчинення позивачкою порушень під час виконання своїх повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України затвердженої наказом МВС України №296 від 14.04.2016 кримінальні провадження, у яких здійснюється досудове розслідування, а також досудове розслідування в яких зупинено на підставі пунктів 1, 2, 2-1, 3 частини першої статті 280 КПК України, зберігаються слідчими в сейфах або металевих ящиках, що мають запірні пристрої та пристрої для опечатування. Ключі від сейфа (металевого ящика) знаходяться безпосередньо в слідчого, а їх дублікати - у керівника органу досудового розслідування. Забороняється зберігати кримінальні провадження поза службовими приміщеннями органів досудового розслідування.
Апелянт посилається на пояснення слідчого СВ Сихівського ВП ОСОБА_6, яким особисто 25.10.2017 було допитано в якості потерпілого ОСОБА_7, однак при ознайомленні в приміщенні УСБУ у Львівській області побачив, що перша сторінка допиту була складена ним, однак «копія вірна із підписом» була здійснена не ним та друга сторінка зазначеного протоколу із друкованим текстом допиту від імені ОСОБА_6, однак ним не підписана, а кримінальне провадження передавалось тільки ОСОБА_1, однак позивачка у відзиві на апеляційну скаргу повністю заперечує факт порушення вимог Інструкції з організації обліку та руху кримінальних проваджень в органах досудового розслідування Національної поліції України, адже такого порушення не було їй пред'явлено, а кримінальне провадження було вилучено під час проведення обшуку з її металевого сейфу у прошитому пронумерованому стані, ключі знаходились у неї та не передавались іншим особам, на даний час кримінальне провадження знаходиться у слідчого УСБУ України у Львівській області, підозри щодо кримінального правопорушення їй на даний час не пред'явлено, а як встановлено вище вона перебуває в статусі свідка, а тому на думку суду відповідачем не встановлено що особисто позивачка вчинила такі дії щодо відповідного протоколу, який наявний у матеріалах кримінального провадження.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, включаючи процес прийняття оскаржуваного наказу.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).
Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем порушено процедуру звільнення ОСОБА_1, а тому судом першої інстанції обгрунтовано визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області №3599 від 05.10.2018 «Про накладення дисциплінарних стягнень на працівників поліції Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області» та наказ «По особовому складу Головного управління Національної поліції у Львівській області» №660 о/с від 18.10.2018, в частині звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_1 (00787765), старшого слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Сихівського відділу Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Щодо розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає виплаті позивачу, судом першої інстанції проведено правомірно у відповідності статті 235 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі №1340/5087/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
ОСОБА_2
Повний текст постанови складено 24.04.2019