Справа № 320/6721/18 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
24 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, в якому просив суд:
- визнати неправомірною відмову Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у наданні йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області встановити йому статус інваліда війни та видати йому відповідне посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони, у зв'язку з чим має право на встановлення йому статусу інваліда війна відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 (яке було прийнято у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи) у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу відповідно до змісту якої просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення суду є несправедливим та протиправним, з огляду на те, що він приймав участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС та був залученим до складу формувань цивільної оборони.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якої останній просить суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції було ретельно досліджено наявні у справі докази, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду відповідають обставинам справи. Таким чином, на думку відповідача рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 р. та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.12.2011 та вкладкою до нього НОМЕР_2. (а.с. 18).
Відповідно до довідки від 09.03.1988 №122, архівних довідок від 03.12.2007 № 40376, від 01.02.2013 № 21387, ОСОБА_3 у період з 06.05.1986 по 07.05.1986 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. (а.с.8, 13, 20).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-І № 0396647 позивачу з 16.11.2011 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 19).
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Листом від 09.10.2018 №10232 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що правових підстав для поширення на позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" немає, оскільки надані документи підтверджують лише статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації цих наслідків (а.с. 21).
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551) до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених вказаною нормою є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи в цій частині розбіжностей не містять, відтак вказані обставини доказуванню на стадії апеляційного провадження не підлягають.
Предметом доказування у даній справі є факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
При цьому, колегія суддів враховує, що приписами наведеної вище норми та взагалі Законом № 3551-XII не встановлено вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
У свою чергу, згідно з вимогами нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 зазначив, що участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони є істотною обставиною для набуття статусу інваліда війни, позаяк у протилежному випадку статус інваліда війни поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, листом Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції.
Так, колегія суддів зауважує, що наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі №3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.
З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Суд зазначає, що пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 №1770-IV.
В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено: "З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Згідно з даними наявної у матеріалах справи архівної довідки від 01.02.2013 № 21387 колегією суддів встановлено, що 513 Автомобільна база (де працював позивач) у 1986 році частково приймала участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Характер (перелік) виконуваних робіт: перевезення будівельних матеріалів, доставка наметів, постільні речі, білизна, кухонні приладдя для приготування їжі ліквідаторам, перевезення особового складу військових будинків у зону ЧАЕС, перевезення військових та цивільних комісій із Києва та Москви.
Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують лише його статус як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та при цьому, жодних даних щодо переведення роботи персоналу 513 Автомобільної бази (де працював позивач) у 1986 році в структуру Цивільної оборони, а також створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони або спеціальних відомчих формувань наявні в матеріалах справи докази не містять.
З огляду на зазначене, колегія суддів не приймає до увагу доводи апелянта, що розпорядженнями начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року та начальника ЦО Київської області підтверджується безпосередня участь позивача у складі формувань цивільної оборони.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем його права на отримання статусу інваліда війни, оскільки з огляду на долучені позивачем документи до заяви, останній не мав правових підстав для встановлення позивачу відповідного статусу.
При цьому, суд першої інстанції вірно роз'яснив позивачу, що разі зібрання додаткових доказів, він не позбавлений права повторно звернутись до органу праці та соціального захисту населення із заявою про визнання за ним статусу інваліда війни.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Водночас, колегією суддів встановлено, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про обґрунтованість його позовних вимог.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.243-245, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська