02 квітня 2019 року Справа № 160/28/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М.В.
при секретарі судового засідання Бурцевій Я.Е.
за участю:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Біловодцьке об'єднане УПФУ Луганської області), в якій просить (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії та визнати протиправною його бездіяльність, а також бездіяльність Васильківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в частині невиплати пенсії в період з 18.01.2015 року по 16.11.2018 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області виплатити заборгованість по пенсії за вказаний період шляхом перерахування коштів на картковий рахунок №26209503694672, відкритий в ТВБВ №10012/0159 філії - Луганського обласного управління АТ “ОЩАДБАНК” на ім'я ОСОБА_2
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є пенсіонером за віком, з 2014 є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Позивач вказує, що їй було припинено виплату пенсії з 18.01.2015 року. Позивач зазначила, що причини з яких відповідачем припинено виплати пенсії їй невідомі, жодного повідомлення з приводу цього позивачу не надходило. Отже, не отримуючи понад три роки пенсії було порушено право позивача на пенсійне забезпечення, закріплене у Конституції України.
Ухвалою суду від 04.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначив, що за умов проведення АТО, відсутність інформаційного обміну з громадянами України, які постійно чи тимчасово мешкають на непідконтрольній території, у держави виникла необхідність встановлення особливого порядку здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам. Крім іншого, відповідач зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.
Третя особа не скористалась своїм правом надання пояснень щодо позову.
Враховуючи, що надані заяви по суті справи не дають можливості вирішити спір в порядку спрощеного позовного провадження, ухвалою суду від 04.03.2019 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
27.03.2019 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02.04.2019 року для надання додаткових доказів по справі.
В підготовче засіданні 02.04.2019 року позивач та третя особа не з'явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином. За письмовою згодою представника відповідача розгляд справи по суті відбувся 02.04.2019 року після закриття підготовчого провадження.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.11.2018 року №0000651242 (а.с. 20).
З 2015 року по 16.11.2018 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в органах пенсійного фонду в межах Дніпропетровської області, підпорядкованих ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
У зв'язку зі зміною місця проживання позивача, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 16.11.2018 року поновлено ОСОБА_2 виплату пенсії (а.с.98).
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії з 18.01.2015 року по 16.11.2018 року протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706) яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2005 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до норм Закону №1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV.
В судовому засіданні з'ясовано та підтверджено дослідженими доказами, що позивачу припинено виплату пенсії 01.02.2015 року, що підтверджується копією атестату від 21.12.2018 року (а.с.90). Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що копія іншого долученого до матеріалів справи атестату (а.с.67) надана суду помилково.
Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії з 01.02.2015 року по 16.11.2018 року.
Оскільки виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом №1058-IV, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, яка відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є об'єктом захисту.
Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
Відповідно до ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії позивачу з 01.02.2015 року по 16.11.2018 року є протиправними.
Так, приписами частини 2 статті 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.02.2015 по 16.11.2018 року.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Нормами частини 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_2 (адреса: 92801, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (адреса: смт. Біловодськ, вул. Центральна, 77; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41247269) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_2 з 01.02.2015 року по 16.11.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_2 заборгованість по пенсії за період з 01.02.2015 року по 16.11.2018 року.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено 18 квітня 2019 року (у зв'язку з перебування судді Бондар М.В. у щорічній відпустці).
Суддя ОСОБА_3