Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 1007/115/2009-ц
провадження № 61-9525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Київської області в складі суддів: Кашперської Т. Ц., Ігнатченко Н. В., Фінагєєва В. О., від 20 вересня 2016 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О.В., про визнання недійсними довіреностей і правочинів.
Позом обґрунтовано тим, що їй на праві спільної часткової власності належать 1/2 частина нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2.
Співвласником вказаних нежитлових будівель був також ОСОБА_8, який у липні 2008 року запропонував їй купити частки цих нежитлових будівель, які, з його слів, на праві власності належали його дружині ОСОБА_9
30 липня 2008 року, маючи намір придбати частину зазначених будівель у співвласника ОСОБА_9, між нею та ОСОБА_9, від імені якої діяв ОСОБА_8, був укладений нотаріально посвідчений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу 1/2 частини нежилої будівлі (магазину-кафетерію) по АДРЕСА_1 та 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) по АДРЕСА_2
На виконання умов даного договору вона передала ОСОБА_8, який діяв в інтересах ОСОБА_9, кошти в розмірі 345 тис. грн, що на день укладення договору було еквівалентно 75 тис. дол. США.
Згодом їй стало відомо, що на момент укладення цього попереднього договору ОСОБА_9 не була власником частин приміщень, оскільки 24 липня 2008 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу продали ОСОБА_5 належну їм, по 1/2 частині кожному, нежитлову будівлю (магазину-кафетерію), що знаходиться у АДРЕСА_1.
Тоді їй також стало відомо, що 22 березня 2008 року ОСОБА_2, діючи від її імені на підставі довіреностей від 24 січня 2008 року, посвідчених нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстрованих в реєстрі за № № 115 і 117, відчужив ОСОБА_3 належні їй на праві власності 1/2 частину нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, а також 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2 за договором дарування.
Вказані вище договори купівлі-продажу та дарування від 22 березня 2008 року були посвідчені приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., зареєстровані в реєстрі за №№ 4661 і 4663.
22 квітня 2008 року згідно із договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М., зареєстрованими в реєстрі за №№ 1124 і 1128, ОСОБА_3 відчужив зазначене нерухоме майно ОСОБА_4
24 липня 2008 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М. було посвідчено договір купівлі-продажу часток нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_4 1/2 частину даної нежитлової будівлі (магазину-кафетерію) відчужив ОСОБА_5 Цей договір купівлі-продажу зареєстрований в реєстрі за № 1793.
На вчинення дій щодо відчуження належного їй на праві власності майна ОСОБА_2 вона не уповноважувала, підписи у графі «довіритель» у вказаних вище довіреностях згідно із висновком почеркознавчої експертизи виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, тому ОСОБА_2 не мав права укладати від її імені 22 березня 2008 року договори купівлі-продажу і дарування із ОСОБА_3, відповідно останній не набув на нього права власності та не мав права відчужувати це майно ОСОБА_4, а той у подальшому з цих же підстав не мав права відчужувати частину майна ОСОБА_5
Посилаючись на те, що вільного волевиявлення на укладення 22 березня 2008 року договорів купівлі-продажу та дарування належного їй на праві власності нерухомого майна ОСОБА_3 у неї не було, позивач просила суд на підставі статей 203, 215 ЦК України визнати недійсними:
- дві довіреності від 24 січня 2008 року, видані ОСОБА_2, посвідчені нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстровані в реєстрі за №№ 115 і 117;
- договір купівлі-продажу 1/2 частки нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та договір дарування 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) по АДРЕСА_2, укладені 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О.В., зареєстровані в реєстрі за №№ 4661 і 4663 відповідно;
- договори купівлі-продажу 1/2 частки нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) по АДРЕСА_2, укладені 22 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н. М., зареєстровані в реєстрі за №№ 1128 і 1124 відповідно;
- договір купівлі-продажу нежилої будівлі магазину-кафетерію по АДРЕСА_1, укладений 24 липня 2008 року між ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_9, і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у частині продажу останньому 1/2 частини цієї нежилої будівлі, яка належала ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу БазирН. М., зареєстрований в реєстрі за № 1793.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Так, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року зазначений позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано недійсними довіреності від 24 січня 2008 року, видані ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1, посвідчені нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстровані в реєстрі за №№ 115 та 117.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частини нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1, укладений 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, та наступні договори купівлі-продажу 1/2 частини вказаного приміщення, укладені 22 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 24 липня 2008 року між ОСОБА_9, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у частині продажу ОСОБА_4 належної йому 1/2 частки цього приміщення.
Визнано недійсним договір дарування 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2, укладений 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, та договір купівлі-продажу 33/100 часток цього нежилого приміщення, укладений 22 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 травня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними довіреності за договором купівлі-продажу, а також договір купівлі-продажу нежилої будівлі (магазину-кафетерію), що знаходиться у АДРЕСА_1, укладений 24 липня 2008 року між ОСОБА_9, від імені якої діяв ОСОБА_8, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у частині купівлі-продажу 1/2 частини зазначеної нежитлової будівлі, що належала ОСОБА_4, скасовано та в цій частині у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 19 травня 2010 року скасовано. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року залишено в силі.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відхилено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 було задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року у даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, задоволено частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року і ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
17 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву (т. 2, а. с. 222-227), у якій посилаючись на обставини, викладені у позові, просила:
- визнати недійсними дві довіреності від 24 січня 2008 року, видані від її імені ОСОБА_2, посвідченні нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстровані в реєстрі за №№ 115 і 117;
- визнати недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частини нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та договір дарування 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) по АДРЕСА_2, укладені 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В., зареєстровані в реєстрі за № № 4661 і 4663 відповідно;
- витребувати від ОСОБА_5 на її користь 1/2 частину нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1, яку він купив у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу цієї частини нежилої будівлі від 24 липня 2008 року, укладеного між ОСОБА_9, від імені якої діяв ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1793;
- витребувати від ОСОБА_4 на її користь 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2, володільцем яких він став на підставі договору купівлі-продажу цих частин нежилого приміщення від 22 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Базир Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1124.
В обґрунтування позовних вимог у частині витребування майна, вказувала на те, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати це майно в набувача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області в складі судді Дутчака І. М. від 10 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність від 24 січня 2008 року, видану від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, посвідчену нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстровану в реєстрі за № 115.
Визнано недійсною довіреність від 24 січня 2008 року, видану від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, посвідчену нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстровану в реєстрі за № 117.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частини нежилої будівлі (магазину-кафетерію), розташованої у АДРЕСА_1, укладений 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., зареєстрований в реєстрі за № 4661.
Визнано недійсним договір дарування 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази), розташованого у АДРЕСА_2, укладений 22 березня 2008 року між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., зареєстрований в реєстрі за № 4663.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 34 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними спірних довіреностей від 24 січня 2008 року, договору купівлі продажу від 22 березня 2008 року та договору дарування від 22 березня 2008 року мотивовано тим, що згідно із висновком почеркознавчої експертизи № 203 від 17 листопада 2008 року, проведеної у кримінальній справі, порушеній за заявою ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «довіритель» та рукописний запис «ОСОБА_1» у довіреностях, посвідчених 24 січня 2008 року нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстрованих у реєстрі за № № 115 і 117, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Крім того, нотаріус Жихарева І. О. листом від 02 листопада 2009 року повідомила, що не посвідчувала спірні довіреності на ім'я ОСОБА_2, а підпис і печатка на документах не співпадають з її підписом і печаткою. У зв'язку із зазначеним, суд указав, що майно ОСОБА_1 вибуло із власності останньої без її волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі на посвідчення довіреностей та укладення договорів купівлі-продажу і дарування із ОСОБА_3, тому спірні довіреності від 24 січня 2008 року та договори від 22 березня 2008 року підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 про витребування від ОСОБА_5 на її користь 1/2 частину нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та від ОСОБА_4 на її користь 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2 мотивовано тим, що 06 серпня 2008 року позивач, заявляючи про порушення відповідачами свого права власності, звернулася до суду із позовом виключно про визнання недійсними спірних довіреностей та укладених на їх підставі договорів. Вимоги про витребування від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належного ОСОБА_1 майна були вперше заявлені позивачем 17 березня 2016 року із пропуском установленого законом строку позовної давності, про застосування якого у даній справі заявлено відповідачами. Згідно вимог частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебігу позовної давності він починається заново. Судом зазначено, що після вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, якою залишено в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2009 року про задоволення її позову, що перервало перебіг строку позовної давності для захисту свого порушеного права, позивач мала визначені законом три роки для подання суду вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦП України, однак таким правом ОСОБА_1 не скористалася. При цьому, із доводами позивача відносного того, що вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є уточненням первісного позову суд першої інстанції не погодився, оскільки такі вимоги є новими вимогами позову, пред'явленими позивачем поза межами строку позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., про витребування майна задоволено.
Витребувано на користь ОСОБА_1 від ОСОБА_4 33/100 частин нежитлового приміщення (складу продбази), що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.
Витребувано на користь ОСОБА_1 від ОСОБА_5 1/2 частину нежитлової будівлі (магазин - кафетерій), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2016 року залишено без змін.
Стягнуто із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 789,50 грн із кожного.
Рішення апеляційного суду в частині визнання недійсними спірних довіреностей від 24 січня 2008 року, договору купівлі продажу від 22 березня 2008 року та договору дарування від 22 березня 2008 року мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно врахував факт не підписання позивачем спірних довіреностей на ім'я ОСОБА_2 та відсутність її волевиявлення на відчуження належного їй майна на підставі спірних договорів, у зв'язку із чим вимоги позову в цій частині судом першої інстанції вирішено правильно.
Рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння мотивовано тим, що суд першої інстанції в цій частині дійшов помилкового висновку, що позивач, пред'явивши нові позовні вимоги у березні 2016 року, пропустила строк позовної давності. Указано, що після скасування прийнятих у справі судових рішень ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 рокута направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, ОСОБА_1 у березні 2016 року лише змінила підстави позову згідно статті 31 ЦПК України 2004 року, обравши інший спосіб захисту порушеного права, і замість вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, якими спірне майно незаконно відчужувалося до останніх набувачів, просила витребувати указане майно з незаконного володіння останніх. Апеляційний суд указав, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння позивача поза її волею, тому вони підлягають поверненню в порядку, передбаченому частиною третьою статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що у березні 2016 року ОСОБА_1 подала суду уточнюючу позовну заяву, у якій вимогу про визнання недійсними наступних після незаконного договорів купівлі-продажу змінила на вимогу витребувати у ОСОБА_5 і ОСОБА_4 спірне майно - нежитлові приміщення. При цьому, позивач змінила як предмет своїх вимог - витребування майна, так і підставу позовних вимог - необхідність застосування у справі положень статті 388 ЦК України. На думку скаржника, у березні 2016 року ОСОБА_1 фактично звернулася до суду із новими позовними вимогам, однак пропустила визначений законом строк позовної давності для пред'явлення таких вимог. Такий строк пропущено позивачем без поважних причин, оскільки про порушення свого права особа вказувала при зверненні до суду із позовом у серпні 2008 року. Позивач не мала перешкод для подання позову про витребування майна протягом визначеного законом строку і повинна була вірно визначити спосіб захисту свого порушеного права. Висновки суду першої інстанції про відмову у позові в частині вимог про витребування майна відповідають вимогам закону, встановленим статтями 256, 257, 267 ЦК України. Зокрема, новий строк позовної давності для відповідних вимог ОСОБА_1 розпочався з моменту коли перервався первісний, а саме з серпня 2008 року. У зв'язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, оскільки відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреностей та правочинів, у зв'язку із чим згідно вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., про визнання недійсними довіреностей і правочинів та витребування майна, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року призначено до судового розгляду.
13 лютого 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належали 1/2 частина нежилої будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 та 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2.
24 січня 2008 року нотаріусом нотаріального округу міста НадимЯмало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., посвідчено довіреність, зареєстровану в реєстрі за № 115, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 продати на умовах та за ціною на свій розсуд належну їй частку нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та довіреність, зареєстровану в реєстрі за № 117, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 належні їй 33/100 часток нежилого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
22 березня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 24 січня 2008 року, зареєстрованої в реєстрі за № 115, продала, а ОСОБА_3 купив 1/2 частину нежитлової будівлі - магазину-кафетерію, розташованого у АДРЕСА_1, та договір дарування, за яким ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 24 січня 2008 року, зареєстрованої в реєстрі за № 117, подарувала ОСОБА_3 33/100 часток нежилого приміщення - складу продбази, розташованого у АДРЕСА_2. Ці договори зареєстровані в реєстрі за №№ 4661 і 4663 відповідно.
Згідно із висновком почеркознавчої експертизи № 203 від 17 листопада 2008 року, проведеної у кримінальній справі, порушеній за заявою ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «довіритель» та рукописний запис «ОСОБА_1» у довіреностях, посвідчених 24 січня 2008 року нотаріусом нотаріального округу міста Надим Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області Російської Федерації Жихаревою І. О., зареєстрованих у реєстрі за № № 115 і 117, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Із листа нотаріуса Жихаревої І. О. від 02 листопада 2009 року, наданого на запит представника позивача ОСОБА_13, зазначені довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 нею не посвідчувались. 24 січня 2008 року нею були посвідчені документи за реєстровими номерами 518 і 593. Під реєстровими номерами 115 і 117 були зареєстровані нотаріальні дії від імені інших громадян 16 січня 2008 року. Підпис і печатка на документах не співпадають з її підписом і печаткою. Крім того, для довіреностей на дарування нерухомого майна нею використовується інший текст.
22 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені договори купівлі-продажу, за умовами яких ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив 1/2 частину нежитлової будівлі (магазину-кафетерію) у АДРЕСА_1 і 33/100 часток нежилого приміщення (складу продбази) у АДРЕСА_2. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М., зареєстровані в реєстрі за № № 1128 та 1124 відповідно.
24 липня 2008 року між ОСОБА_9, від імені якої діяв ОСОБА_8, і ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_9 та ОСОБА_4 продали, кожний по 1/2 частині, ОСОБА_5 нежитлову будівлю (магазину-кафетерію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цей договір теж посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 1793.
Судами установлено, що спірне майно із власності ОСОБА_1 вибуло без її волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі на посвідчення довіреностей та укладення договорів купівлі-продажу і дарування із ОСОБА_3, що є підставою для визнання недійсними довіреностей від 24 січня 2008 року від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2, посвідчених нотаріусом Жихаревою І. О., зареєстрованих в реєстрі за № № 115 і 117, та договори купівлі-продажу і дарування від 22 березня 2008 року, посвідчені приватним нотаріусом Ганночка О. В., зареєстровані в реєстрі за № № 4661 і 4663.
Крім того, апеляційним судом установлено, що в березні 2016 року ОСОБА_1 змінила підстави позову згідно статті 31 ЦПК України у відповідній редакції, обравши інший спосіб захисту порушеного права, і замість вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, якими спірне майно відчужувалося першим набувачем ОСОБА_3, та похідних від нього правочинів, просила витребувати спірне майно від останніх добросовісних набувачів.
Нові вимоги заявлені в рамках одного і того ж предмету позову, пред'явлення даних вимог відбулося шляхом їх заміни з попередніх, пред'явлення яких було визнано неналежним способом захисту судом касаційної інстанції, та що вони спрямовані на захист права власності на те ж саме неправомірно відчужене майно.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині витребування майна від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суд першої інстанції відмовив в зв'язку із спливом строку позовної давності, оскільки вказав, що пред'явленням 06 серпня 2008 року позову до суду позовна давність щодо захисту порушеного права ОСОБА_1 перервалася та перебіг цього строку почався заново, у зв'язку з чим вимоги про витребування майна позивачем мали бути пред'явлені до суду протягом трьох років, однак вимогу про витребування майна остання заявила вперше лише 17 березня 2016 року після закінчення нового строку позовної давності для звернення до суду із даною вимогою, який почався після подання позову 06 серпня 2008 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення указаної частини вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звертаючись до суду у березні 2016 року з новою вимогою до відповідачів про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач лише змінила підстави позову і не пропустила визначений законом строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно положень частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особою, яка звертається до суду з позовом про захист цього права самостійно визначається спосіб захисту порушеного права (частина друга статті 16 ЦК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 11 ЦПК України у попередній редакції суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судами установлено, що 06 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка О. В., про визнання недійсними довіреностей і правочинів, у якому просила на підставі вимог статей 203, 215 ЦК України визнати недійсними довіреності від 24 січня 2008 року, договір купівлі-продажу від 22 квітня 2008 року та наступні договори відчуження належного позивачу майна.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року скасовано рішення суду, яким порушене право ОСОБА_1 було захищено шляхом визнання недійсними всіх правочинів, на підставі яких право власності на спірне майно переходило до інших осіб.
Зазначена ухвала суду касаційної інстанції була мотивована тим, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати унабувача це майно.
17 березня 2016 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, у якій разом із вимогами про визнання недійсними на підставі вимог статей 203, 215 ЦК України довіреностей від 24 січня 2008 року та договорів купівлі-продажу і дарування від 22 березня 2008 року зазначено також нові вимоги - на підставі положень 387, 388 ЦК України витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 33/100 частин нежитлового приміщення (складу продбази), що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 1/2 частину нежитлової будівлі (магазин - кафетерій), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Представники відповідачів ОСОБА_5 - ОСОБА_14, та ОСОБА_4 - ОСОБА_7, подали до суду заяви про застосування у справі наслідків спливу позовної давності, що передбачено частиною четвертою статті 267 ЦК України та зазначили на необхідність відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про витребування майна з цих підстав.
Щодо строку позовної давності Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Відповідно до вимог статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Однією із підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову до одного із боржників.
Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).
Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, хоч і заявлені в березні 2016 року, але стосуються одного і того ж предмету спору, пред'явлення даних вимог відбулося шляхом їх заміни з попередніх, пред'явлення яких було визнано неналежним способом захисту судом касаційної інстанції, та що такі вимоги спрямовані на захист права власності на те ж саме неправомірно відчужене майно.
Враховуючи, що про належний спосіб захисту свого порушеного права у даному спорі, розгляд якого судами розпочався у 2008 році, позивачу було розтлумачено лише наприкінці 2015 року, за наслідками довготривалого розгляду даної справи судами різних інстанцій, і у 2016 році позивач зазначила належні вимоги, задоволення яких призвело до відновлення прав позивача як власника спірного майно, порушення яких установлено судами у даній справі, апеляційний суд дійшов вірних висновків про те, що, з урахуванням указаних фактичних обставин даної справи, позивачем не було пропущено строк позовної давності.
Щодо вимог позивача про витребування спірного майна Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У пункті 10 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).
Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.
Указане стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння позивача поза її волею та згодом незаконно були відчужені на підставі наступних договорів, у зв'язку із чим спірне майно підлягає поверненню власнику в порядку частини третьої статті 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в указаній частині.
Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування у справі строку позовної давності спростовуються матеріалами справи та указаними вище обґрунтуваннями суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, ухваленими за указаних встановлених судами фактичних обставин справи, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині, яка переглядається, - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року в частині вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С.Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко
С. П. Штелик