Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 715/1345/17
провадження № 61-14893св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В.В.,
Штелик С. П.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, ОСОБА_4, подану адвокатом Косовським Максимом Вікторовичем, на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Міцнея В. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7,
відповідач -ОСОБА_8,
В липні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який діє в інтересах
ОСОБА_7, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, щоОСОБА_9 був власником комплексу нежитлових будівель та споруд, які розташовані на АДРЕСА_1, після його смерті у
2012 році вказаний майновий комплекс успадкували: ОСОБА_4 (7/8 часток) та ОСОБА_7 (1/8 частка). Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2013 року ОСОБА_7 визнано недієздатним та призначено його опікуном - ОСОБА_6 У період з 2008 року до 01 вересня 2016 року ОСОБА_8 незаконно займав вказаний ангар для розведення свиней, що було встановлено судовими рішеннями. Зокрема, рішенням Глибоцького районного суду від 05 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та повернення безпідставно отриманих грошей. У 2014 році
ОСОБА_8 звернувся ще з одним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про визнання договору оренди неукладеним та стягнення коштів. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від
22 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_8 дійсно незаконно та не за цільовим призначенням займав приміщення ангару та прилеглу територію, де здійснював діяльність пов'язану з вирощуванням, забоєм та продажем свиней. Вказаними судовими рішеннями також було встановлено, що не існує жодного договору оренди приміщення ангару укладеного між ОСОБА_8 та померлим ОСОБА_9, так і з його спадкоємцями - ОСОБА_4 і ОСОБА_7 У 2015 році ОСОБА_4 та
ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про усунення перешкод у реалізації права власності. Заочним рішенням Глибоцького районного суду від 03 квітня 2015 року вказаний позов було задоволено у повному обсязі та зобов'язано ОСОБА_8 звільнити будівлю ангару літ. "Б" та прилеглу територію. На підставі цього рішення суду було відкрито виконавче провадження, однак вказане рішення суду було виконано лише 01 вересня 2016 року, коли відділом державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції було примусово звільнено приміщення ангару, яке незаконно займав відповідач ОСОБА_8 За період з 01 січня 2008 року до 01 вересня 2016 року, коли ОСОБА_8 незаконно займав приміщення ангару та прилеглу територію, позивачі втратили дохід, який могли б отримати від здачі його в оренду. Зокрема, 02 листопада 2009 року між померлим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 було укладено договір оренди нежитлового приміщення ангару літ. "Б" з навісом літ. "Б1" на АДРЕСА_1, однак, в силу того, що ОСОБА_9 не зміг в строк, передбачений цим договором оренди, передати спірні приміщення ангару у зв'язку з тим, що ОСОБА_8 не звільняв його, орендар ОСОБА_11 16 листопада 2009 року в односторонньому порядку розірвав договір оренди. Також 04 травня 2015 року між позивачами у справі та ТОВ «Бриналь» було укладено договір оренди спірного приміщені ангару та цей договір теж було розірвано в односторонньому порядку з тих підстав, що приміщення ангару відмовлявся звільняти ОСОБА_8 Вказують, що за час незаконно користування спірним приміщенням ангару відповідач у справі без дозволу його власників та на власний розсуд здійснив його перебудову, тому для того щоб приміщення ангару стало придатним для здачі його в оренду в ньому необхідно провести ремонтні роботи для приведення в попередній стан. Зазначають, що неправомірними діями відповідача позивачам завдано не тільки матеріальної шкоди, а й моральної шкоди. Зокрема вказують, що всій родині ОСОБА_9 довелося докласти дуже багато своїх зусиль, щоб протягом восьми років відстоювати право на спірне приміщення, яке на законних підставах належить їм. Відповідач, нівелюючи усі Конституційні принципи щодо непорушності права власності, вісім років безоплатно користувався приміщенням ангару, яке належить позивачам та протягом цього часу отримував прибутки, а вони як власники приміщення не отримували ніякого доходу .У зв'язку з неправомірними діями відповідача позивачам доводилося нераціонально витрачати свій життєвий час на постійну боротьбу за власне майно, що призвело до втрати фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.
У зв'язку з викладеним позивачі просили стягнути з відповідача на їх користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 224 961,00 грн, суму упущеної вигоди у розмірі 1 248 048,00 грн, відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій, у розмірі 100 000,00 грн та судові витрати у справі.
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від
03 жовтня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 224 961,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 упущену вигоду в розмірі 1 248 048,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій у розмірі 10 000,00 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_8 з
2008 року користувався приміщенням ангару літ «Б», який розташований в
АДРЕСА_1 з метою розведення свиней, переробив вказане приміщення, не звільняв його, чим завдав позивачам матеріальних збитків, в тому числі у вигляді упущеної вигоди, що встановлено висновком експертно-будівельного дослідження від 07 березня 2017 року № 203, яким було визначено суму неотриманого доходу та відновлювального ремонту ангару.Неправомірними діями ОСОБА_8 були порушені права позивачів на використання їх власності, у зв'язку з чим вони тривалий час були змушені відстоювати свої законні права у суді, внаслідок чого зазнали душевних страждань.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 матеріальної шкоди у розмірі 224 961,00 грн та моральної шкоди скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 упущеної вигоди у розмірі 1 248 048,00 грн змінено.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_7 упущену вигоду у розмірі 181 434,56 грн з подальшим відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спадкоємці, які прийняли від спадкодавця в порядку спадкування нерухоме майно, набувають право розпорядження ним шляхом передачі в оренду з моменту державної реєстрації прав на нього, що за обставинами справи відбулося 26 лютого 2014 року, а дії, які вказували на перешкоди у передачі цього майна в оренду та отримання у зв'язку з цим збитків (упущеної вигоди) були вчинені ними лише 04 травня
2015 року, тому утрачену вигоду необхідно стягнути за період з 04 травня
2015 року до 01 вересня 2016 року, й вона становить 181 434,56 грн. Відшкодування упущеної вигоди за договором оренди, який був укладений спадкодавцем ОСОБА_9 та ОСОБА_11 02 листопада 2009 року, є правом особи, яким за життя ОСОБА_9 не скористався, тому воно не успадковується. Спадкоємці (позивачі у справі) отримали у спадщину майно після капітального ремонту без пошкоджень його основних елементів та зміни цільового призначення або статусу нежитлової будівлі, тому вказані обставини спростовують отримання ними матеріальних збитків на приведення ангару в попередній стан. Крім того, спадкодавець за життя не вчиняв жодних дій, які б свідчили про відсутність його згоди на перепланування цього приміщення або відшкодування завданих у зв'язку з цим збитків. Заявлена позивачами підстава відшкодування моральної шкоди від незаконних дій відповідача, що супроводжувалося порушенням сну, почуттям образи, не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, поданій адвокатом Косовським М. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове засідання призначене на 24 січня 2018 року було проведено за відсутності ОСОБА_4 та її представника Косовського М.В., оскільки суд апеляційної інстанції не задовольнив заяву її адвоката про відкладення розгляду справи на іншу дату, чим позбавив їх права на захист в апеляційному суді. Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 224 961,00 грн, необхідної для відновлення приміщення ангару, оскільки позивачі успадкували вказаний ангар після того як ОСОБА_8 у 2008 році здійснив його капітальний ремонт, однак судом було залишено поза увагою ту обставину, що згоди на проведення вказаних ремонтних робіт йому ніхто не надавав. Та обставина, що за життя спадкодавець спірного приміщення не вчиняв жодних дій, які б свідчили про незгоду з цим переплануванням, не вказує на те, що таким чином він надав згоду на перепланування. Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Вказує, що відмовляючи у стягненні упущеної вигоди, завданої ОСОБА_8 за життя ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції не навів жодної правової норми такого висновку.
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_8 на касаційну скаргу, у яких він зазначає, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Вказує, що капітальний ремонт спірного приміщення він зробив ще у 2008 році, тобто за життя спадкодавця ОСОБА_9, який помер 2012 року та протягом 2008 - 2012 років не пред'являв до нього жодних претензій, скарг чи звернень з цього питання, не звертався до правоохоронних органів чи суду. Також зазначає, що він сплачував ОСОБА_9 орендну плату за користування приміщенням ангару. На його думку, якщо попередньому власнику ангару ОСОБА_9 й було завдано майнової чи моральної шкоди, то у позивачів відсутні правові підстави для її стягнення, оскільки питання законності чи незаконності проведених ним ремонтних робіт у ангарі в 2008 році та користування цим приміщенням до моменту, коли позивачі у справі стали його власниками, не має значення. Також вказує, що позивачі не надали до суду жодних доказів на підтвердження заподіяння ним моральної шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 09 серпня 2012 року (а. с. 16).
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_9 є позивачі у справі ОСОБА_13 та ОСОБА_4 (а. с. 17-18).
З копій свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06 лютого 2014 року вбачається, що позивач ОСОБА_4 отримала у спадок та є власником 7/8 часток нерухомого майна, а саме будівель і споруд в АДРЕСА_1, до складу якого входять: будинок механізаторів літ. «А; ангар літ. «Б»; навіс літ. «В»; майстерня літ. «Г»; котельня літ. «Д»; операторна мийки літ. «Е»; склад ядохімікатів літ «Є»; операторна заправочної літ «Ж», «І», прохідна літ. «З», будівля трансформаторної підстанції літ. «і», підвал літ «ПД», огорожа №1-11; вигрібна яма №12-16; колодязь №17; водонапірна вежа №18; ємність нафтопродуктів №19-27; підпірні стінки №28; естакада №29, всього загальною площею 1580,5 кв. м (а. с. 19)
ОСОБА_7 відповідно отримав у спадок та є власником 1/8 частки нерухомого майна, а саме будівель і споруд в АДРЕСА_1, до складу якого входять: будинок механізаторів літ. «А; ангар літ. «Б»; навіс літ. «В»; майстерня літ. «Г»; котельня літ. «Д»; операторна мийки літ. «Е»; склад ядохімікатів літ «Є»; операторна заправ очної літ «Ж», «І», прохідна літ. «З», будівля трансформаторної підстанції літ. «і», підвал літ «ПД», огорожа №1-11; вигрібна яма №12-16; колодязь №17; водонапірна вежа №18; ємність нафтопродуктів №19-27; підпірні стінки №28; естакада №29, всього загальною площею 1580,5 кв. м (а. с. 20).
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 вересня
2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 грудня 2013 року, у справі № 2403/501/12 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання правочину недійним, застосування наслідків недійсності правочину та повернення безпідставно отриманих грошей (а. с. 25-32).
Вказаним рішенням суду першої інстанції встановлено, що на момент розгляду справи, починаючи з 2008 року ОСОБА_8 користувався приміщенням ангару літ «Б», який розташований в АДРЕСА_1 з метою розведення свиней. При цьому письмового, нотаріально посвідченого і зареєстрованого в державних органах договору оренди цього ангару між ОСОБА_8 та спадкодавцем
ОСОБА_9 укладено не було.
Аналогічні обставини встановлені й рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 жовтня 2014 року, у справі
№ 715/864/14-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання договору оренди неукладеним та стягнення коштів (а. с. 33-40).
Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від
03 квітня 2015 року у справі № 715/474/15-ц позов ОСОБА_4, ОСОБА_7, в інтересах якого діє ОСОБА_6, до ОСОБА_8 про усунення перешкод у реалізації права власності задоволено.
Усунуто перешкоди у володінні та користуванні власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 шляхом зобов'язання приватного підприємця ОСОБА_8 звільнити будівлю ангару літ «Б» та прилеглої території тракторної бригади в
АДРЕСА_1
Вирішено питання щодо судових витрат (а. с. 41-43).
07 липня 2015 року старшим державним виконавцем Манасовичем В. В. було відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного заочного рішення суду, яке виконано лише 01 вересня 2016 року (а. с. 44).
02 листопада 2009 року між спадкодавцем ОСОБА_9 (орендодавець) та ОСОБА_11 було укладено договір оренди нежитлового приміщення ангару літ. "Б" з навісом літ. "Б1", що розташований на АДРЕСА_1, однак у зв'язку з тим, що орендодавець не зміг в строк, передбачений цим договором, передати орендареві приміщення, через те, що ним фактично користувався ОСОБА_8, орендар 29 листопада 2009 року в односторонньому порядку розірвав договір оренди (а. с. 45-50).
04 травня 2015 року між спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_7, в інтересах якого діяв ОСОБА_6 (орендодавці) та ТОВ «Бриналь» (орендар) було укладено договір оренди спірного ангару літ. "Б" з навісом літ. "Б1", що розташований на АДРЕСА_1, однак у зв'язку з тим, що орендодавці не змогли в строк, передбачений договором оренди, передати орендареві вказані приміщення через незаконне користування цим приміщенням ОСОБА_8, то ТОВ «Бриналь» 08 червня 2015 року в односторонньому порядку розірвало цей договір оренди (а. с. 51-59).
Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 07 березня 2017 року № 203 сума неотриманого власниками ангару літ. "Б" доходу від здачі вказаної нежитлової будівлі, що розташована в АДРЕСА_1, в оренду з 01 січня 2008 року до 01 вересня 2016 року, становить 1 248 048,00 грн, а загальна вартість будівельних матеріалів і робіт, які необхідно витратити на приведення ангару літ. "Б" з навісом літ. «Б1», які розташовані в АДРЕСА_1, в попередній стан, становить 224 961,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є передбаченим законом способом захисту цивільних прав та інтересів.
Цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з спричиненням (та відшкодуванням) майнової та моральної шкоди врегульовані положеннями статтей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її·заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов'язок довести наявність заподіяної шкоди та її розмір.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили стягнути на їх користь реальні збитки та упущену вигоду, яка виникала з вини відповідача, а також, як спадкоємці померлого ОСОБА_9, просили стягнути збитки і упущену вигоду, яка була завдана за життя спадкодавця, у розмірі 1 248 048,00 грн.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачів упущеної вигоди померлого ОСОБА_9 та відмовляючи в цій частині в задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що стягнення упущеної вигоди за договором оренди, який був укладений покійним ОСОБА_9 та ОСОБА_11 02 листопада 2009 року, є правом особи, яким за життя вона не скористалася, тому таке право не успадковується.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Зі змісту частини п'ятої статті 1268 ЦК України право на відшкодування шкоди, пов'язаної із використанням отриманого у спадщину майна, спадкоємець має з часу відкриття спадщини.
Згідно частини другої статті 1299 ЦК України у редакції, чинній на момент спадкування право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спадкоємці які прийняли від спадкодавця в порядку спадкування нерухоме майно, набувають право розпорядження ним шляхом передачі в оренду з моменту державної реєстрації прав на нього, що за обставинами справи відбулося 26 лютого
2014 року (а. с.17-22), однак дії, які свідчать про перешкоди у передачі цього майна в оренду та отримання у зв'язку з цим збитків (упущеної вигоди) були вчинені власниками лише 04 травня 2015 року, тому й упущену вигоду необхідно стягнути з відповідача лише за період з 04 травня 2015 року до 01 вересня
2016 року у розмірі 181 434,56 грн.
Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відшкодування матеріальної шкоди у вигляді вартості будівельних матеріалів і робіт, які необхідно витратити на приведення ангару в попередній стан, в розмірі 224 961,00 грн, з тих підстав, що спадкоємці отримали у спадщину майно після капітального ремонту, без пошкоджень його основних елементів та змін цільового призначення або статусу нежитлової будівлі, що спростовує заподіяння матеріальних збитків. Крім того, за життя спадкодавець не вчиняв жодних дій, які б свідчили про відсутність його згоди на перепланування приміщення та відшкодування завданих у зв'язку з цим збитків.
Щодо відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити таке.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тобто суди, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди мають з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань та їх причинно-наслідковий зв'язок з обставинами, на які позивач вказує як на підставу спричинення йому моральної шкоди, ступень вини заподіювача, яких саме моральних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ним витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачами не підтверджено жодними належними та допустимими доказами завдання їм моральних страждань, про що навів відповідні мотиви.
Також судом апеляційної інстанції обґрунтовано вказано, що ОСОБА_7, якого судом було визнано у листопаді 2013 року недієздатним, не може бути завдано моральних страждань, пов'язаних з діями його опікуна щодо захисту його майнових прав на спірне приміщення ангару.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вонибули предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком апеляційного суду. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Косовським МаксимомВікторовичем, залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик