Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 545/3730/15-ц
провадження № 61-3425св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ПророкаВ. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року в складі судді Шелудякова Л. В.та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто») про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 як лізингоодержувачем та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» як лізингодавцем укладено договір фінансового лізингу № 000955.
В усній формі представник відповідача роз'яснив, що він купує на умовах розстрочки трактор Беларус-892 за акційною ціною 170 000,00 грн. Передплата становить 50 000,00 грн, решта коштів має бути сплачена ним протягом року. Трактор буде переданий йому в користування через три дні з моменту внесення передплати.
Представник відповідача надав підписати примірник договору на вказану суму, а також додатково договір фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955, зазначивши, що це формальність для оформлення акції.
У подальшому договір на суму 170 000,00 грн представник відповідача забрав, пояснивши, що примірник йому надішлють поштою, та залишив договір фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955.
Також представник відповідача запропонував йому сплатити перший внесок у сумі 50 000,00 грн, які він оплатив через касу банку, не звернувши увагу на призначення платежу «адміністративний платіж».
Протягом обіцяних трьох днів предмет лізингу йому не був переданий. На телефонні звернення представник відповідача повідомив, що акційні трактори закінчилися, а є лише за ціною 500 000,00 грн за умови попередньої оплати 50 % від суми.
ОСОБА_4 з цим не погодився та просив повернути йому сплачені 50 000,00 грн, на що представник відповідача запропонував надіслати рекомендованим листом на юридичну адресу лізингової компанії заяву про розірвання договору лізингу із зазначенням реквізитів для повернення коштів, що він й зробив. Лист надійшов на адресу відповідача 30 листопада 2015 року, однак кошти йому не повернено.
Уважно вивчивши умови договору фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955, ОСОБА_4 переконався, що договір містить несправедливі умови та підлягає визнанню недійсним, а грошові кошти, сплачені на виконання договору з призначенням «адміністративний платіж», підлягають поверненню. Вважав, що умови пункту 12.1 договору, про те, що адміністративний платіж не підлягає поверненню у випадку розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, несправедливі, отже, недійсні.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_4 просив визнати несправедливою умову пункту 12.1 договору фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955, а саме те, що адміністративний платіж не підлягає поверненню у випадку розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб; визнати недійсним договір фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955; стягнути з відповідача на його користь 50 000,00 грн, сплачених як адміністративний платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто».
Стягнуто з в ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн, сплачених як адміністративний платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору фінансового лізингу від 23 жовтня 2015 року № 000955.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у договорі предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики трактора, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України; не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії); договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений; є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача; визнання недійсними положень договору лізингу окремо призведе до необхідності зміни інших умов договору, суттєво змінить зміст договору, тому договір має бути визнаний недійсним в цілому; підлягає стягненню адміністративний платіж в сумі 50 000,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що при укладанні договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, висновки судів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 23 жовтня 2015 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 000955.
За умовами договору, до отримання в користування предмета лізингу, лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж - 10 %, авансовий платіж - 50 % , комісія за передачу - 3 % від ціни предмета лізингу. Авансовий платіж лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців. Вказане випливає із визначення термінів у договорі, його умов та підтверджується додатком № 1 до договору (а. с. 11).
Згідно з пунктом 1.3 договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати трактор Беларус-892, зазначений у пункті 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору, у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.
Договір не встановлює жодної відповідальності (компенсації) у випадку невиконання лізингодавцем його обов'язків (непоставка, несвоєчасна поставка предмета лізингу).
Пунктом 1.4 договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтаж тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець. Проте в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов.
Відповідно до пункту 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4 статті 9 договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.6 статті 9 договору.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), договір купівлі-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин другої, третьої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, оренду з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 ЦК України та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів(змішаний договір).
Частина друга статті 799 ЦК України передбачає, що найм транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, законодавством передбачено, що договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі, а при укладенні договору фінансового лізингу щодо транспортного засобу при передачі його в найм чи при його продажу договір лізингу підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди(чи її умов) недійсною.
В частині другій закріплено визначення поняття «несправедливі умови договору», якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частина першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника ): встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 часини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави для висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Згідно з пунктом 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, несвоєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язаннями щодо предмета продажу (поставки) предмета договору лізингу.
В спірному договорі вибір продавця (постачальника) предмета лізингу здійснює лізингодавець, але в договорі не передбачено його відповідальності перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань якості, комплектності, справності предмета лізингу.
У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-35цс12 зазначено, що за положеннями пункту 7 частини першої, частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводять споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними.
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати на основі характеристики тестів або перевірок товару.
Підприємницька практика є такою що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Частиною шостою цієї статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Усупереч вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідач не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.
Відповідно до частин другої, третьої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані вчиненням недійсного правочину збитки.
Правочини, які були укладені між сторонами, були вчинені в письмовій формі та підписані сторонами, що не заперечується поручителем. При підписанні цих правочинів поручитель був достовірно обізнаний з їх умовами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають статті 263 ЦПК України, при вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року зупинено виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цих судових рішень.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання (дію) рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк В. М. Сімоненко С. П. Штелик