Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 396/724/16-ц
провадження № 61-18419св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Олійника В. І., Сержанюка А. С.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про знесення самочинно збудованих будівель.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1222 га по АДРЕСА_2. Земельна ділянка надана йому для будівництва та обслуговування жилого будинку, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 24 липня 1998 року серії НОМЕР_1.
Власником сусідньої земельної ділянки, що розташована з лівої сторони від входу на його земельну ділянку, є ОСОБА_5, а власником сусідньої земельної ділянки, що розташована з правої сторони від входу на його земельну ділянку, є ОСОБА_6 Відповідачами з грубим порушенням будівельних норм по межі його земельної ділянки з обох сторін від входу на його земельну ділянку збудовано двоповерхові господарські будівлі. На цей час будівництво вже закінчене, його звернення до органів місцевого самоврядування для вирішення спірної ситуації не сприяли цьому, тому він звернувся до суду з позовом, оскільки, на його думку, права і обов'язки цих відповідачів виникли з однієї підстави, а предметом спору є однорідні права і обов'язки.Збудовані відповідачами господарські будівлі прямо на межі з його земельною ділянкою не відповідають вимогам вищевказаних державних будівельних норм. На початку будівництва цих будівель архітектором Гатненської сільської ради ОСОБА_7 02 червня 2009 року винесено попередження ОСОБА_6 про початок ним самовільного будівництва двоповерхового блоку на межі з його земельною ділянкою та заборонено подальше продовження будівництва без одержання офіційного дозволу. Проте ОСОБА_6 не виконав цю вимогу і продовжував незаконне будівництво. Крім того, незаконну забудову відповідачів підтверджено також і актом обстеження його земельної ділянки від 19 жовтня 2015 року комісією депутатів Гатненської сільської ради та затвердженим Гатненським сільським головою ОСОБА_8 Комісією під час обстеження встановлено, що власник сусідньої земельної ділянки ОСОБА_5 побудувала свій гараж із другим поверхом просто на межі з його земельною ділянкою. Атмосферні опади потрапляють на його земельну ділянку, чим спричиняють постійну сирість та вологість, а незадовго до цієї перевірки з даху будови ОСОБА_5 упав лист шиферу на територію його земельної ділянки. Щоб відремонтувати свій дах, ОСОБА_5 вимушена заходити на його територію, чим порушує його право приватної власності. Таку ж саму ситуацію зафіксовано депутатською комісією з двоповерховим гаражем ОСОБА_6 Ця будова також побудована на спільній з його земельною ділянкою межі і обслуговувати цю будівлю ОСОБА_6 без заходу на його земельну ділянку та порушення його права власності неможливо, а атмосферні опади з даху будівлі ОСОБА_6 потрапляють на його ділянку, чим завдають їй шкоди у вигляді постійної вологості та сирості. Відповідачі добровільно знести чи перебудувати самовільно збудовані будівлі відмовляються.
Посилаючись на викладене, позивач просив зобов'язати ОСОБА_5 знести самочинно збудовану двоповерхову господарську будівлю по АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_6 знести самочинно збудовану двоповерхову господарську будівлю, що знаходиться за вказаною адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не вказав які саме самочинно збудовані господарські будівлі він просить зобов'язати відповідачів знести. Зі змісту заявлених позовних вимог суду неможливо дійти висновку які конкретно розміри мають вказані будівлі, що самочинно збудовані, на якій площі і в межах яких координат земельних ділянок вони розташовані.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду доказів, що двоповерхова господарська будівля ОСОБА_5, є самочинно збудованою будівлею. Натомість, судом безспірно встановлено, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 липня 2015 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Опис об'єкта нерухомого майна: житловий будинок 2000 р. п., «А»; веранда «а»; прибудова «а-2»; погріб «під «А»; госпблок «Б»; відкрита веранда «б»; вбиральня «В»; літня кухня «Г»; сарай «Д»; навіс «Ж»; колодязь «№ 1»; огорожа «№ 2-4»; вигрібна яма «І.», а отже, посилання позивача на статтю 376 ЦК України, як на підставу для задоволення позову є безпідставним. ОСОБА_4 не надав суду достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги саме щодо необхідності знесення будівлі, що належать ОСОБА_6
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що пунктом 3.25* ДБН 360-92** визначено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 метра. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Факт такого порушення підтверджується приписом архітектора Гатненської сільської ради ОСОБА_7 02 червня 2009 року. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
У червні 2018 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, згідно з яким за весь час розгляду справи позивач не надав жодного доказу перешкод у користуванні власною ділянкою зі сторони відповідачів. Позивач вважає себе або відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, посилаючись на частину сьому статті 376 ЦК України коли перебирає на себе права з врегулювання питання забудови сільського поселення і даючи собі право позовних вимог на знесення будівель.
У червні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, згідно з яким позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
У жовтні 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, який поданий із пропуском строку встановленим ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року, а тому такий відзив залишається без розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 24 липня 1998 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1222 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю від 10 квітня 2000 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1298 га, розташована по вул. Інститутській у АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 липня 2015 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Опис об'єкта нерухомого майна: житловий будинок 2000 р. п. «А»; веранда «а»; прибудова «а-2»; погріб «під «А»; госпблок «Б»; відкрита веранда «б»; вбиральня «В»; літня кухня, «Г»; сарай «Д»; навіс «Ж»; колодязь «№ 1»; огорожа «№ 2-4»; вигрібна яма «І».
Рішенням 22 сесії 4 скликання Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 08 квітня 2005 року «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_6.» вирішено змінити конфігурацію земельної ділянки, яка розташована в с. Гатне по вул. Інститутській та належить ОСОБА_6 згідно з кадастровим планом.
На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 лютого 2008 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1215 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення (використання) земельної ділянки-будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.
02 червня 2009 року архітектором Гатненської сільської ради ОСОБА_7 винесено попередження ОСОБА_6, у якому вказано, що перевіркою на місці встановлено, що ОСОБА_6 самовільно, без оформлення відповідно технічної документації, розпочато будівництво двоповерхового господарчого блоку з грубим порушенням будівельних норм (по межі сусідньої ділянки), що викликає скарги сусідів. Заборонено подальше продовження будівництва до одержання офіційного дозволу у архітектора Гатненської сільської ради.
07 грудня 2015 року ТОВ «КДН «Крок назустріч» виданий Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_6, у якому наявна відмітка, про самочинно збудовано житловий будинок літ. «А», господарський блок літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г». У технічному паспорті є також відмітка про поведене технічне обстеження об'єкта житлового будинку літ. «А», господарського блоку літ. «Б», сараю літ. «В», вбиральні літ. «Г». по АДРЕСА_3 та з урахуванням інформації щодо відповідності його місця розташування вимогам державних будівельних норм, отриманої виконавцем від місцевого органу містобудування та архітектури - Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 грудня 2015 року № 668, встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.
19 жовтня 2015 року комісією у складі депутатів Гатненської сільської ради в присутності власника земельної ділянки ОСОБА_4 проведено обстеження земельної ділянки по вул. Інститутській у АДРЕСА_2 та складений акт обстеження земельної ділянки ОСОБА_4 Під час обстеження земельної ділянки встановлено, що власник сусідньої земельної ділянки ОСОБА_5 побудувала свій гараж із другим поверхом на спільній межі з ОСОБА_4 У період дощів та снігопадів всі опади потрапляють на його ділянку, чим спричиняють постійну сирість та вологість.
Відповідно до акта обстеження земельної ділянки ОСОБА_5 на предмет її забудови від 09 березня 2016 року комісією у складі депутатів Гатненської сільської ради на звернення ОСОБА_5 щодо обстеження забудови земельної ділянки по вул. Інститутська, 89 у АДРЕСА_2 комісією встановлено: біля житлового будинку ОСОБА_5 побудована капітальна споруда (гараж) із відступом від межі земельної ділянки ОСОБА_4 0,5 м; стік з даху гаражу відбувається через дощоприймальну конструкцію (ринву) з наступним водовідведенням на ділянку ОСОБА_5
У матеріалах справи міститься акт про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21 березня 2015 року, складений ТОВ «Центр сучасних технологій «ФТБ», відповідно до якого межі земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5, яка знаходиться по АДРЕСА_1 площею 0,1298 га, наданої власнику земельної ділянки ОСОБА_5, наданого для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками дерев'яними кілками, у кількості 5 штук. Власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має. Власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено.
Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 травня 2017 року встановлено, що питання щодо вибору місця будівництва в межах земельної ділянки обумовлюється вимогами нормативних документів в галузі будівництва та розробленою проектною документацією. Розташування будівель на земельних ділянках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 на межі із земельною ділянкою АДРЕСА_2, а саме: будівлі літ. «Б» (господарський блок), лівий фасад якої проходить по межі земельної ділянки № АДРЕСА_3, без відступу 1,0 метра; будівлі (гараж), правий фасад якої розташований на відстані 0,60 м від межі земельної ділянки та 0.38 м від огорожі із земельною ділянкою АДРЕСА_2, не відповідає вимогам пункту 3.25*ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», яким встановлено, що відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
Нормативно-правове обґрунтування
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свободпризначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи питання правомірності звернення ОСОБА_4 до суду з відповідним позовом, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав ОСОБА_4, оскільки він не надав доказів порушення його прав та доказів того, що двоповерхова господарська будівля ОСОБА_5, є самочинно збудованою будівлею.
Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що здійснене відповідачами будівництво підлягає знесенню, оскільки ОСОБА_5 зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на здійснене нею будівництво. При цьому висновок експертизи, на який посилається ОСОБА_4 як на підставу задоволення своїх позовних вимог, не може бути достатньою правовою підставою для знесення будівництва, здійсненого ОСОБА_6, оскільки це є крайнім заходом, тоді як у висновку експертизи відсутні вказівки на те, що неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.
Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Разом із тим позивачем не надано жодного доказу про те, що відповідачі відмовляються провести перебудови, як це передбачено частиною сьомою статті 376 ЦК України. Крім того, із таким позовом може звернутися лише відповідний орган державної влади або органу місцевого самоврядування, а не землекористувач, права якого порушуються.
Таким чином, встановлені висновком експертизи від 31 травня 2017 року обставини щодо здійснення відповідачами будівництва з порушенням вимог законодавства, не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання пункту першого частини сьомої статті 376 ЦК України.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги ОСОБА_4, є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г. І. Усик