Ухвала
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 290/464/18
провадження № 61-5900ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_4 на дії та рішення державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
У листопаді 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаною скаргою, в якій просила визнати повідомлення головного державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Лівобережного ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області) Циклаурі К. В. від 08 листопада 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання неправомірним, зобов'язати державного виконавця поновити порушене право шляхом відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 290/464/18, виданого Романівським районним судом Житомирської області 13 вересня 2018 року.
Скарга мотивована тим, що державним виконавцем неправомірно повернуто їй виконавчий лист № 290/464/18, виданий Романівським районним судом Житомирської області 13 вересня 2018 року, без прийняття до виконання з підстав відсутності у вказаному виконавчому документі реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника.
Ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2018 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Лівобережного ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області Циклаурі К. В. щодо повернення виконавчого листа № 290/464/18, виданого Романівським районним судом Житомирської області 13 вересня 2018 року, стягувачу без прийняття до виконання. Скасовано повідомлення головного державного виконавця Лівобережного ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області ЦиклауріК. В. щодо повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання від 08 листопада 2018 року. Зобов'язано головного державного виконавця Лівобережного ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області Циклаурі К. В. вирішити питання про прийняття виконавчого листа без інформації про ідентифікаційний код боржника. В іншій частині вимог відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час прийняття виконавчого документа до виконання державним виконавцем без належного обґрунтування було застосовано положення статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому суд не має права зобов'язувати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу Лівобережного ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області залишено без задоволення, ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника, зокрема щодо його ідентифікаційного коду, не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання.
13 березня 2019 року Лівобережний ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що всі дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог закону. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»)
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що державним виконавцем було порушено вимоги закону щодо його обов'язку вживати всіх заходів для захисту інтересів стягувача, виконувати свою роботу своєчасно, неупереджено та ефективно, що надає йому право самостійно одержувати інформацію, необхідну для проведення виконавчих дій. Тому рішення державного виконавця у вигляді повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання є неправомірним.
Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_4 на дії та рішення державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов