Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 362/884/16-ц
провадження № 61-346св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, садовий масив «Глеваха-1»,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області, садовий масив «Глеваха-1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, на підставі державного акту від 24 травня 2002 року. ОСОБА_5 є власником сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, державний акт на яку було видано 17 грудня 2007 року.
ОСОБА_4 вважала, що державний акт на право власності серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, виданий з порушенням правил щодо встановлення меж, внаслідок чого було зменшено розмір її земельної ділянки.
З урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_4 просила визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року на земельну ділянку за адресою: Київська область, Васильківський район, садовий масив «Глеваха-1», лінія 13, ділянка АДРЕСА_1.
Справа розглядалася неодноразово.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року, виданий на ім'я ОСОБА_6
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що межі та площа земельної ділянки АДРЕСА_1, не відповідають межам та площі, зазначеним у державному акті на право власності серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року та межам, встановленим в натурі (на місцевості).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 травня 2017 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що за змістом статей 152 і 155 ЗК України визнання недійсним державного акту на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено зазначеними нормами, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт. Отже, апеляційним судом зроблено висновок про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року рішення апеляційного суду Київської області від 23 травня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Оскарженою постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем заявлено вимогу про фактичне позбавлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, однак ОСОБА_5 не була залучена до участі у справі, як відповідач. Суд першої інстанції не роз'яснив позивачу та її представнику наслідки не залучення до участі у справі як відповідача ОСОБА_5, яка у разі задоволення позовних вимог позбавляється права власності на земельну ділянку, а задовольнивши позовні вимоги, які були заявлені тільки до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, садового масиву «Глеваха-1», та позбавивши ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Аргументи учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що доказами накладення земельних ділянок є також висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи від 24 березня 2015 року. Технічний паспорт від 17 березня 2000 року містить план земельної ділянки з розташованими на них будівлями з прив'язкою до меж земельної ділянки. Державний акт на сусідню земельну ділянку було видано у 2007 році, тобто через 5 років після видачі державного акту позивачу. Під час оформлення технічної документації позивачем було погоджено межі земельної ділянки. Однак при видачі державного акту ОСОБА_6 було зменшено розмір земельної ділянки позивача, оскільки він виданий не по фактичним межам, а по помилковим координатам. Про порушення свого права позивач дізналася лише після подання третьою особою позовної заяви про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Окрім цього, позивач у касаційній скарзі зазначає, що апеляційна скарга подана представником відповідача, яка не є адвокатом.
У квітні 2019 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, який підписано представником ОСОБА_7, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що технічний паспорт на будинок не може бути належним доказом підтвердження погодження меж спірних земельних ділянок та встановлення їх на місцевості. Будь-яких інших доказів позивачем у підтвердження своїх позовних вимог надано не було. Окрім цього, позивачем заявлено вимогу про фактичне позбавлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, однак ОСОБА_5 не була залучена до участі у справі, як відповідач. При розгляді справи суд апеляційної інстанції урахував висновки Верховного Суду, що містились у постанові від 10 жовтня 2018 року. Фактичні обставини, встановлені при розгляді справи № 362/6701/13-ц є преюдиційними для цієї справи. Ними встановлено судом порушення позивачем прав ОСОБА_5 на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що знаходиться у її власності.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 квітня 2001 року № 2с-332 та договору дарування земельної ділянки від 17 листопада 2001 року № 3151 належить земельна ділянка для ведення садівництва у садовому масиві «Глеваха-1» площею 0,0606 га (кадастровий номер НОМЕР_3; державний акт від 24 травня 2002 року).
ОСОБА_5 на праві приватної власності, набутому в порядку спадкування за законом, належить земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,059 га, розташована у АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_4), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданим 17 грудня 2007 року управлінням земельних ресурсів у Васильківському районі Київської області.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року у справі № 362/6701/13-ц зобов'язано ОСОБА_4 відновити за власний рахунок стан земельної ділянки шляхом встановлення паркану в межах, визначених в державному акті на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_5, виданому 24 травня 2002 року.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 червня 2015 року встановлено, що згідно висновку експертизи від 24 березня 2015 року спірні межі земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які знаходяться в АДРЕСА_1, не відповідають межам, що зазначені у державних актах та межам, встановленим в натурі (на місцевості); фактична площа земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які знаходяться в АДРЕСА_1, не відповідає площам, вказаним у державних актах. Експертами при проведенні дослідження було встановлено, що площа земельної ділянки, якою фактично користувалася позивач, становила 0,0618 га, що є більшою площею, ніж визначено у Державному акті про право приватної власності на землю, серії НОМЕР_5, виданому 24 травня 2002 року (0,061 га). Земельна ділянка, якою фактично користувалася ОСОБА_4, накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_5
При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позову апеляційний суд вказав, що позивачем заявлено вимогу про фактичне позбавлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, однак ОСОБА_5 не була залучена до участі у справі, як відповідач. Суд першої інстанції не роз'яснив позивачу та її представнику наслідки не залучення до участі у справі як відповідача ОСОБА_5, яка у разі задоволення позовних вимог позбавляється права власності на земельну ділянку, а задовольнивши позовні вимоги, які були заявлені тільки до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, садового масиву «Глеваха-1», та позбавивши ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів погоджується із таким висновком апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
У частині першій статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно частини першої статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17 грудня 2007 року) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.
Позивач клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_5 як співвідповідача не заявляла.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Втім судом першої інстанції, в порушення статей 33, 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційну скаргу подано представником відповідача, яка не є адвокатом є необґрунтованими, оскільки провадження у справі розпочато до набрання чинності 30 вересня 2016 року Законом України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову без змін, а судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель