Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 175/2355/15
провадження № 61-597св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В.,Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року у складі судді Шабанова А. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про надання позики, згідно з яким він передав відповідачу 5 220 000 грн, про що була складена відповідна розписка про одержання грошей.
30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
З метою забезпечення зобов'язання позичальника ОСОБА_3, 30 липня 2012 року були додатково укладені з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 окремі договори поруки.
Всупереч договірним зобов'язанням, ОСОБА_3 своєчасно не виконав взяті на себе зобов'язання, гроші не повернув.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 200 грн; стягнути загальну суму боргу за договором позики у розмірі 9 201 730,40 грн солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог. Місцевий суд, враховуючи наявні у матеріалах справи докази та оцінивши висновки судової експертизи, виходив з того, що позичальник належним чином виконав умови договору позики від 30 липня 2012 року, внаслідок чого у нього відсутня заборгованість, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про солідарне стягнення з позичальника і поручителів зазначеної заборгованості є необґрунтованими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позичальник має заборгованість перед позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою відсутність в матеріалах справи оригіналу договору позики з відміткою позикодавця про погашення заборгованості за договором позики від 30 липня 2012 року. При цьому, позовні вимоги у цій справі, стосувались виключно стягнення боргу за договором позики від 30 липня 2012 року в сумі 5 220 000 грн, проте судами попередніх інстанцій безпідставно взято до уваги наявну в матеріалах справи копію договору позики від 19 липня 2011 року на суму 49 920 грн.
Крім того, місцевий суд безпідставно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим судом були порушені права позивача, передбаченні статтею 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позичальником повернуто борг не відповідає дійсності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
10 квітня 2018 справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 липня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено договір про надання позики, згідно з яким позивач передав ОСОБА_3 5 220 000 грн, про що була складена відповідна розписка про одержання грошей.
За умовами пункту 1. 2 договору позики, передбачено, що позикодавець передає на умовах цього договору у власність позичальника грошові кошти в сумі 5 220 000 грн, що на момент укладення цього договору за середнім курсом комерційних банків України в доларовому еквіваленті становить 645 000 дол. США. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). (а. с. 9, том 1)
Оригінал розписки від 30 липня 2012 року, наявний в матеріалах справи, був наданий позичальником (а. с. 136, том 1).
30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
З метою забезпечення зобов'язання позичальника ОСОБА_3, 30 липня 2012 року були укладені з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 окремі договори поруки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись з цим позовом суду ОСОБА_1 вказував, що позичальник не виконав свої зобов'язання за договором позики від 30 липня 2012 року, який підтверджується розпискою. Наявність боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником своїх зобов'язань за розпискою.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно з частиною третьою статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2016 року призначено судово-почеркознавчу експертизу проведення якої доручено експерту науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області).
Відповідно до висновку експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи документів від 18 липня 2016 року підпис від імені ОСОБА_9 у договорі поруки виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_5 у договорі поруки від 30 липня 2012 року виконаний іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_10
Підпис від імені ОСОБА_8 у договорі поруки виконаний іншою особою, з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_8
Установлено, що деякі питання не вирішувались експертом за причинами, вказаними у дослідницькій частині висновку експерта, зокрема експертом не встановлено, чи виконані підписи від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 у договорах поруки від 30 липня 2012 року ними самими, у зв'язку з відсутністю достатньої кількості їхніх зразків почерку та підписів.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року у задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи відмовлено.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що висновок експерта від 18 липня 2016 року зроблений в результаті проведення судової почеркознавчої експертизи, містить дані про методи дослідження, відповіді на поставлені питання, обґрунтування висновків. Відтак, висновок експертизи узгоджується з його дослідницькою частиною, містить обґрунтування висновків і відомості про аналіз матеріалів наданих на дослідження.
Убачається, що в матеріалах справи (а. с. 11, том 2) знаходиться копія договору позики від 30 липня 2012 року, згідно з якою після підпису позичальника вчинено напис: «позика в повному обсязі погашена 11 жовтня 2012 року».
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій всупереч принципу повноти, всебічності та об'єктивності перевірки усіх фактичних обставин не дали належної правової оцінки підставам позову та не перевірили усіх обставин, на які посилалися сторони, з урахуванням зібраних у справі доказів, не з'ясували чи погашена у повному обсязі заборгованість за договором позики.
Так, копія договору позики від 30 липня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) про надання позики, яка міститься в матеріалах справи і на якій наявний напис про погашення позики у повному розмірі, датований 11 жовтня 2012 року, не відповідає оригіналу цього ж договору позики від 30 липня 2012 року, який доданий позивачем і який міститься в матеріалах справи (а. с. 143, том 1).
Копія і оригінал договору позики різняться між собою, оскільки в оригіналі договору позики в пункті 1.1 вказано дату повернення позики - 30 липня 2013 року (а. с. 143, том 1), а в копії договору позики, наданому відповідачами (а. с. 11, том 2) дата виконання зобов'язання відсутня.
Апеляційний суд не усунув у межах своїх повноважень допущені місцевим судом протиріччя у дослідженні доказів, зокрема, договорів позики. Оглядаючи під час судового засідання 23 листопада 2017 року оригінал договору позики та встановлюючи його відповідність наявній в матеріалах справі копії цього договору (а. с. 11, том 2), залишив поза увагою, що позивачем додано до матеріалів справи оригінал договору позики (а. с. 143, том 1), які різняться між собою.
Таким чином, запис, який наявний на копії договору позики, що додана до матеріалів справи, про погашення боргу в повному обсязі, підлягав належній правовій оцінці, що судами зроблено не було.
Вказане свідчить про неповне з'ясування усіх обставин справи під час ухвалення рішень.
Місцевий суд не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та залишив поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ухвалив рішення, не дослідив оригіналу договору і не перевірив, чи міститься на ньому напис про повернення коштів, який наявний на копії договору позики від 30 липня 2012 року, що покладений в основу судового рішення.
Апеляційний суд не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків.
При новому розгляді справи, судам також необхідно врахувати та перевірити й інші доводи представника позивача, зокрема, й щодо безпідставної відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, враховуючи наявність у матеріалах справи декількох суперечних один одному договорів позики, відповідно дослідити договори поруки, встановити, чи погашена позика у повному розмірі, з'ясувати усі обставини в даній справі в повному обсязі.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин, ухвалені судом першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, є підстави для їх скасування з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська