Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 355/812/17
провадження № 61-10154 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач) та Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2
відповідач - державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія»
представник - ОСОБА_3
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження касаційні скарги державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» (далі - ДП «Українська залізнична швидкісна компанія») та ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року (у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М. та Сушко Л. П.)
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26 червня 2015 року на залізничному вокзалі на станції «Баришівка» в смт. Баришівка Київської області за участю швидкісного потягу «Hyundai Rotem» сталася дорожньо-транспортна пригода, за наслідками якої загинув син позивача - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_4 загинув внаслідок діяльності транспортного засобу (поїзда), як джерела підвищеної небезпеки. Відомості по даному факту про скоєння кримінального правопорушення за ознаками частини 3 статті 276 КК України були внесені до ЄРДР за № 12015100150000194. Позивач посилався на те, що у зв'язку з втратою сина, йому була заподіяна матеріальна шкода в розмірі 3 399,66 грн та моральна шкода в розмірі 1 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 2 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
В решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди та визначаючи розмір відшкодування суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, а саме те, що смерть
ОСОБА_4 відповідачем було заподіяно не навмисно та без умислу відповідача, а з необережності самого потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп'яніння і порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті, з урахуванням вимог розумності та справедливості та визначив розмір заподіяної моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач подав заяву про залишення позовних вимог в цій частині без розгляду.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року апеляційні скарги ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції було повно досліджено та оцінено всі обставини справи та обґрунтовано визначено розмір відшкодування з урахуванням наданими сторонами доказів та вимог чинного законодавства України.
Надходження касаційних скарг сторін до суду касаційної інстанції
22 січня 2018 року ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» подало до Верховного Суду України касаційну скаргу на рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року поновлено ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 355/812/17 з Баришівського районного суду Київської області.
22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баришівського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року заяву судді Пророка В. В. про самовідвід задоволено та передано заяву для проведення повторного автоматизованого розподілу.
15 листопада 2018 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 355/812/17 призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М. (на підставі пункту 5 частини 1 статті 36 ЦПК України у зв'язку з самовідводом судді Пророка В. В.)
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 355/812/17 з Баришівського районного суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень в частині стягнення моральної шкоди не врахували глибину та тривалість моральних страждань позивача, який втратив сина, характер дій винної особи та невірно визначили розмір відшкодування моральної шкоди, необґрунтовано зменшивши розмір такого відшкодування. Доводів на скасування судових рішень в частині залишення його вимог щодо стягнення матеріальної шкоди, касаційна скарга ОСОБА_2 не містить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача
Касаційна скарга ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» мотивована тим, що при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанції порушили вимоги статей 263-234 ЦПК України та не надали належної оцінки тому, що причетність ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» до смерті ОСОБА_4 та осіб, з вини яких стався нещасний випадок не було встановлена.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 26 червня 2015 року (відповідно до протоколу огляду місця події від 26 червня 2015 року) біля залізничної станції «Баришівка» Київської області, за участю швидкісного потягу «Hyundai Rotem», сталася ДТП, в результаті якої загинув ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дані обставини встановлені судами на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_4 1-ОК № 340833 та матеріалів кримінального провадження № 12015100150000194, із якого вбачається, що о 17 год. 16 хв. на 49 км, по станції Баришівка пасажирським потягом № 723, сполученням «Харків - Київ», під керуванням машиніста ОСОБА_8 смертельно травмовано ОСОБА_4
Згідно висновку судово-медичного експерта №145 від 28 липня 2015 року у крові покійного виявлений етиловий спирт у концентрації 0,42 %, що до живих осіб може відповідати легкому ступеню сп'яніння.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження, останнє закрито у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_8 передбаченого статтею 276 КК України складу злочину, оскільки смерть ОСОБА_4 настала внаслідок власної необачності самого загиблого, тобто в діях машиніста ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення.
Такі обставини встановленні рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 березня 2017 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення, а касаційна скарга ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, не навели мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за необхідне задовольнити позовну вимогу у розмірі майже вдесятеро меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).
Отже, висновок судів що шкода спричинена не з вини відповідача а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник(володілець ( джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Обставин непереборної силі або умислу потерпілого судами не встановлено.
Щодо визначення судами попередніх інстанцій належним відповідачем у цій справі - ДП «Українська залізнична швидкісна компанія», як власника джерела підвищеної небезпеки, суди з врахуванням досліджених ними доказів дійшли до обґрунтованого висновку.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доводи касаційної скарги ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» щодо того, що в судовому засідання не було допитано чергового по станції Баришівка - ОСОБА_7 та машиніста ОСОБА_8, не приймаються до уваги, оскільки клопотань щодо виклику свідків та їх допиту сторонами не заявлялись та в матеріалах справи такі клопотання відсутні.
Крім того, доводи касаційної скарги ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» щодо відсутності доказів про те, що травмування ОСОБА_2 відбулось пасажирським швидкісним потягом «Hyundai Rotem» № 723, спростовуються матеріалами справи , фактичними обставинами справи, які встановлені судами на підставі наданих сторонами належних та допустимих доказів оцінених судами у їх сукупності.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди Верховний Суд виходить з того, що моральна шкода позивачу завдана смертю його молодого сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача йому душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з його боку на організацію свого життя та матеріальне його забезпечення. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача не можливо. За наслідками смерті позивач позбавлений матеріальної та моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому.
При цьому суд також враховує, що смерть сина позивача спричинена також у зв'язку з його особистою необережність та переходом залізничної колії у місці, яке для цього не пристосовано, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування.
З огляду на те, що позивач просив стягнути на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1000000 грн, то з урахуванням зазначених обставин стягненню підлягає сума у розмірі 300000 грн, що на думки суму є належним відшкодуванням у цьому випадку.
Висновки суду за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги ДП «Укрзалізниця» не знайшли свого підтвердження- його касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Частиною першої статті 412 ЦПК Українивстановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а частиною третьої цієї статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» в частині відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська