Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3249/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Солдатовій М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Мартиненка Андрія Миколайовича, м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальнстю "Крона-Компані", м.Київ
про визнання недійсним пункту договору
за участю представників:
від позивача: Настенко М.О., ордер ХВ№0010244 від 10.04.2019
від відповідача: Харченко К.С., довіреність № 01/31-01 від 31.01.2019
Фізична особа-підприємець Мартиненко Андрій Миколайович (надалі - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (надалі - відповідач) про визнання недійсним пункту 41.3 ст. 41 договору оренди від 01.12.2016 №Е-1-1/Х-1, укладеного між позивачем та відповідачем.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що передбачене оспорюваним пунктом договору право відповідача на припинення дії договору суперечить чинному законодавству. Так, частина 3 статті 291 ГК України передбачає розірвання договору оренди на вимогу однієї із сторін, але виключно з підстав передбачених статтею 783 ЦК України для розірвання договору найму. Однак умови пункту 41.3, зокрема підпунктів 41.3.6 та 41.3.8 передбачають припинення договору з інших підстав. Крім того, підпункт 41.3.8 передбачає наділення об'єкту нерухомого майна, яким є нежитлова будівля торгового центру, таким особистим немайновим правом як ділова репутація, що суперечить статті 4 ГК України, статтям 1, 2, 16 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.11.2018 (суддя Светлічний Ю.В.) дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
19 грудня 2018 року від відповідача надійшов відзив, у якому він проти доводів позовної заяви заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість. Вважає, що оспорюваний позивачем пункт 41.3 договору оренди від 01.12.2016 №Е-1-1/Х-1 не суперечить положенням частини 1 статті 291 ГК України, оскільки у даному випадку йдеться про взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в договорі, щодо встановлення певного порядку припинення їхніх правовідносин, а саме: порядку розірвання договору на підставі повідомлення орендодавця. Крім того, на думку відповідача, позивач помилково стверджує, що стаття 291 ГК України містить імперативну норму, яка забороняє сторонам включати до договору оренди підстави для дострокового розірвання такого договору. Проте стаття 291 ГК України не містить жодної заборони сторонам за взаємною згодою визначити такий порядок припинення договору і не встановлює, що така умова договору є нікчемною або недопустимою. Щодо підпункту 41.3.8 договору відповідач зазначив, що сторонами було застосовано термін "репутація", а не "ділова репутація", як вказує позивач. За позицією відповідача поняття "репутація" означає громадську думку про когось чи щось, соціальну оцінку чи усталене уявлення про особу чи об'єкт, що впливає на ставлення суспільства до цієї особи чи об'єкта. Отже, поняття "репутація" може бути використано і щодо об'єкту нерухомого майна.
26 грудня 2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що відповідач помилково застосовує до спірних правовідносин норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме ст. 651 ЦК України та ч. 1 ст. 188 ГК України, помилково тлумачить положення частин 2-5 статті 188, статті 291 ГК України, статей 6, 627, 628, 629 ЦК України та безпідставно не застосовує до спірних правовідносин положення статті 283 ГК України та статей 782-784 ЦК України. Крім того, позивач не погодився із наведеним у відзиві тлумаченням терміну "репутація" щодо підпункту 41.3.8 договору.
03 січня 2019 року від відповідача надійшло заперечення, в якому він з посиланням на норми ЦК та ГК України наполягає на законності оспорюваного пункту 41.3 Договору.
На підставі розпорядження в.о.керівника апарату господарського суду Харківської області від 08.01.2019 №3/2019 у зв'язку із хворобою судді Светлічного Ю.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/3249/18. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2019 справа №922/3249/18 передана судді Калантай М.В.
Ухвалою від 08.01.2019 дану справу прийнято до розгляду суддею Калантай М.В. за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.02.2019.
У підготовчому засіданні 05.02.2019 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також оголошено перерву до 12.03.2019.
12 березня 2019 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що норми частини 3 статті 6, статті 525 ЦК України, стаття 188 ГК України допускають, а норми частини 1 статті 291 ГК України не забороняють сторонам за взаємною згодою визначити такий порядок припинення договору як одностороння відмова від договору.
У підготовчому засіданні 12.03.2019 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 03.04.2019.
У судовому засіданні 03.04.2019 оголошено перерву до 10.04.2019.
09 квітня 2019 року від представника позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи в якості письмового доказу копії Договору добровільного страхування загальноцивільної відповідальності перед третіми особами, а також відповідальності перед орендодавцем № 264вто8х від 18.07.2018.
У судовому засіданні 10.04.2019 представник позивача просила суд задовольнити клопотання про залучення доказів, а також підтримала позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши клопотання представника позивача про залучення доказів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Однак позивачем вищевказаний доказ подано вже на стадії судового розгляду, тобто з порушенням встановлених законом строків.
Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Проте представник позивача при зверненні з клопотанням про залучення доказів не заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, а лише обмежився наведенням пояснень щодо причин несвоєчасного подання копії Договору № 264вто8х від 18.07.2018.
У зв'язку з викладеним, керуючись приписами частини 2 статті 118 ГПК України, у судовому засіданні 10.04.2019 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про залишення без розгляду клопотання представника позивача про залучення доказів.
Присутній у судовому засіданні 10.04.2019 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд у позові відмовити.
У судовому засіданні 10.04.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
01 грудня 2016 року між відповідачем, як орендодавецем, та позивачем, як орендарем, укладено Договір оренди № Е-1-1/Х-1 (надалі - Договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати в оренду приміщення, яке знаходиться в торговому центрі, а орендар зобов'язався прийняти, оплатити оренду і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до пункту 1.1 Договору № Е-1/Х-1 терміни, які вживаються у цьому Договорі, використовуються у такому значенні:
Оренда - строкове платне користування приміщенням в порядку та на умовах, встановлених цим Договором (п.1.1.16);
Приміщення - нежитлове приміщення, частина торгового центру, яке передається в оренду відповідно до умов цього Договору (п. 1.1.24);
Торговий центр - будівля торгово-розважального центру "Караван Megastore", розташована за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7 (п. 1.1.32).
Пунктами 3.1 та 3.2 Договору визначено, що приміщенням є частина будівлі, яка знаходиться на першому поверсі торгового центру, - секція № Е-1-1. Місцезнаходження приміщення визначається згідно витягу з плану торгового центру (додаток А до цього Договору), та відмічене кольором або штрихуванням.
Договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку оренди. Строк оренди становить 1090 календарних днів та починає обчислюватися з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення (пункти 8.1, 8.4 Договору).
Акт прийому-передачі приміщення підписано сторонами 09.12.2016.
Пунктом 41.3 Договору сторони визначили і погодили, що орендодавець має право припинити дію цього договору, письмово попередивши про це орендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів, у разі вчинення орендарем істотного порушення цього договору. В такому випадку, договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день від дня відправки орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього договору. В цілях цього договору істотним порушенням орендарем своїх зобов'язань за цим договором, яке надає орендодавцю право відмови від зобов'язань за цим договором, буде наявність будь-якої з наступних обставин, зокрема:
п. 41.3.6. договору - орендар не виконує своїх зобов'язань щодо страхування;
п. 41.3.8. договору - орендар, на власний розсуд орендодавця, демонструє невідповідне або неприйнятне ставлення до орендодавця або до інших орендарів Торговельного центру, яке завдає шкоди репутації торгівельного центру.
Вважаючи, що вищевказаний пункт 41.3, у тому числі підпункти 41.3.6, 41.3.8 Договору суперечать чинному законодавству, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просив визнати недійсним в цілому пункт 41.3 Договору.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, договір (його частина) може бути визнаний судом недійсним лише у випадку, якщо зміст цього договору (його частини) прямо суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач вказує, що пункт 41.3 Договору не відповідає вимогам статей 188, 291 ГК України, оскільки передбачає дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця за відсутності згоди орендаря в позасудовому порядку та встановлює дату коли договір вважатиметься розірваним за відсутності згоди сторін щодо його (дострокового) розірвання. Крім того, підпунктами 41.3.6 та 41.3.8 Договору передбачено підстави для відмови від договору, які не передбачені статтею 783 ЦК України.
Суд не погоджується з даними доводами, виходячи з наступного.
В оспорюваному пункті 41.3 Договору сторони за взаємною згодою фактично встановили наявність у орендодавця права на припинення цього договору шляхом направлення письмового повідомлення про його дострокове розірвання у випадках допущення орендарем істотних порушень цього Договору. Також сторони на власний розсуд визначили які саме обставини слід вважати такими істотними порушеннями, зокрема, невиконання орендарем своїх зобов'язань щодо страхування (п.41.3.6) та вчинення орендарем невідповідного або неприйнятного ставлення до орендодавця або до інших орендарів Торгівельного центру, яке завдає шкоди репутації Торговельного центру (п.41.3.8).
Вказані умови договору не суперечать чинному законодавству, оскільки згідно частини 2 статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Частиною 1 статті 206 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Зокрема, частиною 1 статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, право сторони на розірвання договору в односторонньому порядку, за умови встановлення відповідного права у договорі, прямо передбачено чинним законодавством.
Щодо посилань відповідача на частину 1 статті 291 ГК України суд зазначає, що даною нормою дійсно встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Разом із тим, частиною 3 цієї ж статті визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Як зазначалося вище, частина 1 статті 188 ГК України прямо дозволяє розірвання господарського договору в односторонньому порядку, якщо це передбачено договором.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що вищевказані норми прямо кореспондуються з положеннями цивільного законодавства щодо свободи договору та його обов'язковості для сторін.
Так, згідно із пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, умова договору про можливість його розірвання в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та є обов'язковою для сторін.
Щодо доводів позивача про те, що дострокове розірвання договору оренди може мати місце лише на підставах, що визначені у статті 783 ЦК України, слід зазначити наступне.
Частиною 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статті 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому, законодавцем не встановлено, що вищевказаний перелік підстав є вичерпним і визначення сторонами відповідного договору інших підстав для розірвання договору на вимогу наймодавця не допускається.
Отже, з урахуванням положень вищенаведених статей 3, 6, 628 ЦК України, сторони можуть на власний розсуд встановити й інші підстави, за наявності яких орендодавець матиме можливість заявити про дострокове розірвання договору.
Щодо доводів позивача про неможливість застосування вжитого у підпункті 41.3.8 терміну "репутація" у відношенні до об'єкту нерухомості, суд зазначає, що чинне законодавство визначення такого поняття як "репутація" не містить. Тому підстави стверджувати, що застосування цього терміну стосовно об'єкту нерухомості є порушенням чинного законодавства, відсутні. Відповідно, дана обставина не може свідчити про невідповідність чинному законодавству підпункту 41.3.8 Договору, як складової пункту 41.3.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позивачем не було доведено недійсність пункту 41.3 Договору, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Мартиненка Андрія Миколайовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (04074, м.Київ, вул.Лугова, буд.12, код 32759456) про визнання недійсним пункту 41.3 ст. 41 договору оренди від 01.12.2016 №Е-1-1/Х-1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "22" квітня 2019 р.
Суддя М.В. Калантай