Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 161/16568/16-ц
провадження № 61-12925 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Східноєвропейський національний університет імені Лесі України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Східноєвропейського національного університету імені Лесі України на постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Східноєвропейського національного університету імені Лесі України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з листопада 2004 року вона працювала на різних посадах у Східноєвропейському національному університеті імені ЛесіУкраїнки (далі СНУ ім. Лесі Українки), а з 11 лютого
2016 року, після виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2016 року про поновлення її на роботі, займала посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права.
18 листопада 2016 року наказом ректора університету від 21 листопада
2016 року № 149 К/В її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Посилаючись на те, що її було звільнено із займаної посади під час тимчасової непрацездатності, просила поновити її на роботі на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права СНУ ім. Лесі Українки та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2016 року наказом ректора від 16 березня 2016 року № 28-К/В ОСОБА_1 поновлено на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права з 11 лютого
2016 року до заміщення вакансії у встановленому законодавством порядку. Наказом від 08 вересня 2016 року № 95-К/В оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників в СНУ ім. Лесі Українки, в тому числі посади доцента кафедри теорії та історії держави і права. Про оголошення зазначеного конкурсу ОСОБА_1 була письмово повідомлена, однак, у визначений умовами конкурсу термін не подала документів для участі в конкурсі, який відбувся 07 листопада 2016 року. Наказом від 07 листопада
2016 року № 138-К/В ОСОБА_1 звільнено з 09 листопада 2016 року з посади доцента кафедри теорії та історії держави і права у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, виплачено компенсацію за невикористані 13 календарних дні відпустки. Наявність двох наказів про звільнення позивача з роботи від 07 листопада
2016 року № 138-К/В та від 21 листопада 2016 року № 149-К/В не свідчить про встановлення трудових відносин на невизначений термін, оскільки зміна наказу № 138-К/В від 07 листопада 2016 року мала місце у зв'язку з наданням позивачем листків непрацездатності, що свідчить про те, що її звільнення відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1
Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права СНУ ім. Лесі Українки.
Стягнуто з СНУ ім. Лесі Українки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45 995,18 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за один місяць у розмірі 4 586,64 грн допущено до негайного виконання.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що згідно умов укладеного з ОСОБА_1 трудового договору, результатів оголошеного адміністрацією університету конкурсу на заміщення посади доцента кафедри теорії та історії держави і права, яку вона займала, звільнення позивача з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору мало відбутися 09 листопада 2016 року, тоді як вона була звільнена з займаної посади лише 18 листопада 2016 року згідно наказу від 21 листопада 2016 року
№ 149-К/В, яким внесено зміни до наказу від 07 листопада 2016 року № 138-К/В щодо дати звільнення позивача у зв'язку з її перебуванням на лікарняному з
31 жовтня по 09 листопада та з 10 листопада по 18 листопада 2016 року, що свідчить про фактичне продовження роботодавцем трудових відносин з працівником на невизначений термін. Крім того, 19 листопада 2016 року ОСОБА_1 перебувала на роботі. З огляду на зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи з
18 листопада 2016 року відбулося не у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, а за ініціативою адміністрації, тобто з інших підстав та в період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 лютого 2018 року виправлено описку у абзаці 36 мотивувальної частини та абзаці 6 резолютивної частини постанови Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року, зазначено вірно «45 995,18 грн» замість «55 995,18 грн».
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, СНУ ім. Лесі Українки просив скасувати постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована доводами про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що строк дії укладеного з позивачем трудового договору закінчився, вона не прийняла участі у конкурсі на зайняття посади доцента кафедри теорії та історії держави і права СНУ ім. Лесі Українки, а тому її було звільнено на законних підставах. Дата первинного звільнення ОСОБА_1 була змінена у зв'язку з тим, що позивач завчасно не надала листків непрацездатності оскільки захворіла задовго до закінчення дії строкового договору, що потребувало належного оформлення, тому суд дійшов помилкового висновку про те, що перенесення дати звільнення з 09 листопада 2016 року на останній день лікарняного 18 листопада 2016 року та наявність у зв'язку з цим двох наказів про звільнення позивача з роботи свідчить про продовження трудових відносин на невизначений термін, та звільнення позивача з інших правових підстав.
19 листопада 2016 року, в суботу, у ОСОБА_1 згідно розкладу не було ніяких лекцій чи семінарських занять, а також чергування на кафедрі, а тому апеляційний суд необгрунтовано вважав цей день для позивача робочим. Крім того, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд помилково врахував кошти, виплачені ОСОБА_1 під час її перебування на обліку в Луцькому центрі зайнятості до 23 листопада 2017 року, тобто до дати її працевлаштування до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад Межрегіональна академія управління персоналом» Волинський інститут імені В. Липинського, оскільки університет і центр зайнятості є державними установами, а тому убачається подвійна виплата коштів.
Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня
2015 року працювала у СНУ ім. Лесі Українки на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права до заміщення вакансії у встановленому законодавством порядку.
17 жовтня 2015 року наказом № 147-К/В від 16 жовтня 2015 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого
2016 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права СНУ ім. Лесі Українки, стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодовано моральну шкоду.
На виконання зазначеного судового рішення, наказом від 16 березня 2016 року
№ 28-К/В скасовано пункт 1.2 наказу від 16 жовтня 2015 року № 147-К/В про звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на роботі з 11 лютого 2016 року до закінчення вакансії у встановленому законодавством порядку.
09 вересня 2016 року адміністрацією СНУ ім. Лесі Українки відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту», в порядку конкурсного відбору оголошено конкурс на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права. Позивач була повідомлена про оголошення конкурсу 20 вересня 2016 року, участі у ньому не взяла.
Наказом від 07 листопада 2016 року № 138-К/В ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри теорії та історії держави і права з 09 листопада
2016 року за закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному з 31 жовтня по
18 листопада 2016 року, наказом від 21 листопада 2016 року № 149-К/В внесено зміни до наказу від 07 листопада 2016 року № 138-К/В, а саме пункт 1.1 викладено у новій редакції, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з
18 листопада 2016 року з посади доцента кафедри теорії та історії держави і права у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
З наказом про звільнення від 21 листопада 2016 року № 149-К/В, ОСОБА_1 ознайомлена 01 грудня 2016 року, в цей же день їй видано трудову книжку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 23 цього КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Частиною третьою статті 54 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
Згідно з положеннями частин дев'ятої та одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
З наведеного слідує, що заміщення посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів та укладення з ними трудового договору (контракту) можливе лише після проходження працівником конкурсного відбору.
Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що строк дії укладеного з ОСОБА_1 трудового договору закінчився 09 листопада 2016 року, її звільнення відбулося 18 листопада 2016 року, що свідчить про фактичне продовження роботодавцем трудових відносин з працівником на невизначений термін та дає підстави для висновку, що її звільнення з займаної посади відбулося не у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, а з ініціативи адміністрації СНУ ім. Лесі Українки, тобто з інших підстав та в період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.
Зазначеного висновку апеляційний суд дійшов внаслідок неправильної оцінки наявних у справі доказів, власного тлумачення обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд не звернув увагу на те, що внесення змін наказом від 21 листопада 2016 року № 149-К/В до наказу від 07 листопада
2016 року № 138-К/В щодо дати звільнення ОСОБА_1, як правильно зазначив суд першої інстанції, було викликано несвоєчасним наданням позивачем листків непрацездатності за період з 31 жовтня 2016 року по
18 листопада 2016 року, що не може свідчити про продовження з позивачем трудових відносин на невизначений строк.
Крім того, такий висновок апеляційного суду суперечить положенням статті 55 Закону України «Про вищу освіту», за змістом якої посади науково-педагогічних працівників можуть заміщатися виключно на підставі конкурсного відбору, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
Помилковим є також і висновок суду апеляційної інстанції про те, що
19 листопада 2016 року ОСОБА_1 приступила до роботи, оскільки сама по собі присутність її в цей день у приміщенні університету, за відсутності у неї передбачених розкладом лекцій, семінарських занять чи чергувань на кафедрі, не свідчить про виконання нею трудових обов'язків.
В період тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (частина третя статті 40 КЗпП України). Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося у зв'язку із закінчення строку дії трудового договору, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність допущених відповідачем порушень трудових прав позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року підлягає скасуванню, з залишенням в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року.
Також підлягає скасуванню ухвала Апеляційного суду Волинської області від
01 лютого 2018 року про виправлення описки у постанові Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті вирішення касаційної скарги, понесені СНУ ім. Лесі Українки судові витрати у зв'язку з подачею касаційної скарги у розмірі 1 102,40 грн щодо вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, покладаються на ОСОБА_1
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Східноєвропейського національного університету імені Лесі України задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 01 лютого 2018 року скасувати, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2017 рокузалишити в силі.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Східноєвропейського національного університету імені Лесі України 1 102,40 грн на відшкодування судових витрат.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г.І. Усик