Справа № 466/3470/15-ц
09 квітня 2019 року
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Едера П.Т.
за участю :
секретаря с/з ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання договору лізингу нікчемним та стягнення коштів, -
06 грудня 2018 року з Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду України, згідно постанови від 10 жовтня 2018 року до Шевченківського районного суду м. Львова скеровано цивільну справу за позовом поданим 13 травня 2015 року ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду м. Львова про захист прав споживача, визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, Відповідачем у якому вказано Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
Стислий виклад позиції Позивача та заперечень Відповідача.
Обгрунтування позивача: 08 липня 2013 року між ним - Позивачем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00А+28261972 від 08.07.2013 р. Зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua, згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу.
Згідно умов договору, Відповідач передає Позивачеві в лізинг автомобіль, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору.
У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску.
В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів.
Позивач зазначив, що регулярно здійснював грошові перекази на рахунок Відповідача з метою виконання умов договору. Так, згідно платіжних документів, та Виписки по погашенню кредиту, наданої Відповідачем, Позивачем було проведено оплату за предмет лізингу у розмірі 86 466,10 гривень.
Позивач вказує, що неодноразово звертався до Відповідача використовуючи засоби телефонного зв'язку та зустрічі із персоналом, зокрема начальником відділення у Відділенні № 5 Західного ГРУ Відповідача з проханням здійснити розтермінування графіку погашення лізингових платежів, на що отримав усну відповідь про те, що Він може здійснювати погашення заборгованості за договором у сумі, котру буде в змозі оплатити, а у подальшому поставлене ним питання буде вирішено.
Натомість, 23.03.2015 р. об'єкт фінансового лізингу було вилучено Відповідачем у Позивача, без будь-якого повідомлення та без підписання будь-яких документів про приймання-передачу об'єкта.
В подальшому, Позивач телефонним дзвінком був повідомлений про те, що автомобіль вилучено Відповідачем у зв'язку із неоплатою заборгованості згідно договору фінансового лізингу, окрім того, представником Відповідача було повідомлено про те, що автомобіль був реалізований за ціною 95 000,00 гривень. Разом із об'єктом фінансового лізингу Відповідачем було вилучено шини, придбані Позивачем та встановлені на автомобіль у період експлуатації загальною вартістю 4 073, 60 грн.
Умови даного договору він вважає несправедливими та такими, що обмежують його права, як споживача, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, порушують вимоги чинного законодавства, а тому не є законними. З врахуванням наведеного Позивача просить визнати договір недійсним в цілому.
Крім того діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000, 00 грн. посилаючись на те, що на момент вилучення об'єкту фінансового лізингу був запевнений представником Відповідача в тому, що у разі часткового погашення заборгованості за договором жодних претензій у Відповідача не було.
Позивач вказав, що метою захисту порушених прав, він звернувся за правовою допомогою до Адвокатського бюро “ЮПАС”, внаслідок чого було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно умов договору Позивачем було сплачено аванс в розмірі 3000, 00 грн., котрий просить стягнути з відповідача.
Позивачем було уточнено позовні вимоги, котрі 11 лютого 2019 року прийняті судом.
Згідно уточнень до позову, Позивач просив винести судове ршення, яким визнати договір фінансового лізингу укладений відповідно до Заяви про приеднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972 від 08. 07. 2013 р. між ним та ПАТ Комерцшний банк «ПриватБанк» нікчемним; зобов'язати Відповідача повернути Позивачеві оплачені на користь Відповідача лізингові платежі в poзмipi 86 466,10 грн.; зобов'язати Відповідача відшкодувати Позивачеві моральну шкоду у зв'язку iз вчинениям нікчемного правочину в poзмipi 20 000,00 грн., збитки у зв'язку iз вчинениям нікчемного правочину (варпсть вилучених придбаних Позивачем шин) у сумі 4073,60 грн., варпсть наданої правової допомоги у poзмipi 15000,00 грн. та судовий збір у poзмipi 1135,40 грн.
Обгрунтування уточнених позовних вимог:
Позивачем вказано, що правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого вібулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом е кондикційними. Так як Віддповідач вже повернув coбi в попереднє становище транспортний засіб, то зобов'язаний повернути Позивачеві оплачені на користь Відповідача лізингові платежі в pозмipi 86 466,10 грн.
Окрім того, Позивач просив врахувати, що він являеться батьком багатодітної сім'ї, що підтверджуеться довідкою Департаменту гумаштарної політики ЛМР № 160 від 09.09.2014 року.
Відповідачем було вилучено шини, що були придбані Позивачем, та встановлені на автомобіль, у період експлуатації загальною вартістю 4 073,60.
Обгрунтування заперечень відповідача:
08 липня 2013 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» підписана Заява про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972. Зазначена Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному Інтернет сайті банку (www.privatbank.ua), згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу. За умовами цього договору, відповідач передав позивачеві в лізинг автомобіль, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору. В додатку № 2 (знаходиться в матеріалах справи) до договору фінансового лізингу сторонами зазначено загальний розмір лізингових платежів за весь час користування предметом лізингу (остання графа) в розмірі 258785,59 грн.
Представник Відповідача у відзиві зазначив, що з врахуванням наведеного вище, в разі задоволеня позову, суд зобов'язаний стягнути з ОСОБА_5 на користь «ПриватБанк» кошти, які мав заплатити позивач за весь час користування предметом лізингу, а це кошти в розмірі 258785,59 грн.
Оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86466,10 грн. стосуються періоду часу, протягом якого позивач користувався предметом лізину.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Позивачем не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є, на думку сторони Відповідача підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача моральної шкоди у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Крім того, як зазначає представник Відповідача, в даному випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи договірний характер правовідносин, що виникли між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності умовами договору, правових підстав, як вважає сторона Відповідача для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається.
Процесуальні дії у справі:
11 лютого 2019 року Ухвалою (протокольно) Шевченківського районного суду м. Львова прийнято уточнення позовних вимог
26 лютого 2019 року Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова призначено справу до судового розгляду по суті.
Законодавство, що застосоване судом при розгляді спірних правовідносин:
Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 212 ЦК України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до вимог ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно вимог ст. 601 ЦК України зобов'язання при припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Згідно вимог ст. 628 ЦК України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст.799 ЦК України Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно вимог ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка їй завдала, за наявності її вини.
Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
У пункті 7 вказаної постанови роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 9 даної Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судвизначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.
У судовому засіданні уповноважений представник Позивача ОСОБА_2 (т.2 а.с.103) надав пояснення, що аналогічні викладеному в позовній заяві та уточнень до позову (т.2 а.с.114-121) та відповіді на відзив Відповідача (т.2 а.с. 146-148), просив позов задовольнити.
Уповноважений представник Відповідача ОСОБА_3 (т.2 а.с.107-108) подав суду відзив на позов (т.2. а.с.136-141) та пояснення, що є аналогічними до викладеного у відзиві. Просив відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні, поясненнями сторін, перевіркою їхніх доводів і обставин справи та дослідженням письмових доказів у справі встановлено наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що 08 липня 2013 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» підписана Заява про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972. ( т.1 а.с.6).
Зазначена Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному Інтернет сайті банку (www.privatbank.ua), згідно умов Заяви, складають Договір фінансового лізингу ( т.1 а.с. 7-19).
Згідно умов цього договору, Відповідач передав позивачеві в лізинг автомобіль, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору.
У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску.
Відповідно до додатку № 2 Договору фінансового лізингу (т.1 а.с.12) сторонами зазначено загальний розмір лізингових платежів за весь час користування предметом лізингу в розмірі 258785,59 грн.
Позивачем на користь Відповідача здійснено оплату лізингових платежів в сумі 86 466,10 грн. (т.1 а.с. 20-27).
Сторонами не оспорюється, що оплачені лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн. стосуються періоду часу, протягом якого позивач користувався предметом лізингу.
23.03.2015 р. об'єкт фінансового лізингу- автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску вилучено Відповідачем у Позивача, через не можливість здійснення погашення платежів останнім. Факт не спроможності Позивача здійснювати фінансові платежі ним визнаний у позові. ( Т. 1 а.с. 2-5). Однак звернення Позивача про розтермінування графіку погашення лізингових платежів і узгодження такого з Відповідачем, як про це Позивач зазначає у позовній заяві, жодним належнодопустимим доказом не підтверджено
Суд не приймає доводів Позивача, що вказаний автомобіль вилучений з порушеннями, через те, що таке відбулось без будь-якого повідомлення та без підписання будь-яких документів про приймання-передачу об'єкта, оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску р.н. НОМЕР_1 є власністю ПАТ КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.11).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2015 року визнано договір фінансового лізингу укладений відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №LV00A+28261972 від 08.07.2013 р. між громадянином ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» недійсним. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_5 86 466 гривень 10 копійок фактично сплачених лізингових платежів. Стягнуто 4 073 гривні 60 копійок вартості придбаних шин. Стягнуто 3 000 гривень 00 коп. за надання правової допомоги та 3 000 гривень 00 коп. на відшкодування моральної шкоди (т.2 а.с. 70-77).
Рішенням Апеляційного суду Львівської облаеті від 12 липня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2015 року скасовано в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 86 466 грн 10 коп. сплачених лізингових платежів, 4 073 грн 60 коп. вартості шин, 3 000 моральної шкоди та 3 000 грн. витрат на правову допомогу. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. (т.2 а.с.18-21)
10 жовтня 2018 року Постановою Верховного Суду України рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2016 року скасовані. Відмовлено в позові ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційііний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним. В іншій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. (т.2 а.с. 92-97).
Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, як це визначено ч.5 ст.411 ЦПК України.
Вказаним Рішенням (Постановою) Верховного Суду України встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 08 липня 2013 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин позивач користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ПАТ КБ «ПриватБанк».
Верховним Судом України у Постанові від 10 жовтня 2018 року у даній справі встановлено нікчемність спірного договору, на підставі чого і не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного у справі договору недійсним, оскільки в судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається.
Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у даній справі, скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
ОСОБА_6 Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
У разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Із врахуванням даного висновку суду касаційної інстанції та диспозиції норми ст. 601 ЦК України, позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачеві оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн. до задоволення не підлягає, оскільки зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Крім того, за результатами розгляду цього спору суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків.
В даному випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.
Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що виникли між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності умовами договору, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди суд не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам строін, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на Позивача.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання договору лізингу нікчемним та стягнення коштів - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Позивач: ОСОБА_4 місце реєстрації: 79020 м. Львів вул. Гранична,11/1; поштова адреса: 79035 м. Львів, вул. Липова Алея,5/5
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570 01001 м. Київ,вул Грушевського,1-Д
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду Львова шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19 квітня 2019 року.
Суддя ОСОБА_7