П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/3214/18
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
за участю перекладача - ОСОБА_2,
за участю представника апелянта - ОСОБА_3,
за участю позивача - ОСОБА_4 ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов'язання прийняти рішення, -
Позивач, ОСОБА_4 ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулася з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 1 червня 2018 р. № 183-18 та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що вона, як громадянка ОСОБА_6 Арабської Республіки, в якій в останні роки тривають бойові дії та мають місце факти загальнопоширеного насильства, була змушена покинути країну громадянської належності. Після прибуття на територію України у 2016 році, позивач звернулася до ДМС України за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, але спірним Рішенням № 183-18 від 01.06.2019 року у надані такого статусу їй було відмовлено. Вважає відмову відповідача протиправною, так як вона має обґрунтовані побоювання, що у випадку повернення до країни своєї громадянської належності, її життю буде загрожувати небезпека, у зв'язку із триванням в країні бойових дій.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року позов ОСОБА_4 ОСОБА_5 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 183-18 від 01 червня 2018 року.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути документи і матеріали, які можуть бути підставою для визнання ОСОБА_4 ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовлено.
В апеляційній скарзі, Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що у випадку повернення до Сирії вона може стати жертвою насильства чи переслідування за конвенційними ознаками.
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги посилання органу міграційної служби на актуальну інформацію щодо поступових згасань бойових дій, звільнення території країни громадянської належності позивача від представників радикальних екстремістських угрупувань, стабілізації загальної соціально-політичної ситуації та відновлення офіційною владою Сірійської Арабської Республіки соціальних об'єктів (медичних закладів, шкіл), що на думку апелянта, свідчить про безпечність повернення позивача до країни походження.
Крім того, за наслідками проведених інтерв'ю було встановлено, що у позивача, на думку апелянта, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Сирії у разі повернення на батьківщину, а тому позивач має можливість повернутись до країни громадянського походження та скористатись, як альтернативою внутрішнього переміщення так і повернутись до рідного міста.
Позивач, ОСОБА_4 ОСОБА_5 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_1, область ОСОБА_3, Сирійська Арабська Республіка. За національністю є арабкою, за віросповіданням - мусульманка-сунітка.
У жовтні 2012 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 покинула ОСОБА_6 Арабську Республіку з метою постійного проживання в Арабській Республіці Єгипет, а в жовтні 2016 року легально прибула на територію України та звернулась до ДМС України про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26 квітня 2018 року Головним управлінням ДМС в Одеській області було складено висновок про відмову у визнанні ОСОБА_4 ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 53-69).
Рішенням ДМС України № 183-18 від 01 червня 2018 року відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 52). Відмовляючи позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач виходив з відсутності умов, передбачених ст. 1 ч. 1 п. 1 і 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
20 червня 2018 рогу Головним управлінням ДМС в Одеській області повідомлено позивача про прийняте відповідачем Рішення № 183-18 (а. с. 7).
Вважаючи вищевказану відмову протиправною позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте суб'єктом владних повноважень без урахування ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту та свідчить, що його реалізація зумовить реальну загрозу життю та свободі позивача.
Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходив з того, що дослідження усіх обставин щодо наявності підстав для прийняття такого рішення, є виключною компетенцією відповідача, а тому з урахуванням приписів п. 10 ч. 1 ст.245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ДМС України повторно розглянути питання, з урахуванням висновків суду.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 ч.1 ст.1 вказаного Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Критерій «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Згідно з статтею 4 ОСОБА_7 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» надає тлумачення терміну «побоювання».
Так, «побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.
Судом аналізувалася ситуація по країні походження позивача та встановлено, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).
Як вбачається з матеріалів справи, головною причиною звернення позивача за захистом є неможливість повернення до країни громадянської належності через військовий конфлікт в Сирії та загальнопоширене насильство.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності спірного рішення, оскільки обставини справи свідчать про реальну загрозу життю та свободі позивача у разі повернення до країни своєї громадянської належності.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо поліпшення ситуації в Сирії, виходячи з наступного.
До сьогоднішнього дня в Сирії відбуваються військові дії, які створюють небезпеку та реальну загрозу для життя та здоров'я позивача.
Так, відповідно до інформації Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також інформації, яка розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, ОСОБА_8 і Ідліб.
За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.
У 2015 році в Сирії загинули понад 55 тисяч осіб про що повідомлялось в ОСОБА_6 центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей.
Ці загальновизнані офіційні документи свідчать про те, що позивач потребує захисту, оскільки змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
До того ж, останньою постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року (справа № 815/1000/17), висновки якого повинні враховуватися щодо застосування норм права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України), цей суд дійшов висновку про те, що аналіз ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту, свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача, у разі повернення його до цієї країни.
Враховуючи викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов'язання прийняти рішення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 18.04.2019р.
Головуючий суддя ОСОБА_9
Судді ОСОБА_10 ОСОБА_11