Справа №754/6916/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/3456/2019
04 квітня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
В травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь з відповідача грошових коштів. Одночасно подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, а саме на земельну ділянку та нежитлові приміщення (групу приміщень).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 рокузаява про вжиття заходів забезпечення позову задоволена в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки накладено арешт на земельну ділянку, яка не належить відповідачу. Крім того зазначає, що в оскаржуваній ухвалі відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, на підставі яких суд прийшов до висновку про наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. З цих підстав просить оскаржувану ухвалу скасувати.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити скаргу без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вказав, що на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову позивачу не було відомо про факт продажу земельної ділянки відповідачем. За таких умов доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, а ухвалу суду - законною та обґрунтованою, такою, що в повному обсязі відповідає завданню цивільного судочинства.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав:
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може на будь-якій стадії розгляду справи забезпечити позов, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
За ст. 150 ЦПК України позов забезпечується серед іншого накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека (ризик) ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. Суд оцінює необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються. При цьому єдиними передбаченими законом підставами для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання чи неможливості виконання рішення суду у справі та ефективного захисту прав або інтересів позивача.
Наявність реального спору між сторонами з приводу стягнення грошових коштів, що є предметом спору, вбачається з матеріалів справи. Не вбачає колегія суддів й неспівмірності заявленого способу забезпечення позову (накладення арешту на майно відповідача, за рахунок якого можливе виконання рішення суду у разі задоволення позову) заявленим позовним вимогам. При цьому колегія суддів критично відноситься до посилань апелянта на незаконність судового рішення через відсутність доказів вчинення дій, направлених на відчуження такого майна. Оскільки мета забезпечення позову саме й полягає в недопущенні вчинення дій, направлених на ускладнення виконання можливого рішення суду, надання доказів того, чого ще не сталося, є неможливим. При вирішенні такого питання суд має враховувати , чи дійсно між сторонами є спір, та чи наявна у сторони можливість вчинення таких дій, направлених на уникнення реального виконання рішення суду.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині накладення арешту на майно, належне відповідачеві - нежитлові приміщення з АДРЕСА_2. При цьому апелянтом не було відповідним чином доведено наявність порушення його прав у зв'язку з таким забезпеченням позову.
В той же час, диспозиція п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачає можливість накладення арешту в порядку забезпечення позову лише на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції не перевірив, кому на той час належалаземельна ділянка площею 0,0758 га., розташована у АДРЕСА_1, та наклав на неї арешт. Зазначеним суд першої інстанції допустив порушення прав іншої особи, оскільки наклав арешт на земельну ділянку, яка як на час вирішення даного питання, так і на час пред'явлення позову, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.04.2018 року належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, по Ѕ частці земельної ділянки кожній. За таких умов застосований судом першої інстанції в цій частині захід забезпечення не може вважатися законним, оскільки арешт було накладено на майно, що не є власністю відповідача та не підлягає передачі йому.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстр. Відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно містяться у відповідному Державному реєстрі прав. При цьому відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим законом. (ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»)
Для встановлення належності нерухомого майна конкретній особі достатньо отримати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чого суд першої інстанції не зробив. Не заперечує цього й сам позивач, вказуючи, що актуальну на час звернення до суду інформацію про належність такого майна разом із заявою про забезпечення позову не подавав, і йому не було відомо про факт продажу відповідачем 27.04.2018 року земельної ділянки іншій особі.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що вжиті заходи в частині накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 є такими, що порушують права інших осіб, які не є стороною у справі, відтак є незаконними.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення, до якого відноситься й оскаржувана ухвала суду першої інстанції, повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині серед іншого є невідповідність висновків суду обставинам справи а також порушення норм процесуального права, що призвели до невірного вирішення питання по суті.
Зважаючи на невірне вирішення судом першої інстанції питання про забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту на земельну ділянку.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 року в частині накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0758 га. розташованої у АДРЕСА_1, за кадастровим номером НОМЕР_1 скасувати, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову в цій частині відмовити.
В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П. Приходько