10 квітня 2019 року
м. Харків
Справа № 644/2792/18
Провадження № 22-ц/818/1612/19
Категорія: сімейні
Харківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача: Кіся П.В.,
суддів: Сащенка І.С., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Харкові справуапеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2018 року у складі судді Шевченка С.В.
у цивільній справі № 644/2792/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину,-
встановив:
27.04.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнив та просив стягнути з ОСОБА_3 26 569 грн. 36 коп. у якості компенсації половини понесених ним додаткових витрат на дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що батьки зобов'язані утримувати дитину до її повноліття і цей обов'язок мають здійснювати в рівних частках. Загальний розмір таких витрат які ним понесені складає 53 138 грн. 72 коп., з яких: 31 200 грн. оплата відвідування дитиною дитячого садочку «Мир», 20 740 грн. оплата занять дитини в центрі навчання та розвитку «Smartik» та 1 198 грн. 72 коп. оплата лікування дитини та її медичне обслуговування.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2018 року у задоволені вищевказаного позову відмовлено.
ОСОБА_2подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, з тих підстав, що судове рішення є незаконним, необґрунтованим, та прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2зазначає, що на обох батьків покладений обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Диспозиція статті 185 Сімейного кодексу України не містить вказівки на те, що додаткові витрати можуть бути стягнуті виключно на користь того з батьків, з ким проживає дитина.
ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції вірно надано оцінку доказам по справі та прийнято законне рішення та просила залишити його без змін та стягнути з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6091,50 грн.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначала, що посилання в апеляційній скарзі на відсутність у ст. 185 Сімейного кодексу України посилання на неможливість стягнення додаткових витрат з того з батьків, з ким проживає дитина, і на можливість такого стягнення, оскільки саме на обох батьків покладено обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину. Зазначене ствердження позивача є хибним, оскільки диспозиція ст. 185 СК України містить вказівку на те, що той з батьків з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Тобто вимога про стягнення додаткових витрат на дитину може бути подана окремо, незалежно від того сплачує аліменти той хто проживає окремо від дитини чи ні.
Також
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. ст. 7, 19, 274, 368, 369 ЦПК України, зважуючи на відсутність обґрунтованих клопотань про наявність підстав для зміни встановленого ухвалою суду порядку апеляційного перегляду справи, розглядає справу за апеляційною скаргою в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що діюче законодавство, яке регулює правовідносини у сфері виконання батьками обов'язку щодо утримання неповнолітніх дітей, не визначає такого способу захисту порушеного права, як стягнення з того з батьків, з ким проживає дитина, додаткових витрат здійснених іншим з батьків, який має сплачувати аліменти на дитину та приймати участь в додаткових витратах.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. (том 1 а.с. 9)
З 2013 року ОСОБА_4 проживає з матір'ю ОСОБА_3 Дані обставини сторони не оспорювали.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 10-13)
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» та ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до ст. 181 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з хворобою дитини. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1489цс17 вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати.
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .
Доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_3 разом з відзивом на апеляційну скаргу заявила клопотання про компенсацію судових витрат на правничу допомогу у сумі 6091,50 грн. До відзиву на апеляційну скаргу додано акти наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 18.07.2018 року з детальним описом наданих послуг, квитанції від 20.02.2019 року, 22.10.2018 року, 21.12.2018 року про отримання адвокатом коштів.
Судова колегія вважає достатніми підстави для часткового задоволення клопотання та стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції, з огляду на таке.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно ч. ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим.
Розмір витрат які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами джазів (договорів, рахунків, тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідачем ОСОБА_3 надано детальний опис наданих адвокатом послуг та квитанції на оплату правничої допомоги, однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 не зверталась до суду першої інстанції з клопотанням про розподіл судових витрат ні до закінчення судових дебатів ні протягом п'яти днів після ухвалення Орджонікідзевський районним судом м. Харкова. Таким чином, клопотання ОСОБА_3 частині стягнення витрат на правничу допомогу за участь адвоката в суді першої інстанції задоволенню не підлягає.
Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу здійснений адвокатом Бондаренко О.В. у суму 1000 грн. в суді апеляційної інстанції є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом.
Крім того, розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги не перевищує мінімальні ставки адвокатського гонорару, рекомендовані Рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018 року.
Однак, частково підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення витрат у розмірі 38 грн, пов'язаних з відправленням відзиву на апеляційну скаргу на адресу відповідача, оскільки ОСОБА_3 надано копії квитанцій (фіскальних чеків) на суму 15 грн..
Відповідно до вимог ст.141 та п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд розподіляючи судові витрати стягує з позивача на користь відповідача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1015 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2018 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1015 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 10 квітня 2019 року
Головуючий: П.В. Кісь
Судді : І.С. Сащенко
В.Б. Яцина