11 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 814/2976/17
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
доповідача, судді: Димерлія О.О.
суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В.
за участю секретаря: Гошуренко Н.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про визнання протиправним та скасування пунктів 3,4,6,7,8,10 припису № 33 від 27.11.2017 р., -
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" (далі - позивач, ТОВ МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" ) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря з вимогами про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 4, 6, 7, 8, 10 Припису №33 від 27.11.2017 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України, за результатами якої встановлено ряд порушень, у зв'язку з чим винесено Припис № 33 від 27.11.2017 року про їх усунення. Позивач не погоджується з пунктами 3, 4, 6, 7, 8, 10 припису та вважає їх вимоги протиправними, оскільки прийняті із порушенням вимог природоохоронного законодавства, а тому підлягають скасуванню.
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 27 лютого 2018 року прийнято рішення про задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовано пункти 3, 4, 6, 7, 8, 10 припису Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря №33 від 27.11.2017 р.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржених пунктів припису, а саме:
- висунення відповідачем до суб'єкта господарювання вимог, виконання яких, хоча і передбачено Законом, але які неможливо виконати за відсутності відповідного порядку розробленого та прийнятого Кабінетом Міністрів України, порушує права суб'єкта господарювання.
- викладений в акті перевірки висновок про статус виявлених електроплит як джерела утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, є лише припущенням, не підтвердженим в установленому законодавством порядку.
- висновок акту про те позивач повинен здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, є хибним, оскільки саме відповідачем повинні здійснюватись заходи з моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів
- в акті відсутній детальний опис виявленого порушення природоохоронного законодавства, неясно, на підставі яких ознак та фактичних обставин відповідач дійшов висновку про використання позивачем підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників, які знаходяться на території товариства.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції Прокуратура Миколаївської області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що скасування пунктів 3,4,6,7,8,10 припису призведе до порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, у тому числі використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод та джерел, атмосферного повітря, що створює загрозу у тому числі життю та здоров'ю людей.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга Прокуратури Миколаївської області підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач зареєстрований в якості юридичної особи 20.10.1993 р. До видів діяльності належать: будівництво водних споруд; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; складське господарство; транспортне оброблення вантажів.
В період з 08.11.2017 по 21.11.2017р. Державна екологічна інспекція Північно-західного регіону Чорного моря здійснила планову перевірку позивача щодо дотримання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт №03/04.
З метою усунення порушень, виявлених вказаною перевіркою, Інспекцією винесено Припис №33 від 27.11.2017р., відповідно до якого позивача зобов'язано:
1) розробити план організаційно-технічних заходів по усуненню виявлених недоліків з вказівкою термінів виконання та відповідальних виконавців, затвердити його відповідним наказом (строк виконання 10 днів після отримання припису);
2) забезпечити виконання технологічних операцій з перевантаження гліцерину натурального сирого при погоджених в установленому законодавством порядку технологій перевантаження (строк виконання до 25.12.2017 р.);
3) ліквідувати зберігання відходів відходи металобрухту на території другої дільниці в несанкціонованому місці (строк усунення до 18.12.2017 р.);
4) не допускати експлуатацію стаціонарного джерела викиду забруднюючих речовин (трьох електричних плит, оснащених витяжним устаткуванням без одержання дозволу, одержання якого передбачено законодавством, а саме: без одержання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (з 28.11.2017 р.);
5) ліквідувати наявність плям паливно-мастильних матеріалів на твердому покритті (строк усунення до 18.12.2017 р.);
6) забезпечити здійснення моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів (з 28.11.2017 р.);
7) не допускати здійснення господарської діяльності пов'язаної з утворенням відходів без одержання дозволу, одержання якого передбачено законодавством, а саме: дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (з 28.11.2017 р.);
8) ліквідувати псування земель, а саме засмічення земельної ділянки відходами (відходами металобрухту, відходи тари металевої (металеві банки з під фарби) та будівельні відходи) безпосередньо на ґрунті (строк усунення до 25.12.2017 р.);
9) обладнати місце для відбору проб забруднюючих речовин стаціонарних джерел (котельна) (строк усунення до 25.12.2017 р.);
10) надати відповідну інформацію щодо наявності документів дозвільного характеру у сфері надрокористування щодо експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання речовин і матеріалів, а саме: встановлено наявність підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників (строк усунення до 28.02.2018 р.);
11) забезпечити здійснення виробничого контролю за охороною атмосферного повітря в процесі господарської та іншої діяльності інструментально-лабораторними вимірюваннями параметрів викидів забруднюючих речовин пересувних джерел (з 28.11.2017 р.);
12) забезпечити професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами (з 28.11.2017 р.);
Не погоджуючись з пунктами 3, 4, 6, 7, 8, 10 вказаного припису, позивач звернувся до суду.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.
За п. 3 припису, позивачу належить ліквідувати зберігання відходів відходи металобрухту на території другої дільниці в несанкціонованому місці, та п. 8 припису зазначено ліквідувати псування земель, а саме засмічення земельної ділянки відходами (відходи металобрухту, відходи тари металевої (металеві банки з під фарби) та будівельні відходи) безпосередньо на ґрунті, а відповідно до п. 7 припису позивачу приписано не допускати здійснення господарської діяльності пов'язаної з утворенням відходів без одержання дозволу, одержання якого передбачено законодавством, а саме: дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.
Посилаючись на неправомірність суду в частині висновків про визнання протиправними п.п. 3,7, 8 оскарженого Припису, Прокуратура Миколаївської області в своїй апеляційній скарзі зазначає, що обов'язок суб'єкта господарювання не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах передбачено п.3 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи".
Однак апеляційний суд не погоджується з такими доводами представника позивача з огляду на наступне.
У відповідності п. "и" ст. 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів.
В свою чергу в детальному описі порушення зазначено, що зберігання відходів металобрухту здійснюється в несанкціонованому місці.
Стаття 32 цього ж вищезазначеного Закону забороняє вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги та розміщення відходів.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався до Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації з заявами щодо погодження проекту лімітів на утворення та розміщення відходів, отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (розміщення).
Однак, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації листами від 05.05.2014 р. та від 30.01.2018 р. повідомляло, що внаслідок внесення змін до Закону України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" Законом України від 09.04.2014 року №1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру", а саме з Переліку документів дозвільного характеру виключено пункт 62 "Дозвіл на розміщення відходів". Порядок видачі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на цей час не визначено. Таким чином, надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами повинно здійснюватись після затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного Порядку.
За таких обставин, видача дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами є фактично призупиненою у зв'язку з відсутністю форми та порядку їх розробки, на строк приведення Кабінетом Міністрів України у відповідність процедури видачі дозволів, що унеможливлює їх отримання позивачем. Відповідач цього факту не заперечував.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що висунення відповідачем до суб'єкта господарювання вимог, виконання яких, хоча і передбачено Законом, але які неможливо виконати за відсутності відповідного порядку розробленого та прийнятого Кабінетом Міністрів України, порушує права суб'єкта господарювання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо неправомірності висновків суду в частині скасування п. 4 оскарженого припису зазначено, що на електричних плитах виконуються технологічні процеси, в результаті яких відбуваються викиди в атмосферне повітря через отвір витяжних установок, а позивачем не надано жодного доказу на спростування вказаних обставин.
Як вбачається із акту перевірки, на підприємстві виявлено 3 електричні плити, оснащених витяжним устаткуванням, наявність яких не спростовує позивач в своїх доводах, а лише вказує на те, що електричні плити, оснащені витяжним устаткуванням та призначені для розігріву їжі працівників товариства, не є стаціонарним джерелом викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Тому, вважає, що у позивача відсутній обов'язок на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Суд зазначає, що правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992р. №2707-XII, ст. 10 якого передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо (п. 1 ч. 1 ст. 10 цього Закону).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
За визначенням, наданим у п. 14.1.230 ст.14 Податкового кодексу України, стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти.
З аналізу цих правових норм вбачається, що отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є обов'язковим у тому випадку, коли стаціонарними джерелами (підприємствами, цехами, агрегатами, установками або іншими нерухомими об'єктами, що зберігають свої просторові координати протягом певного часу) здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
З наведених в акті перевірки відомостей не вбачається факту виявлення працівниками позивача наявності у відповідача джерела утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. На підтвердження приналежності виявлених 3-х електроплит, обладнаних примусовою витяжною вентиляцією до "джерела утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря", позивачем ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи не надано жодного доказу, зокрема, того, що під час експлуатації електроплит утворюються забруднюючі речовини, та того, що конкретні забруднюючі речовини надходять в атмосферне повітря. Само по себе влаштування над електроплиткою примусової витяжної вентиляції не є доказом утворення забруднюючих речовин від експлуатації електроплит та не беззаперечним доказом їх надходження в атмосферне повітря (у разі наявності забруднюючих речовин).
Тобто, викладений в акті перевірки висновок про статус виявлених електроплит як джерела утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, є лише припущенням, не підтвердженим в установленому законодавством порядку.
Також Прокуратурою Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря під час судового розгляду не надано належного документального підтвердження того, що позивачем у його діяльності здійснюються саме викиди забруднюючих речовин, що справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час проведення перевірки ТОВ МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства, за наслідками якого складено акт, не було вчинено відповідних дій щодо відбору проб та інструментально-лабораторних вимірювань для з'ясування чи дійсно позивачем здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Представник Прокуратури в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не пояснив, які саме технологічні процеси здійснюються на електричних плитах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що п. 4 припису №33 від 27.11.2017р. є неправомірним, оскільки відповідачем не доведено, що ТОВ МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Відповідно до пункту 6 оскаржуваного припису позивач повинен здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів. Відповідно до ст. 29 Закону України Про відходи, моніторинг здійснюється комплексно виробниками відходів, їх власниками, а також центральними органами виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.
Моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.
У пункті 4 Постанови КМУ від 30.03.1998 №391 Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкіллявизначено, що моніторинг довкілля здійснюється Мінагрополітики, Мінприроди, ДАЗВ, Держгеонадрами, Мінрегіоном, ДКА, а також ДСНС, Держсанепідслужбою, Держлісагентством, Держводагентством, Держгеокадастром та їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, а також органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.
За наведених обставин колегія суддів вважає правомірним висновок суду про те, що саме відповідачем повинні здійснюватись заходи з моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів. УЦ зв'язку з чим, відповідачем при прийнятті вказаного пункту припису було допущено порушення в тому числі й приписів ст. 19 Конституції України відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У пункті 10 припису зобов'язано позивача: Надати відповідну інформацію щодо наявності документів дозвільного характеру у сфері надрокористування щодо експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання речовин і матеріалів, а саме: встановлено наявність підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників.
Пунктом 5 розділу 6 Акту перевірки було встановлено порушення п. 3 статті 14, частина перша статті 19 Кодексу України «Про надра», а саме експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т.ч. споруд для підземного зберігання речовин і матеріалів, а саме: встановлено наявність підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників.
В апеляційній скарзі також зазначає про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо неправомірності п. 10 Припису, оскільки колодязь є підземною спорудою та використовується для зберігання емульсій.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями апеляційної скарги з огляду на наступне:
Статтею 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; творення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.
Відповідно до частини третьої статті 19 Кодексу України про надра користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 23 Кодексу України про надра встановлено, що (землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право 5ез спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Крим того, положеннями пункту 5 Порядку надання у 2010 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 596 від 23.06.2010 передбачено, що дозволи надаються на такі види користування надрами, зокрема, будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних калин, зокрема для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин та відходів виробництва, скидання стічних і супутніх вод та відкачування дренажних (шахтних) вод.
Зазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Оскільки Позивач є власником земельної ділянки за адресою Миколаївська область, с. Галицинове, вул. Набережна, 27, а колодязь не є підземною спорудою, а лише частина зливної з/дорожньої естакади» та не експлуатується для підземного зберігання нафти, газу інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, дання стічних вод, а використовується для господарських потреб ТОВ МП «Термінал - Укрхарчозбутсировина» вимоги щодо наявності спеціального дозволу на користування надрами є неправомірними.
Також представник прокуратури під час судового засідання суду апеляційної інстанції не змін пояснити яким чином встановлено наявність підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників та чи встановлено наявність або відсутність емульсії у колодязі.
З урахуванням того, що в акті відсутній детальний опис виявленого порушення природоохоронного законодавства, а відповідачем під час судового засідання суду першої та апеляційної інстанції не наведено, на підставі яких ознак та фактичних обставин відповідач дійшов висновку про використання позивачем підземних ємностей для тимчасового зберігання емульсії з відстійників, які знаходяться на території товариства, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду про наявність підстав для скасування п. 10 Припису.
Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене, суд має зазначити, що правомірність пунктів 3, 4, 6, 7, 8, 10 припису не доведена суб'єктом владних повноважень, вказані пункти носять загальний та не містять чіткого викладення виявлених порушень ТОВ МП "Термінал-Укрхарчозбутсировина" норм природоохоронного законодавства, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для їх скасування.
Згідно ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 16.04.2019 року.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Шляхтицький О.І. Осіпов Ю.В.