15 квітня 2019 року м. Київ №320/6566/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-158550-51.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 18 листопада 2004 року він перебував на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець, однак 28 липня 2006 року він вирішив припинити здійснення підприємницької діяльності, у зв'язку з чим звернувся до ДПІ в Яготинському районі Київської області та написав на ім'я начальника податкової інспекції відповідну заяву. Таким чином, позивач вважав, що вчинивши вказані дії він фактично припинив свою господарську діяльність. Однак, 28.11.2018 він отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.
На думку позивача, оскаржувана вимога є необґрунтованою, оскільки з липня 2006 року він підприємницькою діяльністю не займався, а отже і обов'язок сплачувати єдиний внесок в нього відсутній.
Також позивач стверджує, що вимога про сплату боргу має узгоджуватися та надсилатися лише на підставі проведеної документальної перевірки, однак відповідачем такої перевірки здійснено не було.
У зв'язку з вказаним позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної вимоги, оскільки вона прийнята без проведення відповідної перевірки.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що згідно з даними інтегрованої картки позивача по єдиному соціальному внеску контролюючим органом в автоматичному режимі збільшено зобов'язання, у зв'язку з чим у позивача станом на 31.10.2018 утворилась недоїмка у розмірі 15819,54 грн.
Відповідач вважає, що вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з ухвалою від 17.12.2018, суд відкрив провадження у справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
11 лютого 2019 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відповідно до ухвали від 12.03.2019, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №320/6566/18 до 16.03.2018.
Ухвалою суду від 14.03.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою від 02.04.2019 суд вирішив здійснювати розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши позовну заяву, оцінивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Яготинським РВ ГУ МВС України в Київській області 16 листопада 1999 року (том 1, а.с. 9-10).
18 листопада 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис про проведення державної реєстрації за №23510000000000081 від 18.11.2004 (том 1, а.с. 11-12, 20-21).
Основним видом діяльності за КВЕД визначено роздрібна торгівля на ринках іншими товарами.
Судом встановлено, що станом на 31.10.2018 згідно інформаційної картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 "для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" за позивачем рахувалась заборгованість у сумі 15819,54 грн. як недоїмка за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, витяги з якої долучені до матеріалів справи (том 1, а.с. 41-42).
Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 14.11.2018 №Ф-158550-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.10.2018 в розмірі 15819,54 грн., з якої недоїмка складає 15819,54 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
Згідно вимог Закону №2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2018р. - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.07.2018р. - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.10.2018р. - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн., оформлену вимогою від 14.11.2018 №158550-51.
До вимоги увійшли:
- розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік в розмірі 8448 грн.;
- єдиний внесок за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
- єдиний внесок за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
- єдиний внесок за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.
Заперечуючи проти вимоги від 14.11.2018 №158550-51 позивач зазначає, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще в липні 2006 року, однак доказів припинення підприємницької діяльності у цей період суду не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.03.2003 №755-IV (в редакції чинній станом на 2006 рік) (далі - Закон України №755-IV) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 Закон України №755-IV, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця (ст.51 вищезазначеного Закону).
Отже, з огляду зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Натомість, як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.12.2018 №1004781401, підприємницьку діяльність ОСОБА_1 було припинено лише 30.11.2018, про що вчинено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за №23510060003000081 (припинено, власне рішення) (том 1, а.с. 20-21).
Таким чином, посилання позивача на те, що він мав наміри припинити підприємницьку діяльність у липні 2006 року фактично не підтверджені. Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Отже, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема карткою особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення.
Так, згідно п. 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а і на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою) фізичній особі, якщо, зокрема, її вручено особисто такій фізичній особі.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому порядку та ним дотримані положення щодо порядку вручення оспорюваної вимоги позивачу.
Таким чином, суд вважає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску було прийнято контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Також, суд критично оцінює посилання позивача на те, що за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності протягом останніх 12 років у податкового органу були відсутні підстави для нарахування йому єдиного внеску.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2646-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірну вимогу від 14.11.2018 №Ф-158550-51, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.
Водночас, інших підстав для скасування вказаної вимоги про сплату боргу позивач не зазначив.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.