ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" квітня 2019 р. справа № 300/222/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - Гундяка В.Д.
секретар судового засідання Бунич Т.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Стельмаха С.Л.,
представника відповідача - Івано-Франківської обласної державної адміністрації Луцишин І.В.,
представника відповідача - Міністерства юстиції України Заника М.Ф.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
30.01.2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що протиправними діями відповідачів порушено її права та завдано моральну шкоду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року позивачу зменшено розмір судового збору та у зв'язку з виявленими недоліками позовну заяву залишено без руху.
Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою суду від 18.02.2019 року відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 19.03.2019 року суд на підставі положень ч.7 ст.47 КАС України повернув позивачу заяву про зміну і уточнення позовних вимог.
Ухвалою суду від 19.03.2019 року в задоволенні заяви про залучення ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача відмовлено.
Ухвалою суду від 26.03.2019 року зупинено провадження по даній справі до вирішення питання про відвід.
Ухвалою суду від 28.03.2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено.
Ухвалою суду від 01.04.2019 року провадження у справі поновлено.
Протокольною ухвалою від 08.04.2019 року суд на підставі положень ч.7 ст.47 КАС України повернув позивачу заяву про відмову від позову.
Ухвалою суду від 08.04.2019 року клопотання позивача про витребування доказів залишено без задоволення.
Відповідач - Івано-Франківська обласна державна адміністрація скористалася правом на подання відзиву, в якому представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві (а.с.60-66). Зокрема зазначила, що відповідачем на виконання рішення суду в частині зобов'язання внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 неодноразово надсилались позивачу листи-запрошення з проханням прибути до приміщення ОДА з метою внесення згаданого запису. При цьому ОСОБА_1 лише одного разу прибула для виконання рішення суду, однак від надання трудової книжки для внесення відповідного запису відмовилась. Крім того ОДА вважає, що чинним законодавством не передбачено обов'язку працедавця щодо прийняття наказу про скасування наказу, вже визнаного протиправним судом. Вказала, що відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.11.2018 року у ВП №40553439 рішення суду у справі за №2а-263/08/0970 від 14.09.2011 року виконано повністю.
Відповідач - Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скористався правом на подання відзиву, в якому представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві (а.с.104-107). Зазначив, що відповідачем вживалися передбачені чинним законодавством України заходи щодо виконання рішень судів, зокрема виносились постанови про накладення штрафу на боржника. Вважає твердження ОСОБА_1 про бездіяльність державного виконавця безпідставними.
Відповідач - Міністерство юстиції України правом на подання відзиву не скористалося.
25.03.2019 року позивачем було надано відповіді на відзиви відповідачів (а.с.132-164).
01.04.2019 року в судовому засіданні відповідачем - Івано-Франківською обласною державною адміністрацією було подано заперечення.
У судовому засіданні позивач вимоги, викладені у позовній заяві та відзивах на позов від 25.03.2019 року, підтримала у повному обсязі та додатково зазначила про те, що відповідачами - Івано-Франківською обласною державною адміністрацією, Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно не виконуються судові рішення. Звернула увагу суду, що Міністерством юстиції України в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» не розглянуто її скарги від 31.08.2018 року. Вважає, що завданими діями та бездіяльністю відповідачів їй завдана моральна шкода, яку просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку.
У вступному слові представник відповідача - Івано-Франківської обласної державної адміністрації проти позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні від 01.04.2019 року. Окремо зазначила, що позивач ухиляється від виконання рішення суду в частині внесення запису до трудової книжки, так як неодноразово не з'являється на запрошення Івано-Франківської ОДА для здійснення такого запису. Крім того звернула увагу суду, що кошти за рішенням суду в сумі 134 817,44 грн. були виплачені ОСОБА_1 в повній сумі. Дані обставини, на думку представника відповідача, не можуть свідчити про порушення будь-яких прав позивача, а тому позовні вимоги пред'явлені до Івано-Франківської ОДА є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Представник відповідача - Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 19.03.2019 року. Додатково пояснив, що вимога позивача про зобов'язання відновити виконавче провадження за №48793087 до задоволення не підлягає, так як відповідно до постанови заступника начальника відділу відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 05.03.2019 року дане виконавче провадження відновлено.
Представник відповідача - Міністерства юстиції України проти задоволення позовних вимог заперечив. Пояснив, що вирішення питань, викладених у зверненнях позивача від 31.08.2018 року, не входить до компетенції відповідача, так як дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на розгляд заяв і скарг громадян, які розглядаються в порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши вступні слова позивача та представників відповідачів, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з огляду на нижчевикладене.
Судом встановлено, що постановою заступника начальника відділу відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Селезньова М.О. від 18.09.2015 року відкрито виконавче провадження за №48793540 з виконання виконавчого листа за №809/2114/14 від 20.05.2015 року.
Постановами старшого державного виконавця Мурихіна С.В. від 21.12.2015 року та 19.02.2016 року на боржника накладено штраф за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця.
При цьому в матеріалах виконавчого провадження №48793540 містяться листи Івано-Франківської ОДА від 06.04.2016, 29.08.2016, 20.09.2017, надіслані на адресу стягувача із запрошенням з'явитися для внесення запису у трудову книжку та акт від 13.09.2016 року, яким зафіксовано відмову позивача від надання трудової книжки працівникам боржника для внесення запису.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи та досліджених судом в якості письмових доказів копій матеріалів виконавчого провадження №48793540 постанова про закінчення виконавчого провадження не виносилась.
В судовому засіданні встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 21.09.2015 року відкрито виконавче провадження за №48793087 з виконання виконавчого листа за №809/2114/14 від 20.05.2015 року.
Постановами старшого державного виконавця Мурихіна С.В. від 21.12.2015 року та 19.02.2016 року на боржника накладено штраф за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця.
Постановою від 02.10.2017 року у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду виконавче провадження з примусового виконання закінчено.
В подальшому, відповідно до ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 05.03.2019 року виконавче провадження за №48793087 було відновлено, оскільки постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №876/252/18 від 07.12.2017 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.10.2017 року.
Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 21.09.2015 року відкрито виконавче провадження за №48796720 з виконання виконавчого листа за №809/2114/14 від 20.05.2015 року.
Відповідно до матеріалів вищевказаного виконавчого провадження постановою від 21.12.2015 року замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника - Державну виконавчу службу України на Міністерство юстиції України.
Будь-яких інших постанов державним виконавцем в межах даного виконавчого провадження не приймалося.
Суд вважає протиправними дії і бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчих провадженнях за №№48796720, 48793540, 48793087 з огляду на таке.
Спірні правовідносини, що виникли між позивачем та Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на момент виникнення таких правовідносин.
Так відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Нормою ч.ч.1, 2 ст.11 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець в тому числі здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Однак в порушення вищевказаних норм державним виконавцем у виконавчому провадженні №48796720 не було здійснено жодних заходів для виконання судового рішення за №809/2114/14 від 20.05.2015 року.
Положеннями ст.75 Закону визначено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Проте, як вбачається з матеріалів виконавчих проваджень за №48793540 та за №48793087 після винесення постанов про накладення штрафу від 21.12.2015 року старшим державним виконавцем протиправно не було перевірено стан виконання рішення.
Крім того, після повторного винесення постанов про накладення штрафу від 19.02.2016 року державним виконавцем не було внесено подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності, після чого, у відповідності до чинних на момент виникнення спірних правовідносин положень Закону, не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Разом з тим, згідно ч.2 ст.30 Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Однак у виконавчих провадженнях за №№48796720, 48793540, 48793087 старшим державним виконавцем значно порушено встановлений Законом двомісячний строк для проведення виконавчих дій з виконання рішення.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу в тому числі у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій.
Як вбачається з наявних в матеріалах виконавчого провадження №48793540 копій листів Івано-Франківської ОДА від 06.04.2016, 29.08.2016, 20.09.2017, на адресу стягувача було надіслані запрошення з'явитися для внесення запису у трудову книжку. Крім того відповідно до акта від 13.09.2016 року позивач відмовився від надання трудової книжки працівникам боржника для внесення запису.
На переконання суду, такі дії ОСОБА_1 свідчать про перешкоджання виконанню рішення суду та були підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, що однак не було зроблено державним виконавцем.
З огляду на зазначене, у вищевказаних виконавчих провадженнях має місце бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Крім того, згідно ч.5 ст.8 Закону разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім'я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.
Таким чином законодавцем визначено правові підстави для винесення постанови про заміну сторони виконавчого провадження, яким є виключно рішення суду.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №48796720, постановою від 21.12.2015 року державним виконавцем замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника - Державну виконавчу службу України на Міністерство юстиції України. При цьому підставою для здійснення такої заміни вказано постанову КМУ від 21.01.2015 за №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції».
Однак судом встановлено, що у даному випадку мало місце саме ліквідація боржника, а не зміна найменування юридичної особи.
Отже, з урахуванням факту відсутності відповідного судового рішення, державним виконавцем постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 21.12.2015 року у ВП №48796720 винесено протиправно.
В той же час позовна вимога про зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження за №48793087 до задоволення не підлягає, так як в судовому засіданні встановлено, що постановою старшого державного виконавця Мурихіна С.В. від 05.03.2019 року дане виконавче провадження було відновлено, а за таких обставин відсутнє право, яке підлягає захисту.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між позивачем та Міністерством юстиції України з приводу звернень ОСОБА_1 від 31.08.2018 року судом встановлено таке.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій скарг позивача від 31.08.2018 року, адресованих Міністру юстиції України, ОСОБА_1 подано скаргу на дії державної виконавчої служби в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
Разом з тим, відповідно до ст.12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
Одночасно, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Так, відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 вищевказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Таким чином, вирішення питань, викладених у скаргах позивача від 31.08.2018 року, не входить до компетенції Міністерства юстиції України, а тому позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 до цього відповідача, не підлягають до задоволення.
Крім того до задоволення не підлягають і позовні вимоги заявлені до Івано-Франківської ОДА з огляду на наступне.
Так, положеннями ст.383 КАС України встановлено порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Зокрема, відповідно до ч.1 вищевказаної норми особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З огляду на зазначене, вимоги позивача щодо визнання протиправними дій та бездіяльності Івано-Франківської ОДА з приводу невиконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року за №2а-263/08/0970 та від 16.09.2014 року за №809/2114/14 повинні розглядатись у порядку, передбаченому ст.383 КАС України, а не в порядку позовного провадження, тобто спосіб захисту порушених при виконанні судового рішення суб'єктом владних повноважень прав ОСОБА_1 шляхом подання цією особою позовної заяви суперечить законному способу захисту таких прав, встановленому КАС України.
Таким чином, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, дана позовна вимога не підлягає до задоволення.
Не може бути задоволена і позовна вимога про зобов'язання Івано-Франківської ОДА визнати недійсним наказ за №4-к від 13.02.2002 року, так як такий наказ визнано протиправним та скасовано постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року за №2а-263/08/0970.
При цьому ні даним судовим рішенням, ні Кодексом законів про працю України не передбачено ні права, ні обов'язку працедавця визнати недійсним наказ про звільнення, який вже скасовано судом.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На переконання суду, прийняття органом, що розглядав трудовий спір, рішення про скасування наказу є належним і достатнім способом захисту прав позивача і не потребує прийняття аналогічного наказу працедавцем. До того ж здійснення таких дій відповідачем - Івано-Франківською ОДА буде порушенням ст.19 Конституції України.
Позовна вимога про визнання факту заподіяння ОСОБА_1 протиправними діями та бездіяльністю відповідачів моральної шкоди та стягнення її з відповідачів підлягає до задоволення частково враховуючи наступне.
Статтею 5 КАС України передбачено право осіб на звернення до суду та способи судового захисту, одним із яких є захист прав шляхом стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Таким чином, у випадку заподіяння протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю відповідачів моральної шкоди позивачу належним способом захисту прав позивача є стягнення коштів на відшкодування шкоди, а не визнання факту завдання такої шкоди.
З огляду на зазначене, в задоволенні даної позовної вимоги в частині визнання того, що протиправними діями та бездіяльністю відповідачів ОСОБА_1 завдано моральної шкоди слід відмовити.
Одночасно, так як судом встановлено протиправність дій та бездіяльності у спірних правовідносинах виключно Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, завдана ОСОБА_1 моральна шкода підлягає стягненню тільки з цього відповідача.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральну шкоду позивач обґрунтовує пережитими стражданнями, виникненням у позивача відчуття приниження людської гідності, переживаннями, що призвели до втрати спокою, душевної рівноваги, необхідністю нести витрати на сплату судових зборів за подання позовних заяв.
Судом встановлено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Так, факт заподіяння позивачеві моральних страждань підтверджується невжиттям державним виконавцем передбачених чинним законодавством України дій з примусового виконання судових рішень та порушенням строку для проведення виконавчих дій з виконання рішень.
У позовній заяві ОСОБА_1 оцінює заподіяну їй шкоду виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, міністра Міністерства юстиції України, голови Івано-Франківської ОДА у 2018 році, що становить 15 800 грн., 18 000 грн. та 16 800 грн. відповідно.
Таким чином, оскільки судом встановлено завдання моральної шкоди протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України суд керуючись принципами розумності та справедливості, враховуючи обставини справи, характер страждань позивача вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 15 800 грн. моральної шкоди
З огляду на зазначене, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України пропорційно до задоволених позовних вимог на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України слід стягнути 105 грн. 69 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції АТ «Ощадбанк» за №234 від 12.02.2019 року.
На підставі статті 129-1 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», ст.12 Закону України «Про звернення громадян, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії і бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо безпідставно тривалого невиконання судового рішення у виконавчих провадженнях за №№48796720, 48793540, 48793087.
В задоволенні позову в іншій частині і до інших відповідачів відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 15 800 (п'ятнадцять тисяч вісімсот) грн. моральної шкоди.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 105 (сто п'ять) грн. 69 коп. судового збору.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1
відповідач: Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001;
відповідач: Міністерство юстиції України, код ЄДРПОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001;
відповідач: Івано-Франківська обласна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 20567921, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004.
Рішення складене в повному обсязі 15.04.2019 року.
Суддя Гундяк В.Д.