копія
02 квітня 2019 року Справа № 160/9271/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
06 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправним бездіяльність відповідача у відновленні позивачеві виплати пенсії по інвалідності починаючи з 07.10.2009 р.;
зобов'язати відповідача провести перерахунок і відновити позивачеві виплату пенсії по інвалідності, починаючи з 07.10.2009 р. передбачених пенсійним законодавством України, на момент поновлення виплати пенсії, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній страві та додатково поданих документів з проведенням перерахунку, індексації пенсії, виплатою компенсації втрати частини доходів на певний позивачем банківський рахунок, починаючи з 07.10.2009 р.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що виплата пенсії по інвалідності припинена з 01.07.2004 р. внаслідок виїзду на постійне місце проживання за кордон.
21.08.2018 р. позивач звернулася до відповідача через представника за дорученням із заявою про відновлення виплати пенсії за віком.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено позивачу у перерахунку та відновленні виплати пенсії по інвалідності починаючи з 07.10.2009 р. через відсутність реєстрації в Україні та договору між Україною і Німеччиною.
Позивач вважає бездіяльність відповідача в перерахунку та відновленні виплати пенсії по інвалідності починаючи з 07.10.2009 р. неправомірним з тих підстав, що згідно Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 р № 25-рп/2009, право громадянина на отримання пенсії не може пов'язуватися з умовою проживання в Україні.
Таким чином, проживаючи за кордоном, позивач має такі ж конституційні права, як інші громадяни України, так як Конституція, міжнародне право і пенсійне законодавство не допускають обмеження права на отримання пенсії за ознакою місця проживання або в залежності від укладення міждержавного пенсійного договору.
Ухвалою суду від 09 січня 2019 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 12 лютого 2019 року вирішено подальший розгляд справи 0440/9271/18 здійснювати за загальними правилами адміністративного судочинства та призначено підготовче судове засідання на 09 годину 00 хвилин 12 березня 2019 року.
23 січня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити у їх задоволенні та додатково зазначив, що відповідно до заяви ОСОБА_2 було припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини та виплачено пенсію за шість місяців наперед.
Частиною 1 статті 49 зазначеного Закону визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами), заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно пункту 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Відповідно до пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів самоврядування.
Днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Частиною 2 статті 49 зазначеного Закону визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
На даний час між Україною та Німеччиною відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення. Враховуючи вищевикладене, в управління немає підстав для поновлення виплати пенсії по інвалідності за наданими документами.
В судове засідання 02 квітня 2019 року представники сторін не прибули, про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути заяву в порядку письмового провадження.
ОСОБА_2 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Дніпропетровська.
19.11.2003 р. позивач отримала дозвіл на виїзд на постійне місце проживання до ФР Німеччина.
Згідно відмітки у закордонному паспорті, 01.07.2004 р. прийнята на консульський облік у Федеративній республіці Німеччини, проживає за адресою: ФРН г.Дюсельдорф вул. Нірштайнер Вег, 25.
Позивач перебувала на пенсійному обліку в УПФУ Бабушкінського району м. Дніпропетровська, де отримувала пенсію по інвалідності. Страховий стаж становить 38 років.
21 серпня 2018 р. позивач, через представника, звернулася до відповідача із заявою про відновлення виплати пенсії за віком з необхідними документами.
На зазначене звернення відповідач листом від 30.10.2018 року відмовив позивачу у поновленні пенсії та зазначив, що 25.11.2002 р. позивачу було призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі особистої заяви від 28.11.2002 року.
01.01.2004 року пенсія позивачу була перерахована за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за документами пенсійної справи.
Відповідно до заяви позивача з 01.07.2004 року було припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини та виплачено пенсію за шість місяців наперед.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.
Відповідно до пункту 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації) (п. 29 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто у даному випадку з 07.10.2009 р.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Приймаючи рішення по справі, суд враховує, що відповідно до п. 1.7 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Як було зазначено вище, із заявою про поновлення пенсії позивач звернулася 21.08.2018 року, а тому враховуючи наведені положення чинного законодавства, пенсія позивачу підлягає поновленню саме з 21 серпня 2018 року.
Також у позовні заяві позивач просить поновити виплату пенсії з проведенням перерахунку, індексації пенсії та з компенсацією втрати частини доходів.
Однак, позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).
Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.
Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.
Щодо вимог позивача стосовно компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до ч.2 ст.46 Закону №1058, суд має зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачу нарахована не була, суд приходить до висновку, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом зобов'язання відповідача провести перерахунок і відновити позивачеві виплату пенсії по інвалідності, починаючи з 21.08.2018 р., у розмірах, передбачених пенсійним законодавством України, на момент поновлення виплати пенсії, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній страві та додатково поданих документів на вказаний позивачем банківський рахунок. У задоволенні решти позовних вимог має бути відмовлено.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_2 з 21.08.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок і відновити ОСОБА_2 виплату пенсії по інвалідності, починаючи з 21.08.2018 р., у розмірах передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплати пенсії, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі та додатково поданих.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.М. Олійник
Рішення не набрало законної сили
02 квітня 2019 року.
Суддя В.М. Олійник
З оригіналом згідно.
Суддя В.М. Олійник