ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2019Справа № 910/15540/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ"
до Акціонерного товариства "Київенерго"
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кукота О.Ю.
Представники учасників сторін:
від позивача Лобода Г.Ю. (адвокат);
від відповідача Плахотнюк Я.В. (адвокат).
В судовому засіданні 02.04.2019р., відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повний текст рішення буде складено та підписано 16.04.2019р.
20 листопада 2018 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 19.11.2018 року до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31) здійснити перерахунок Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ" (код ЄДРПОУ 24918955, 04071, м. Київ, вулиця Ярославська, будинок 31-Б) за Договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 № 8383150 на суму 1 458 376,60 грн. за період з 01.04.2015-01.06.2016.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 було визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго". Посилаючись на вказане судове рішення, позивач зазначає, що відповідач при визначенні вартості теплової енергії безпідставно керувався незаконним тарифом в розмірі 637,20 грн. за 1 Гкал, у зв'язку з чим, на думку позивача, переплата за поставлену йому теплову енергію за договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 № 8383150 становить 1 458 376,60 грн., виходячи з попередньо встановленого тарифу в розмірі 354,20 грн. за 1 Гкал.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/15540/18 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2018 року.
29.11.2018 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що відповідач зобов'язаний лише повідомляти позивача про застосовуваний тариф у той чи інший період чи про відповідну зміну тарифу, оскільки відповідач не є регулятором цін та ціноутворення та самостійно не обирає та визначає тариф, який необхідно застосувати. Крім того, відповідач зауважив, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі № 826/15733/15 скасовано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення. Вказаною постановою тарифи, затверджені Постановою НКРЕКП № 613, були скасовані лише з тих підстав, що дана постанова не пройшла державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, а розмір тарифу та його собівартість не оскаржувались та не були предметом розгляду. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності.
29.11.2018 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, з огляду на угоду про реструктуризацію заборгованості.
В підготовчому засіданні 18.12.2018 року судом оголошувалася перерва.
02.01.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення, в яких позивач вказує, що строк позовної давності за заявленими позовними вимогами у даній справі обраховується з дати прийняття рішення Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 826/15733/15, тобто з 06.07.2016 року, тому саме 06.07.2016 року позивач довідався про порушення свого права, відтак строк позовної давності не сплив. Також позивач зазначає, що угода про реструктуризацію заборгованості від 07.11.2017 року № Р-8383150-11/2017 не може бути підставою про закриття провадження з огляду на те, що в угоду про реструктуризацію увійшла сума заборгованості за інший період з 01.10.2016 року по 01.11.2017 року, тобто за інший період, ніж зазначений у позові.
В підготовчому засіданні 03.01.2019 року судом оголошувалася перерва, про що сторін було повідомлено ухвалою-повідомленням від 03.01.2019 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
В підготовчому засіданні 12.02.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/15540/18 до судового розгляду по суті на 19.02.2019 року.
В підготовчому засіданні 12.02.2019 року судом було розглянуте клопотання про закриття провадження у справі. Вказане клопотання було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 12.02.2019 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Заява відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає, в зв'язку з необґрунтованістю, оскільки укладення між сторонами угоди про реструктуризацію, предметом якої є фактичне розстрочення наявної у позивача заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 11.12.2009 року № 8383150 не свідчить про відсутність предмету спору у даній справі - зобов'язання ПАТ "Київенерго" здійснити перерахунок ТОВ "ЖЕК-ПМ" за договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150 на суму 1 458 376,60 грн. за період з 01.04.2015-01.06.2016 у зв'язку із визнанням нечинною постанови НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 року.
В судових засіданнях 19.02.2019 року та 21.03.2019 року судом оголошувалася перерва.
Судом встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано зміни до установчих документів Публічного акціонерного товариства «Київенерго», зокрема, зміну найменування відповідача на Акціонерне товариство «Київенерго».
За таких обставин, суд дійшов висновку замінити найменування відповідача у справі з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Акціонерне товариство "Київенерго".
В судовому засіданні 02.04.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -
01.12.2009 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", (правонаступником якої є Акціонерне товариство "Київенерго") (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ" (споживач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8383150 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому договорі.
Згідно з п. 2.1. договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
У відповідності до положень п. 2.2. договору постачальник, зокрема, зобов'язався: безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку № 1; щомісячно оформляти для споживача величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць); платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки розрахунків та податкові накладні за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; сповіщати споживача в 5-денний термін про зміну тарифів на теплову енергію.
Пунктом 2.3.5. договору визначено, що споживач зокрема зобов'язується забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.
Споживач має право перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію згідно з умовами договору (п. 2.5.2. договору).
Згідно з п.п.. 4.1. та 4.3. договору, договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2010 року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Відповідно до п. 4.9. договору останній припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; ліквідації однієї із сторін.
Додатками № 1 та № 2 до договору сторони визначили обсяги постачання теплової енергії та визначили тарифи та порядок розрахунків.
На виконання умов договору про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150 відповідачем виготовлено та поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію у період з квітня 2015 року по червень 2016 року, що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції: № 04/2015-8383150 від 30.04.2015 року на суму 207 320,20 грн., № 05/2015-8383150 від 31.05.2015 року на суму 66 294,00 грн., № 06/2015-8383150 від 30.06.2015 року на суму 78 039,84 грн., № 07/2015-8383150 від 31.07.2015 року на суму 75 038,06 грн., № 08/2015-8383150 від 31.08.2015 року на суму 25 811,47 грн.,№ 09/2015-8383150 від 30.09.2015 року на суму 65 962,62 грн.,№ 10/2015-8383150 від 31.10.2015 року на суму 254 029,38 грн., № 11/2015-8383150 від 30.11.2015 року на суму 397 757,78 грн., № 12/2015-8383150 від 31.12.2015 року на суму 419 713,46 грн., № 1/2016-8383150 від 31.01.2016 року на суму 634 356,48 грн., № 2/2016-8383150 від 29.02.2016 року на суму 413 894,74 грн., № 3/2016-8383150 від 31.03.2016 року на суму 413 040,71 грн., № 4/2016-8383150 від 30.04.2016 року на суму 143 110,21 грн., № 5/2016-8383150 від 31.05.2016 року на суму 88 523,76 грн. Загальна вартість спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015 року по червень 2016 року згідно наданих до матеріалів справи актів складає 3 282 892,71 грн. (з урахуванням ПДВ).
При цьому, зі змісту вказаних актів приймання-передавання товарної продукції вбачається, що вартість поставленої теплової енергії було визначено згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року.
Так, постановою від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановила:
"1. Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні: - тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ); 2. Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4. 3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 826/15733/15 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови позов задоволено частково: визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Судове рішення від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15 набрало законної сили та є обов'язковим для виконання.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 було визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", відповідач при визначенні вартості теплової енергії безпідставно керувався незаконним тарифом, у зв'язку з чим, на думку позивача, переплата за поставлену йому теплову енергію за договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 № 8383150 за період з квітня 2015 року по червень 2016 року становить 1 458 376,60 грн.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог вказав, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі № 826/15733/15 скасовано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" лише з тих підстав, що дана постанова не пройшла державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, а розмір тарифу та його собівартість не оскаржувались та не були предметом розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч.ч. 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до ч. 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У відповідності до ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, крім систем з теплоелектроцентралями, ТЕС, АЕС, іншими когенераційними установками та установками, що використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії, належать: встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Збитки теплоенергогенеруючих та теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів повністю відшкодовуються за рахунок джерел фінансування, визначених законами України, які передбачають відповідні пільги.
Органи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій зобов'язані прийняти рішення про зменшення встановленого ними тарифу на суму нецільового використання коштів у разі: використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені програмою технічного розвитку та/або інвестиційною програмою; використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені структурою тарифу.
Як вбачається з облікових карток за період з квітня 2015 року по червень 2016 року, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось відповідачем на підставі тарифу, встановленого Постановою № 613 (531,10 грн/Гкал).
Однак, зважаючи на те, що вказана постанова Комісії визнана судом нечинною з моменту її прийняття (з 03.03.2015 року), відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 року по червень 2016 року з урахуванням тарифу 531,10 грн/Гкал.
При перевірці наданого позивачем розрахунку різниці між фактично нарахованою відповідачем вартістю за спожиту позивачем у спірний період теплову енергію та вартістю спожитої у спірний період теплової енергії судом встановлено, що загальна сума різниці між нарахованою та спожитою тепловою енергією становить 1 458 376,63 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу за договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150 за період з 01.04.2015-01.06.2016 підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, на суму 1 458 376,60 грн.
При цьому, суд зауважує, що у Верховному Суді перебуває на розгляді касаційна скарга, якою оскаржено постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15.
Разом з тим, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 набрала законної сили та є обов'язковою для виконання.
Таким чином, визнання нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" має пряме і безпосереднє відношення до правовідносин сторін, які виникли в силу укладення договору про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач підтвердив суму заборгованості, уклавши угоду про реструктуризацію заборгованості від 07.11.2017 року № Р-8383150-11/2017.
Так, укладаючи угоду про реструктуризацію заборгованості від 07.11.2017 року № Р-8383150-11/2017 сторони узгодили та підтвердили заборгованість, яка була визначена із врахуванням тарифів, які були визначені Постановою № 613, яка, у свою чергу, була визнана нечинною у судовому порядку.
При цьому, угоду про реструктуризацію заборгованості від 07.11.2017 року № Р-8383150-11/2017 неможливо застосовувати до спірних правовідносин без договору про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150, оскільки в силу п. 11 угоди вона є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії від 11.12.2009 року № 8383150.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені судом обставини та факти, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
Щодо позовної давності до заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України ).
Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 було визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", на підставі якої відповідач здійснював позивачу нарахування за теплову енергію у період з з 01.04.2015-01.06.2016, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що про порушення свого права позивач дізнався 06.07.2016 року, трирічний строк до заявлених позовних вимог спливає 06.07.2019 року, тобто строк позовної давності за позовними вимогами позивачем не пропущений.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Акціонерне товариство "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31) здійснити перерахунок Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ" (код ЄДРПОУ 24918955, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 31-Б) за договором про постачання теплової енергії від 11.12.2009 № 8383150 на суму 1 458 376,60 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят вісім тисяч триста сімдесят шість гривень 60 копійок) за період з 01.04.2015-01.06.2016.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-ПМ" (код ЄДРПОУ 24918955, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 31-Б) судовий збір - 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.04.2019р.
Суддя О.В. Котков