Рівненський апеляційний суд
___________________________________________________копія:___
Іменем України
27 березня 2019 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017180210000365 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с.Тараканів, Дубенського р-ну, Рівненської обл., проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 травня 2013 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 2 (два) місяці, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК України;
За участі:
секретарів судових засідань - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_8 ,
за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - ОСОБА_9 (далі - прокурор) на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 липня 2018 року;
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 липня 2018 року відносно ОСОБА_4 скасувати та ухвалити новий вирок, згідно якого ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 5 (п'ять) місяців. Крім того, на підставі ч.1 ст.71 КК України, до призначеного покарання просить частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 травня 2013 року та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Згідно оскаржуваного вироку суду першої інстанції, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки. Також, згідно п.п. «б» п.1 ч.1 ст. 72 КК України, переведено менш суворий вид покарання у більш суворий, виходячи зі співвідношення, за яким одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі. На підставі ч.1 ст.71 КК України, частково приєднано обвинуваченому ОСОБА_4 невідбуту частину покарання за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 травня 2013 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців. На підставі ч.5 ст.72 КК України, у строк відбування покарання ОСОБА_4 зараховано строк його тримання під вартою з 23 жовтня 2017 року до дня набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 встановлено вираховувати з 23 жовтня 2017 року. Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено без змін, а саме - у вигляді тримання під вартою з утриманням у ДУ «Рівненський слідчий ізолятор». Цивільний позов Дубенської місцевої прокуратури в інтересах Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області в особі Комунального закладу «Радивилівська районна лікарня» задоволено та вирішено судом стягнути з ОСОБА_4 на користь КЗ «Радивилівська районна лікарня» 5626 (п'ять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 77 (сімдесят сім) коп. понесених витрат за лікування потерпілого ОСОБА_10 .. Судом також вирішено питання щодо долі речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 09 жовтня 2017 приблизно о 21-й год. 00 хв., перебуваючи на вулиці у с.Довгалівка Радивилівського р-ну, Рівненської обл., умисно, застосовуючи при цьому фізичну силу, в ході бійки з ОСОБА_10 , наніс останньому ножем один удар в область живота, у результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ножового поранення черевної стінки, шлунку, які згідно висновку експерта №214 від 19 жовтня 2017 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, а саме у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння.
В основу перекваліфікації дій обвинуваченого на ст.124 КК України, суд першої інстанції поклав те, що комісійна експертиза фактично підтвердила, що обвинувачений у момент нанесення удару ножем потерпілому міг бути як на землі, так і зверху на потерпілому, а тому точний механізм нанесення тілесних ушкоджень встановити неможливо, оскільки невідомий напрямок раневого каналу, який не був описаний в медичних документах. Крім того, суд також звертав увагу, що антропометричні дані обвинуваченого і потерпілого приблизно однакові і враховуючи імперативне правило ст.62 Конституції України, тлумачачи усі сумніви на користь ОСОБА_4 , та з урахуванням того, що потерпілий надавав непослідовні та заплутані показання у ході судового розгляду, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалось на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, визнав доведеною винність ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбачений ст.124 КК України, а тому кваліфікацію дій обвинуваченого органом досудового розслідування за ч.1 ст.121 КК України, визнав неправильною.
В апеляційній скарзі прокурор, в основу доводів щодо скасування вироку та ухвалення нового зазначає, що у ході судового розгляду кримінального провадження та ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_4 за ст.124 КК України, судом першої інстанції не було взято до уваги, що обвинувачений мав змогу іншим чином зупинити дії потерпілого або вирішити конфліктну ситуацію, що склалась у ході вчинення злочину, шляхом відштовхування потерпілого, ударом ногою чи іншим чином, а удар ножем потерпілому у живіт свідчить про єдиний, прямий умисел обвинуваченого ОСОБА_4 на спричинення саме умисних тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , всупереч висновкам суду про їх спричинення останньому, внаслідок перевищення меж необхідної оборони.
У поданих запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, обвинувачений ОСОБА_4 просить залишити таку скаргу без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін. В обґрунтування доводів заперечень вказує, що судом правильно було перекваліфіковано його дії, а ухвалений судом вирок уважає законним, обґрунтованим та вмотивованим, і висновки суду такими, що повністю відповідають матеріалам кримінального провадження.
За вироком суду, ОСОБА_4 , 09 жовтня 2017 року приблизно о 21-й год. 00 хв., перебуваючи на вулиці в с. Довгалівка Радивилівського району Рівненської області, під час бійки з ОСОБА_10 , умисно, перевищивши межі необхідної оборони, наніс останньому ножем один удар в область живота, у результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ножового поранення черевної стінки, шлунку, які згідно висновку експерта №214 від 19.10.2017 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення. Тобто, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.124 КК України, а саме: умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, яка повністю підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 , які апеляційну скаргу прокурора не підтримали та просили залишити оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку залишити оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін, із таких підстав.
У відповідності до ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Згідно абз.5 п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, і мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
З апеляційної скарги прокурора на вирок слідує, що вирок суду оспорюється нею у частині перекваліфікації судом дій ОСОБА_4 з ч.1 ст.121 КК України на ст.124 КК України. Разом з тим, висловивши прохання про постановлення нового вироку, на підтвердження обставин, зазначених нею в апеляційній скарзі, про дослідження будь-яких доказів при апеляційному розгляді прокурор не зазначила. Тільки під час апеляційного розгляду прокурор заявила клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_10 , з приводу обставин нанесення йому обвинуваченим ОСОБА_11 удару ножем та обставин його нанесення.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», під час судового слідства, апеляційний суд може досліджувати всі докази, що є у справі, або лише ті, правильність оцінки чи повноти дослідження яких судом першої інстанції оспорено в апеляції (апеляціях), або ж які він зовсім не досліджував. Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п.6 ч.1 ст.56 КПК України, протягом кримінального провадження потерпілий має право , зокрема давати пояснення, показання або відмовитися їх давати.
Потерпілий ОСОБА_10 під час апеляційного розгляду відмовився давати будь-які пояснення з приводу спричинення йому обвинуваченим тілесних ушкоджень.
Із змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що нею зроблений лише аналіз показань свідків та потерпілого, наданих ними у судовому засіданні суду першої інстанції, співставлення одних показань з іншими, а також із матеріалами кримінального провадження, які були покладені органом досудового розслідування в основу пред'явленого обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст.121 КК України, і які прокурор описує, з метою доведення причетності ОСОБА_4 саме до вчинення цього злочину в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, фактично, крім повторного допиту потерпілого ОСОБА_10 , клопотань про повторне дослідження будь-яких інших доказів кримінального провадження чи показань інших учасників провадження прокурор в апеляційному суді не заявила, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений права надати іншу оцінку доказам без їх повторного дослідження під час апеляційного розгляду та скасувати вирок з постановленням нового вироку, оскільки в силу вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суді,викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з вимогами ст..370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви і підстави його ухвалення.
У свою чергу положеннями ст..94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'зку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів, згідно зі ст..94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.124 КК, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємопов'язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ст..124 КК є правильною. Вирок відповідає вимогам ст..ст.370, 373-374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Твердження прокурора про невірну кваліфікацію дій обвинуваченого за ст..124 КК, за якою його засуджено, та про необхідність перекваліфікації його дій на ч.1 ст.121 КК не ґрунтується на досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказах.
Що стосується також висловленого прохання прокурора в апеляційній скарзі про скасування вироку та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку, то у розумінні ст.ст. 420, 421 КПК України підстав для постановлення такого рішення, колегія суддів не вбачає, оскільки воно не ґрунтується на досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказах.
Крім того, із мотивувальної частини вироку суду першої інстанції убачається, що суд досліджував докази безпосередньо та оцінював їх, як кожен окремо, так і у сукупності та взаємоз'вязку між собою та визнав деякі докази такими, що не могли бути покладені в основу ухвалення рішення про визнання доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за ч.1 ст.121 КК України, та визнав винним останнього за вчинення умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, тобто за ст.124 КК України.
Суд апеляційної інстанції має право залишити без змін оскаржуване судове рішення на підставі п.1 ч.1 ст.407 КК України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 липня 2018 року відносно ОСОБА_4 за ст.124 КК України у кримінальному провадженні №12017180210000365 - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення цим судом, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_4 - у той самий строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Суддя-доповідач - підпис ОСОБА_1
Судді: підписи ОСОБА_2
ОСОБА_3
Згідно з оригіналом: суддя-доповідач: ОСОБА_1