Справа № 308/14114/18
(заочне)
02 квітня 2019 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Іванова А.П.,
за участі секретаря судового засідання Боти О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - Орган реєстрації Сторожницької сільської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
07.12.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору - Орган реєстрації Сторожницької сільської ради, в якому просив: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщення, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, належного на праві приватної власності ОСОБА_1, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, згідно довідки №579 від 11.04.2006 року виданої за директором Ужгородського районного Комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна ОСОБА_3 житловий будинок №43 по вул. Нова с. Сторожниця зареєстровано за позивачем. Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2006 року серія ЯЯЯ№328021, домоволодіння за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, загальною площею 199,3 кв.м., житловою площею 89,9 кв.м., складається з п'яти кімнат; житловий будинок складається з самого будинку, сараю, вбиральні, огорожі, споруд, належить на праві приватної власності позивачу на підставі рішення Ужгородського райвиконкому№136 від 01.07.1989р. А також, наявні документи, які підтверджують отримання позивачем дозволів на проведення будівельних робіт та права використання земельної ділянки на забудову, зокрема: рішення №13 виконкому Тарнівецької сільської Ради депутатів трудящих від 25.03.1975 року «Про клопотання перед виконкомом Ужгородської індивідуального будинку»; акт від 10.04.1975 р. складений представником технічного бюро при районному архітекторі Ужгородського району ОСОБА_4 про відвід в натурі земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_1, розташованої в с. Сторжниця по вул. Новій, загальною площею 700 кв.м.; будівельний паспорт розроблений районним архітектором виконкому Ужгородської районної Ради депутатів трудящих на будівництво в м. Сторожниця від 1795 р. та Свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР №2 від 15.04.1975р. на відведеній земельній ділянці площею 0,07 га, виділеній з вільного присадибного фонду в с. Сторжниця по вул. Нова; рішення №2 виконкому Ужгородської районної Ради депутатів трудящих.
Позивач зазначає, що він є єдиним законним власником житлового будинку, розташованого за адресою: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, однак згідно будинкової книги за вказаною адресою зареєстрований син позивача - відповідач ОСОБА_2, який понад рік у вказаному будинку не проживає, у зв'язку із зміною місця проживання шляхом виїзду за кордон, в утриманні будинку участі не бере, особистих рече в будинку не має. Будь яких перешкод в користуванні будинку відповідачу не вчинялися.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком, у зв'язку з тим, що факт реєстрації місця проживання відповідача у вказаному будинку створює перешкоди у здійсненні права власності на вказане домоволодіння позивачем, зокрема у можливості користування та розпорядження вказаним майном на власний розсуд, зокрема шляхом продажу, обміну, вчиненні інших угод відносно майна, а також для вирішення питання щодо отримання відповідних субсидій.
Позивач вказує, у даному випадку наявні обставини, які свідчать саме про добровільну зміну місця проживання відповідачем, шляхом виїзду за кордон та відсутності останнього за місцем реєстрації протягом тривалого періоду, що перевищує, встановлений ст. 405 ЦП України термін понад один рік, у зв'язку з чим повідомляє про відсутність поважних причин відсутності відповідача, у зв'язку з чим має місце добровільне залишення спірного житлового будинку, не повернення до нього та у послідовності є підставою для висновку про втрату інтересу відповідачем у користуванні спірним будинком.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, однак його представник - адвокат ОСОБА_5 подав суду заяву, якою просить розглянути справу у їх відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився повторно, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, а тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідача згідно вимог ч.3 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК та ухвалює заочне рішення.
Представник органу реєстрації Сторожницької сільської ради в судове засідання не з'явився, проте подав заяву про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно довідки №579 від 11.04.2006 року (а.с. 12), виданої за директором Ужгородського районного Комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна ОСОБА_3 житловий будинок №43 по вул. Нова с. Сторожниця зареєстрований за ОСОБА_1.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2006 рік серія ЯЯЯ№328021 (а.с. 13), домоволодіння за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, загальною площею 199,3 кв.м., житловою площею 89,9 кв.м., складається з п'яти кімнат; житловий будинок складається з самого будинку, сараю, вбиральні, огорожі, споруд, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі рішення Ужгородського райвиконкому№136 від 01.07.1989р.
Як встановлено судом, будівельним паспортом розробленим районним архітектором виконкому Ужгородської районної Ради депутатів трудящих на будівництво в м. Сторожниця від 1795 р. (а.с. 14), Свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР №2 від 15.04.1975р. на відведеній земельній ділянці площею 0,07 га, виділеній з вільного присадибного фонду в с. Сторжниця по вул. Нова (а.с. 15), рішення №2 на проведення будівельних робіт виконкому Ужгородської районної Ради депутатів трудящих (а.с. 16), плану забудови земельної ділянки в с. Сторожниця (а.с. 17), акт від 10.04.1975 р. складений представником технічного бюро при районному архітекторі Ужгородського району ОСОБА_4 про відвід в натурі земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_1, розташованої в с. Сторжниця по вул. Новій, загальною площею 700 кв.м. (а.с. 18), рішення №13 виконкому Тарнівецької сільської Ради депутатів трудящих від 25.03.1975 року «Про клопотання перед виконкомом Ужгородської індивідуального будинку» (а.с. 19), рішення загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Горького від 16 березня 1975 року (а.с. 20) підтверджується факт отримання позивачем дозволів на проведення будівельних робіт та права використання земельної ділянки на забудову.
Так, згідно будинкової книги (а.с.21-25) в будинку за адресою: Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, зареєстрований ОСОБА_2, що також підтверджується відміткою в паспорті останнього (а.с.9-10).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
ОСОБА_5 з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, а саме, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належність та допустимість доказів, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд встановив, що відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає понад один рік, поважних причин відсутності за місцем реєстрації судом в ході розгляду справи не встановлено, а тому відповідач втратив право користування житловим приміщенням - будинком розташованим за адресою: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43. Відповідач не є власником будинку, тому його права не є похідними від права власності. З огляду на наведене, позовна вимога щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду.
Керуючись ст. 71, 72, 150, 156 ЖК Української РСР, ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 13, 76, 81, 89, 265, 273, 280, 282, 289 ЦПК України, суд -
вирішив:
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії ВО 200356 виданий Ужгородським РВ УМВС України в Закарпатській області 28 січня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Нова, буд. 43, належного на праві приватної власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії ВО 437606, виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 18 березня 1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії ВО 200356 виданий Ужгородським РВ УМВС України в Закарпатській області 28 січня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії ВО 437606, виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 18 березня 1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_6