П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2019 р.м. ОдесаСправа № 1440/2109/18
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Кравченка К.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 04.06.2018 року №К-4460/0-3038/0/20-18-СГ, від 11.07.2018 року №К-4460/1-3716/0/20-18-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Однак відповідач у задоволенні заяви відмовив у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів. На думку позивача Управлінням грубо порушено норми чинного законодавства, оскільки перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і таких не було наведено відповідачем у своєму рішенні, у зв'язку із чим позивач вимушений звернулись до суду із цим позовом та ставити питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії в судовому порядку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів). Зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів).
В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення змінити в частині висновку суду про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Управління посилається на те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є виключною компетенцією відповідача, а тому висновок суду першої інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є фактичним втручанням у дискрецію такого суб'єкта та позбавлянням його діяти на власний розсуд.
За таких обставин, Управління вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є висновок суду про зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання, у зв'язку із чим в цій частині судове рішення підлягає зміні.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення судових повісток, однак в судове засідання вони не з'явились, від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів) (а.с. 14-15).
До клопотання позивачем додані копія паспорту громадянина України, копія ідентифікаційного номеру, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Також, у заяві позивач зазначив про те, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використовував.
Розглянувши вказане клопотання, Управління відмовило у його задоволенні, про що повідомило позивача своїм листом від 04.06.2018 року №К-4460/0-3038/0/20-18 (а.с. 18).
Як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача Управління послалось на те, що серед матеріалів долучених до клопотання відсутня згода громадянина України на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».
Одержавши вказану відповідь, позивач 11.06.2018 року повторно звернувся Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із таким самим клопотанням, в якому додатково надав згоду на обробку своїх персональних даних (а.с. 19).
Розглянувши вказане клопотання, Управління відмовило у його задоволенні, про що повідомило позивача своїм листом від 11.07.2018 року №К-4460/0-3716/0/20-18-С (а.с. 20).
Як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача Управління послалось на те, що за доданими графічними матеріалами неможливо встановити точне місце розташування бажаної земельної ділянки.
Разом з цим, у відзиві на адміністративний позов Управління посилається на те, що з метою забезпечення раціонального використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, дотримання вимог законодавства, прозорості діяльності системи управління земельними ресурсами, запобігання виникненню корупційних факторів та уникненню надання переваг одному громадянину перед іншим а також, до повного наповнення Державного земельного кадастру інформацією про землі в межах України, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області забезпечуватиме підбір земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть передані у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації. Перелік таких земельних ділянок висвітлено на сайті Головного управління в розділі перелік земельних ділянок для безоплатної передачі у власність. Цей перелік постійно оновлюється.
Водночас, оскільки заявлена земельна ділянка для передачі у власність не включена до відповідного переліку земельних ділянок для безоплатної передачі у власність, Управління не вбачало правових підстав для задоволення клопотання позивача.
Не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, посилаючись на її безпідставність і необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про зобов'язання відповідача вчинити ці дії в судовому порядку.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені законом, а тому вбачаються всі підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити ці дії в судовому порядку.
Колегія суддів висновки суду першої інстанції вважає правильними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Згідно із п. «б» ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 121, ч. 6, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
При цьому, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених правових норм показав, що громадянам гарантується право безоплатного одержання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної чи комунальної власності.
Зазначене право реалізується за заявочним принципом та додержанням процедури погодження передачі земельної ділянки, зокрема, органом виконавчої влади, в розпорядженні якого перебуває заявлена до одержання на безоплатній основі земельна ділянка.
При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з цим, як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем подано клопотання із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її розмірів, які відповідають нормам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, до заяви додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто, зазначена заява відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що наведена Управлінням підстава для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою не передбачена положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
Наведені обставини не заперечує і відповідач в своїй апеляційній скарзі.
При цьому, інших підстав для відмови позивачу у задоволенні його вимог відповідач не навів як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і під час апеляційного провадження.
На думку колегії суддів, зазначене свідчить про відсутність у відповідача права вибору способу, у який він може діяти під час адміністративних процедур.
У зв'язку із чим висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача вчинити певні дії ніяким чином не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Оскільки на вирішення відповідачу був наданий певний пакет документів, який цим органом перевірений, за результатом чого Управлінням прийнято неправомірне рішення та з його необґрунтованістю також погоджується відповідач, інших обставин, за яких клопотання позивача не підлягає задоволенню, не наведено, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії на виконання закону є ефективним способом захисту порушеного права та інтересу особи, за захистом яких вона звернулась до адміністративного суду.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.
Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
К.В. Кравченко