11 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 0440/7165/18
(суддя Конєва С.О. м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Панченко О.М., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Волошиної А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №0440/7165/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 24 вересня 2018 року звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області згідно з яким, з урахуванням уточнень, просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ДН1105/248/АВ/ТД-ФС/545 від 13.09.2018 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 558450 грн.
Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено угоди цивільно-правового характеру, які не містили ознак трудових відносин. Щодо відносин із ОСОБА_4, то позивач вказує, що із цією особою у неї був укладений договір суборенди кухні у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно з договором суборенди від 01.01.2018 року як з фізичною особою-підприємцем, ОСОБА_5 у момент інспекційного відвідування у неї не працювала, а лише знаходилася у приміщенні кафе, доки позивач була відсутня та наглядала за приміщенням кафе до повернення позивача, а жінка ОСОБА_10 - була замовником банкету на вечір, та у позивача не працювала.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН1105/248/АВ/ТД-ФС/545 від 13.09.2018р. в частині застосування штрафу у розмірі 223380,00 грн. В іншій частині у задоволені позову - відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що у цивільно-правових угодах укладених з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вбачаються ознаки трудових відносин. Доказів спростування факту допуску позивачем до роботи в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» без оформлення трудового договору жінки на ім'я «ОСОБА_10», яка 10.08.2018р. виходила із кухні в халаті (фартусі) не надано. При цьому, суд першої інстанції зробив висновок про те, що надані відповідачем та досліджені судом копії документів не підтверджують висновки посадових осіб відповідача про перебування ОСОБА_5 в трудових відносинах з позивачем станом на 10.08.2018р. і виконання вказаною особою певної роботи. ОСОБА_4 на момент проведення інспекційного відвідування була зареєстрована як фізична особа-підприємець та орендувала у позивача приміщення кухні, про що було повідомлено інспекторів під час проведення інспекційного відвідування.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржила його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що укладені між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 угоди цивільно-правового характеру не містили ознак трудових відносин. Зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо фактичного допуску до роботи жінки на ім'я «ОСОБА_10», оскільки остання є замовником банкету, а в такому разі трудові відносини не оформляються. Крім того, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що на момент інспекційного відвідування приміщення кухні в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходилось в оренді ФОП ОСОБА_4
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що постанова №ДН1105/248/АВ/ТД-ФС/545 від 13.09.2018 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 558450 грн. є законною та обґрунтованою, оскільки позивачем було фактично допущено до роботи без оформлення трудового договору п'ятьох осіб, про що й зазначено в акті перевірки.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду в цій частині без змін.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду в цій частині без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача яка підтримала доводи апеляційної скарги позивача та заперечувала щодо апеляційної скарги відповідача, пояснення представника відповідача яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та заперечувала щодо апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 12.08.2011р. за адресою: АДРЕСА_1, здійснює свою господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_2, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується копією договору оренди від 01.08.2016р., укладеного між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1, копією договору оренди кафе від 20.03.2017р. укладеного між ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_1 та копією виписки з ЄДРПОУ від 08.10.2012р., від 02.11.2018р. (а.с.44, 46-50, 85, 87-91, 93-95,119-121).
У період з 09.08.2018р. по 10.08.2018р. посадовими особами відповідача на підставі наказу № 635-І від 03.08.2018р. та направлення №260 від 08.08.2018р. було проведено інспекційне відвідування позивача з питань виявлення неоформлених трудових відносин за результатами якого був складений акт інспекційного відвідування за №ДН1105/248/АВ від 10.08.2018р. за висновками якого були виявлені порушення вимог ст. 24 КЗпП України в частині допуску 5 працівників до роботи без оформлення трудового договору (а.с.79-83, 140-142,144-148,173,175,177-181).
На підставі вищезазначеного акта інспекційного відвідування, за вищенаведене порушення вимог ст. 24 КЗпП України 13.09.2018р. посадовою особою відповідача на підставі абзацу 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України було прийнято постанову №ДН1105/248/АВ/ТД-ФС/545 про застосування до позивача штрафу у розмірі 558450 грн. (а.с.19-24, 73-78, 154-156).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із положеннями ст. 1 Закону України «Про охорону праці» працівник це виключно та особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
З аналізу зазначених норм вбачається, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Тобто, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_8 (від 25.07.2018 року), ОСОБА_3 (від 05.08.2018 року) як Виконавцями та ОСОБА_9, як Замовником, були укладені договори щодо надання послуги, виконати роботу бармена-офіціанта в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.25-26; 27-28).
Зі змісту цих цивільно-правових договорів (вбачається, що їх предметом було надання послуг, виконання роботи ОСОБА_8 та ОСОБА_3 бармена-офіціанта в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», при цьому, в самих договорах не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися замовнику, не визначено переліку завдань роботи, а в п. 3.2 договорів вказано лише, що замовник (позивач) повинен сформулювати виконавцю чітке завдання, не визначено обсягу роботи (завдання) та інше (а.с.160-163).
Слід зазначити й те, що акти приймання-передачі виконаних робіт від 25.07.2018 року, 31.07.2018р., від 05.08.2018р. також не містять інформації щодо конкретного результату роботи (кінцевого результату), послуги якої було надано ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (а.с.114-116).
Водночас, слід зазначити й те, що незважаючи на положення п. 1.2 договорів, відповідно до яких, виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), проте це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_3 фактично не організовували самостійно свою роботу, та не виконували її на власний ризик та розсуд, а були підпорядковані відповідній посадовій особі, у цьому випадку, позивачеві.
Слід зазначити також, що розділ 2 зазначених договорів встановлює до виконавця такі вимоги як завчасно попереджати гостей про закінчення обслуговування перед закриттям бару у встановлений адміністрацією час та утримувати своє робоче місце в повному порядку і чистоті, що свідчить про виконання ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» робіт бармена-офіціанта згідно з встановленим адміністрацією часом, тому зазначені особи не могли самостійно організовувати свою роботу та виконувати таку роботу на досягнення певного результату.
Як встановлено судом першої інстанції, допитана в якості свідка ОСОБА_8 надала пояснення в яких зазначила, що працювала барменом-офіціантом в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», виконувала роботу неофіційно, режим роботи з 11.00 до 23.00 годин, оплата здійснювалася за договором цивільно-правового характеру в тиждень один раз, її робота полягала в обслуговуванні банкетів, виносила до зали блюда, розставляла столи, податки та збори як самозайнята особа за договором цивільно-правового характеру до бюджету не сплачувала. З вересня 2018р. у вказаному кафе працює офіційно. Вказані пояснення відповідають наданим поясненням у ході інспекційного відвідування, копія яких надано відповідачем до відзиву (а.с. 159).
Також, згідно з свідченнями гр. ОСОБА_3, остання у серпні 2018р. працювала за договором цивільно-правового характеру у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», обслуговувала два рази банкети, у її обов'язки входило розставлення тарілок, столів, винесення блюд, під час інспекційного відвідування в кафе не знаходилась, акти приймання-передачі виконаної роботи складалися, отримувала кошти за виконану роботу, проте податки та збори як самозайнята особа до бюджету не сплачувала.
Враховуючи те, що вищенаведені особи не організовували самостійно свою роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися безпосередньо позивачеві, вказані фізичні особи повинні були виконувати певні трудові функції в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідно до визначеного виду та у встановлений строк, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами - гр.ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_3 фактично є процес їх праці, а не її кінцевий результат, а тому вказані вище наведені договори мають ознаки трудового характеру.
Щодо висновку відповідача про фактичний допуск до роботи без оформлення трудового договору жінки «ОСОБА_10», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КУпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Отже, встановлений контролюючим органом факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій.
Під час інспекційного відвідування встановлено та підтверджується наданими позивачем поясненнями, що жінка на ім'я «ОСОБА_10», яка 10.08.2018р. виходила із кухні в халаті (фартусі), була проінструктована по техніці безпеки та процесу приготування їжі (а.с.103, 110).
Ці обставини свідчать про допуск жінки ім'я «ОСОБА_10» до процесу виробництва у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовуючи свою правову позицію зазначає про те, що у неї є така послуга по приготуванню їжі самими замовниками, однак доказів таких як договір про надання послуг оренди приміщення або кухні, акта прийому - передачі основних засобів для використання в процесі приготування їжі, акт проходження інструктажу по техніці безпеки в підтвердження своїх доводів позивачем не надано.
При цьому, доводи позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції того, що на момент інспекційного відвідування приміщення кухні в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходилось в оренді ФОП ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки в жодних із пояснень не зазначено про те, що жінка на ім'я «ОСОБА_10», яка була допущена до процесу виробництва у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» є працівником ФОП ОСОБА_4
Щодо висновку відповідача про фактичний допуск до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 на момент проведення інспекційного відвідування була зареєстрована як фізична особа-підприємець та орендувала у позивача приміщення кухні, про що було повідомлено і інспекторів під час проведення інспекційного відвідування, а також і підтверджується наявними в матеріалах справи копією виписки з ЄДРПОУ від 02.07.2017р., даними з ЄДРПОУ від 23.11.2018р., а також копією договору суборенди нежитлового приміщення (приміщення під кухню в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1») від 01.01.2018р. (а.с.86,92,209-211).
Допитана в якості свідка ОСОБА_4 суду першої інстанції пояснила, що орендує за договором суборенди у позивача приміщення кухні в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», на момент проведення інспекційного відвідування позивача інспекторами праці вона працювала на орендованій кухні та була оформлена як фізична особа-підприємець згідно з витягом з ЄДРПОУ, тобто мала з позивачем цивільно-правові відносини за договором суборенди кухні, що підтверджується випискою є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.45), договором оренди будинку, споруди від 01.08.2016 року у відповідності до якого позивачу надано в оренду частину споруди по вул. Комсомольска, 15 для ведення підприємницької діяльності (а.с.46-50) та договором суборенди від 01.01.2018 року укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_4 про надання приміщення для приготування їжи та напоїв, що складається з кімнати-кухні строком дії до 31.12.2018 року (а.с.92).
Таким чином наведені вище обставини та вище досліджені копії документів свідчать про те, що між позивачем та ОСОБА_4 станом на 10.08.2018р. існували правовідносини по суборенді приміщення кухні між двома суб'єктами господарювання (фізичними особами-підприємцями), що відповідає вимогам цивільного законодавства, а, відповідно, виключає необхідність укладення трудового договору між такими особами, у зв'язку з чим висновки посадових осіб відповідача про допуск позивачем до роботи працівника - ОСОБА_4 без оформлення трудового договору є помилковими.
Також, у ході допиту в якості свідка ОСОБА_5 судом першої інстанції було встановлено, що остання знаходиться у дружніх стосунках з позивачем, є її подругою, мешкає поблизу кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», 10.08.2018р. під час інспекційного відвідування знаходилася у залі кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» сиділа за столом чекала на власницю кафе (позивача), яка відлучилася та просила її приглянути за приміщенням кафе, так як очікувала замовників, в кафе вона не працювала, жодної роботи не виконувала. Як зазначила свідок ОСОБА_5 вона працює в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» барменом лише з жовтня 2018р.
Разом з тим, надані відповідачем та досліджені судом копії документів не підтверджують висновки посадових осіб відповідача про перебування ОСОБА_5 в трудових відносинах з позивачем і виконання вказаною особою певної роботи, а отже, встановлене порушення позивачем ч.3 ст. 24 КЗпП України ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб держпраці, що не відповідає вимогам ст.ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, за відсутності доказів того, що гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 працювали у позивача без укладених трудових договорів, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що прийняте відповідачем рішення про накладення штрафу в частині допуску до виконання роботи ОСОБА_4 та гр.ОСОБА_5 є необґрунтованим, а відповідно, застосування штрафу у розмірі 30 х 3723 х 2 =223380 грн. є протиправним, що є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваної постанови у цій частині.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №0440/7165/18 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 11 квітня 2019 року.
Повне судове рішення складено 11 квітня 2019 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя О.М. Панченко
суддя А.В. Суховаров