10 квітня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 759/17450/14-ц
Головуючий у першій інстанції - Кривов'язА.П.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7095/2019
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Левенця Б.Б., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, -
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тулузи, 3-Б (літ «Б») по 1/2 частині за кожним відмовлено. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено, визнано право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. «Б»). (т.1 а.с.49-50)
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. «Б») скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. «Б») відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 4019,40 грн. В решті рішення суду залишено без змін. (т.1 а.с.110-117)
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (т.1 а.с.143-145)
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України відхилено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року залишено без змін. (т.1 а.с.241-247)
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (т.2 а.с.31-34)
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Б) скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Б) відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1827 грн. та на користь прокуратури міста Києва 600 грн. судового збору. У решті рішення залишено без змін. (т.2 а.с.106-110)
Після закінчення апеляційного провадження, 28 березня 2019 року матеріали справи було повернуто до Святошинського районного суду міста Києва. (т.2 а.с.119)
04 квітня 2019 року зазначена справа отримана Київським апеляційним судом, разом із апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою 05 квітня 2017 року на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року. (т.2 а.с.127-128)
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою не може бути відкрито з наступних підстав.
Згідно до положень ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеження встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаноїПалати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №361/161/13-ц.
Згідно журналу судового засідання, ОСОБА_2 був присутній в судовому засіданні під час проголошення оскаржуваного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року. (т.1 а.с.46-48)
04 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримав судову повістку-повідомлення про розгляд 25 лютого 2016 року о 17 год. 00 хв. в приміщенні Апеляційного суду міста Києва апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року.(т.1 а.с.76, 79)
Вказані обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_2 із змістом оскаржуваного рішення та його переглядом в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, ОСОБА_2 достовірно знаючи про ухвалене щодо нього судове рішення з 05 листопада 2014 року, не надав переконливих доказів, які б свідчили про те, що він вжив усіх необхідних заходів для його оскарження у розумний інтервал часу та подавши апеляційну скаргу05 квітня 2017 року, пропустив строк на апеляційне оскарження більше двох років з дня складення повного тексту рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року та його проголошення в судовому засіданні.
При цьому, отримавши відмітку про прийняття апеляційної скарги 05 квітня 2017 року ОСОБА_2 не надав доказів вжиття відповідних заходів в розумні інтервали часу, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.
Рішенням у справі "Желтяков проти України" (Заява N 4994/04) від 9 червня 2011 року (остаточне 09 вересня 2011 року) Європейський Суд з прав людини зокрема зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).(п. 42 Рішення)
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі "Рябих проти Росії", N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення)
Обставин суттєвого та неспростовного характеру, які б могли бути визнані підставою для перегляду рішення районного суду апелянтом не наведено.
За таких обставин, з урахуванням положень ч. 2 ст. 358 ЦПК України, вважаю, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року слід відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 381 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності.
Копію ухвали надіслати учасникам справи, а скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя _________________ Б.Б. Левенець