10 квітня 2019 р.Справа № 816/2234/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Бегунц А.О.
секретарі судового засідання: Жданюк Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року по справі № 816/2234/18 (головуючий І інстанції: Канигіна Т.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
28.11.2018 позивач надав до суду заяву у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 нарахованої заборгованість за період з 01.01.2018 до 07.10.2018 у сумі 8151,00 грн на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 816/2234/18;
- надіслати ухвалу на адресу Пенсійного фонду України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону;
- встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі №816/2234/18 протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання ухвалою суду законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2018 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання подати звіт про виконання рішення суду - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою заяву в порядку статей 382, 383 КАС України задовольнити.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.3 ч.2 ст.313 КАС України, колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Неявка представників сторін, явка яких обов'язковою не визнавалась, з огляду на характер спору, не є перешкодою для вирішення справи за наявними у справі документами, наявність яких є достатньою для надання належної оцінки спірним правовідносинам та прийняття судового рішення. Підстав для відкладення розгляду справи відсутні.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення відсоткового розміру обчислення пенсії до 70 % від грошового забезпечення ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії з 01.01.2018;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2018 пенсії ОСОБА_1 у розмірі 89 % грошового забезпечення та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2018 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у цій справі повернуто скаржнику.
В зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції від 01.08.2018 року є таким, що набуло законної сили та є обов'язковим до виконання.
Листом від 16.11.2018 року № 1682/Я-03 боржник повідомив заявника про те, що позивачу буде проведено виплату заборгованості за період з 01.01.2018 по 07.10.2018 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
Вважаючи, що відповідач фактично не виконав рішення суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 КАС України). В даному випадку строк на пред'явлення виконавчого листа не закінчився.
Залишаючи без задоволення заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018. Судом не встановлено свідомого невжиття відповідачем залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення та порушення у зв'язку з цим прав позивача. Підстави для невиконання приписів постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 у відповідача відсутні, оскільки така постанова є чинною, не змінена та не скасована.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
На виконання вимог чинного законодавства, 04.01.2019 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 816/2234/18.
В свою чергу, боржником не дотримуються вимоги чинного законодавства щодо виплати коштів стягувачу.
Доводи сторони відповідача про невиконання судового рішення з посиланням на відсутність коштів та можливість його виконання у порядку черговості встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", не можна вважати цілком обґрунтованою підставою для не виконання рішення суду, що набуло чинності.
В даному випадку, саме протиправна поведінка відповідача щодо зменшення відсоткового показника при проведеному перерахунку пенсії, призвело до порушення прав позивача на належне пенсійне забезпечення та необхідності звертатися за судовим захистом. У випадку дотримання вимог законодавства за звичайних умов, не призвело до порушення прав позивача та не поставило цю особу у край негативне становище, та необхідності притерпівати для себе тих втрат, яких позивач зазнав з вини відповідача.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається.
Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні від 08.11.2005 року в справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання свої зобов'язань.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність бюджетних коштів та/або встановлення конкретних розмірів виплати коштів, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", не може бути підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Відтак, невиконання відповідачем виконавчого листа у справі №816/2234/18, виданого 04.01.2019 року Полтавським окружним адміністративним судом, є бездіяльністю відповідача, яку колегія суддів визнає протиправною.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Матеріалами справи підтверджено, що на теперішній час рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 року по справі № 816/2234/18 фактично не виконано, а саме: щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 нарахованої заборгованість за період з 01.01.2018 до 07.10.2018 у сумі 8151,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи приписи вищезазначених норм чинного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, вважає, що не виплативши заявнику компенсацію за втрату частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, на виконання приписів судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 року по справі № 816/453/18, що набрало законної сили, відповідач порушив приписи ст. 129-1 Конституції України та ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому така бездіяльність є протиправною.
Вирішуючи спірне питання в цій частин, суд першої інстанції припустився помилки, та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про визнання протиправною бездіяльність щодо не виконання судового рішення.
Стосовно заяви ОСОБА_1 в частині зобов'язання ГУ Пенсійного фонду України Полтавської області подати до суду у п'ятнадцятиденний строк з моменту набрання ухвали законної сили звіт про виконання рішення суду, в порядку ст. 382 КАС України, колегія суддів вказує наступне.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 року на відповідача не було покладено обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а у задоволенні відповідної вимоги позивача у позовній заяві - відмовлено.
Таким чином, питання застосування судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судом у межах розгляду даної справи вже вирішувалось.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання рішення суду.
Окрім того, додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач отримав виконавчий документ, а доказів того, що він подав його до органів державної виконавчої служби для примусового виконання таким органом не надано. Тобто, фактично відповідач добровільно не виконує судове рішення, як вже було встановлено вище, що утримує в собі бездіяльність, а тому існує необхідність вчинити заходів щодо реалізації позивачем виконавчого листа з примусового виконання в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, відмовляючи у задоволенні заяви про подання звіту, колегія суддів не може вважати, що суд першої інстанції в даному випадку припустився порушень та невірно вирішив спірне питання по його суті.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).
Переглянувши ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що через невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям судового рішення про часткове задоволення заяви позивача.
Керуючись ст.ст. 242, 249, 250, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року по справі № 816/2234/18 - скасувати.
Прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 нарахованої заборгованість за період з 01.01.2018 до 07.10.2018 у сумі 8151,00 грн. на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 816/2234/18.
В задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текс постанови виготовлений 12.04.2019 року.
Головуючий суддя (підпис)М.М. Яковенко
Судді(підпис) (підпис) О.П. Лях А.О. Бегунц