«09» квітня 2019 року
м. Харків
справа № 631/811/18-ц
провадження № 22ц/818/1774/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.
за участю секретаря - Ігнатової Т.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, представник особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області на рішення Валківського районного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року в складі судді Токмакової А.П.
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поновлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 жовтня 2015 року вона позбавлена батьківських прав щодо дочки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з тим, що зловживала спиртними напоями.
Вказала, що на теперішній час спиртні напої вона не вживає, працевлаштована та отримує заробітну плату у розмірі 4993,00 грн. щомісячно, має позитивні характеристики з місця роботи та проживання.
Зазначила, що її мати - ОСОБА_2 не заперечує проти поновлення батьківських прав, дозволяє їй спілкуватися з дитиною, яка сумує за нею та очікує зустрічей.
Вказала, що допомагає дочці та відповідачу матеріально, бере участь у вихованні дитини, з якою у неї гарні стосунки.
Зазначила, що дитина ніким не усиновлена та поновлення батьківських прав відповідає її інтересам.
Просила поновити її батьківські права щодо ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено, поновлено ОСОБА_1 батьківські права щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та направити справу на новий розгляд.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі; не звернув увагу на те, що під час розгляду справи не було залучено до участі у справі орган опіки та піклування, що позбавило можливості надати письмовий висновок про доцільність (недоцільність) поновлення батьківських прав позивача, що суперечить чинному законодавству.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2019 року зобов'язано Службу у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області надати висновок щодо доцільності поновлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
05 квітня 2019 року до суду апеляційної інстанції від Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області надійшов висновок, в якому зазначено про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської областінеобхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позов підлягає задоволенню з урахуванням поведінки позивача, її позитивної характеристики, створення нею належних умов для проживання дитини, її бажання приймати участь у вихованні та забезпеченні дочки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, третя особа: Нововодолазька районна державна адміністрація, ОСОБА_1 позбавлена батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_6; опікуном малолітньої ОСОБА_4 призначено бабу - ОСОБА_2; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення повноліття.
Під час розгляду справи встановлено, що родина відповідачів з двома дітьми знаходилась під постійним контролем Служби у справах дітей, районного Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді через систематичне ухилення матері і батька старшої дочки від виконання батьківських обов'язків та вживання алкогольними напоями.
Відповідачі неодноразово попереджалися працівниками у справах дітей про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей.
Діти з народження більше часу проживали у позивача, а протягом останнього року мешкали з бабою постійно. Протягом більше ніж семи років позивач фактично виховує дівчат, створює їм належні умови виховання, утримує їх, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дітей, забезпечує їх виховання і навчання.
Ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків виражалось у тому, що вони не піклувались про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечували необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей; не спілкувались з дітьми взагалі, що порушувало нормальне самоусвідомлення дитини; не виявляли інтересу до їх внутрішнього світу; не створювали умов для отримання ними необхідної освіти.
Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо двох дітей виносилось на розгляд комісії з питань захисту прав дитини 27 лютого 2015 року та 25 березня 2015 року. На засіданні комісії 25 березня 2015 року відповідач написала заяву до Служби у справах дітей про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо обох дочок.
Нововодолазька районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, дійшла висновку про доцільність позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітньої ОСОБА_4 і неповнолітньої ОСОБА_6, про що надано висновок № 02-30/992 від 30 березня 2015 року.
Відповідач під час розгляду справи позовні вимоги визнала.
Заочне рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 03 листопада 2015 року.
Як вбачається з довідки Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 28 січня 2019 року №14-64/132 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку Служби у справах дітей як дитина, позбавлена батьківського піклування, з 09 листопада 2015 року (а. с. 47).
З довідки-інформації Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області № 275 від 08 червня 2018 року вбачається, що за час проживання у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зарекомендувала себе з задовільного боку. На даний час працює пакувальницею у філії «Харківська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес». Серед сусідів та жителів села підтримує нормальні відносини. В порушенні громадського порядку, зловживанні спиртними напоями помічена не була. У громадському житті села участі не бере. Скарги щодо ОСОБА_1 до сільської ради не надходили (а. с. 6).
Із довідки Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області № 288 від 21 червня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає разом із співмешканцем ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5.
21 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1, виданим Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 39.
Як вбачається з виробничої характеристики ОСОБА_1 від 25 травня 2018 року вона працює в Філії «Харківська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» укладальником-пакувальником складу готової продукції з 01 березня 2018 року (наказ № 53к від 28 лютого 2018 року) по цей час. За час роботи показала себе дисциплінованим працівником. Ніяких запізнень чи нераціонального використання робочого часу не було. Всі завдання та доручення, які їй давалися керівником структурного підрозділу, виконувала в строк та з хорошою якістю робіт. В колективі поводиться коректно, завжди позитивно налаштована. В спілкуванні з колегами ввічлива, доброзичлива. Характер врівноважений. Зі сторони керівництва ніяких претензій та зауважень немає.
З довідки філії «Харківська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» №84 від 17 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 працює у компанії з 01 березня 2018 року на посаді укладальника-пакувальника та її дохід з 01 березня 2018 року по 30 квітня 2018 року склав 11 172,62 грн. (а. с.7)
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз'єднує сімейні зв'язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими, як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім'ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.
Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.
Як роз'яснено в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» розглядаючи справи про поновлення батьківських прав суди зобов'язані перевіряти, наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав.
При вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з них та інших осіб, із якими проживає дитина, враховує її інтереси, а також думку дитини, якщо вона її може висловити.
Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття або була усиновлена й усиновлення не скасоване чи не визнане недійсним.
За змістом частини 4 статті 169 СК України, поновлення в батьківських правах можливе лише за умови, що батьки істотно змінили в кращий бік поведінку, спосіб життя і (або) ставлення до виховання дитини.
Поновлення батьківських прав і повернення дитини батькам допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини. Якщо поновлення в батьківських правах суперечить інтересам дитини, то суд має право з урахуванням думки дитини відмовити в задоволенні позову батьків про поновлення в батьківських правах.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач працевлаштована, перебуває у шлюбі, має позитивні характеристики з місця проживання та місця роботи, спілкується з дочкою, істотно в кращий бік змінила поведінку і своє ставлення до виховання дочки.
Заперечень щодо поновлення батьківських прав від відповідача не надходило.
В суді апеляційної інстанції представник Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області пояснила, що фактично з рішенням суду Служба згодна. Однак, оскільки Службу не залучено до участі у справі, вважала рішення суду з цих підстав є необгрунтованим. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом апеляційної інстанції зобов'язано Службу надати висновок про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Такий висновок було надано 05 квітня 2019 року. В ньому зазначено, що з серпня 2018 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 З вересня 2018 року вона працює у філії «Харківська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» і її заробітна плата з вересня 2018 року по лютий 2019 року склала 42 333, 06 грн. Вона разом з чоловіком проживає в домоволодінні по АДРЕСА_2. Домоволодіння складається з житлового будинку, літньої кухні, гаражу, сараю, льоху, колодязю. В житловому будинку є три житлові кімнати, кухня, ванна кімната. До будинку проведено газо - та водопостачання, наявне електропостачання. У будинку є меблі, побутова техніка. Родина забезпечена продуктами харчування, обробляється земельна ділянка, утримується господарство. Для проживання дитини підготовлена окрема кімната з усіма зручностями та необхідними меблями: ліжко, робочий стіл, стільці, шафа, іграшки тощо. Будинок та прибудинкова територія знаходяться в належному санітарному стані. ОСОБА_7 не заперечує проти проживання разом з ним та його дружиною, матір'ю дитини, ОСОБА_4 Також, Служба вважала, що ОСОБА_8 створені належні умови для проживання дитини. Змінилося і її ставлення до дочки, адже вона в повній мірі намагається виконувати свої батьківські обов'язки.
За змістом частини 6 статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Згідно частин 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Матеріали справи свідчать про те, що висновок органу опіки та піклування, який надано до суду апеляційної інстанції, є обгрунтованим, не суперечить інтересам дитини.
Аналізуючи навелене, судова колегія вважає, що оскільки Служба у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області приймала участь в суді апеляційної інстанції, надала обгрунтований висновок щодо доцільності поновлення батьківських прав, який не суперечить судовому рішенню, не залучення до участі у справі органу опіки та піклування та не надання ним висновку щодо доцільності (недоцільності) поновлення батьківських прав позивача в суді першої інстанції не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Докази та обставини, на які посилається Служба в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Служби у справах дітей Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області - залишити без задоволення.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В.Бурлака
Судді І.О.Бровченко
А.І. Колтунова
Повний текст постанови складено 11 квітня 2019 року.