11 квітня 2019 року
м. Рівне
Справа № 561/905/18
Провадження № 22-ц/4815/395/19
Рішення ухвалене в смт. Зарічне Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначена
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
секретар Шептицька С.С.,
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особа : служба у справах дітей Дубенської РДА про позбавлення батьківських прав, -
ОСОБА_3 звернулася до Зарічненського районного суду Рівненської області із позовною заявою з вимогою до ОСОБА_1, третя особа: служба у справах дітей Дубенської РДА про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі під час якого 24 січня 2015 року у них народився син ОСОБА_4.
Згідно з рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року у справі № 559/313/16-ц шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_3 з відповідача стягнуто аліменти на дружину, з якою проживає дитина до досягнення дитиною 3-х річного віку у розмірі 1 000,00 гривень щомісячно з 12 лютого 2016 року по 24 січня 2018 року.
Рішенням від 31 травня 2016 року з відповідача на користь позивачки Дубенським міськрайонним судом присуджено до стягнення аліменти на утримання сина у розмірі 1 600,00 гривень щомісячно, а рішеннями від 28 лютого 2017 року та від 12 квітня 2017 року з ОСОБА_1 стягнуто пеню в розмірі 3 111,69 грн. та 4 979,73 грн. відповідно.
Станом на дату подання позовної заяви з моменту розірвання шлюбу між сторонами, як вказує позивачка, відповідач свідомо не брав участі у вихованні сина не піклувався про його моральний та фізичний розвиток, навчання, не надавав матеріальної допомоги на його утримання.
Крім того, 16 вересня 2016 року Дубенським ВП ГУНП у Рівненській області було розпочате кримінальне досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016180040001023 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (Ухилення від сплати аліментів на утримання дитини) та на даний час здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017180040000255 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України по факту невиконання судового рішення.
За твердженням позивачки, вона самостійно виховує дитину та не чинить перешкод у цьому відповідачеві, який не цікавиться життям дитини і тому звернулась до суду із позовною заявою про позбавлення його батьківських прав, яку просить задовольнити.
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2018 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 вважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Зазначає, що місцевим судом не враховано той факт, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що останній піклувався про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечення харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що позитивно впливає на її фізичний розвиток як складу виховання, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення сина; надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Вказує, що судом першої інстанції не наведено переконливих доказів чому було відхилено один висновок органу опіки та піклування, а надав перевагу іншому висновку органу опіки та піклування.
Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_3 С,С. батьківських прав щодо сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У поданому ОСОБА_1 відзиві на апеляційну скаргу, вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, є формальними, безпідставними та необґрунтованими, а тому не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідач визнає, що не приділяв достатньої уваги вихованню та матеріальному забезпеченню дитини, разом з тим, категорично проти позбавлення його батьківських прав.
Зазначає, що бажає спілкуватися із сином, підтримувати з ним батьківські відносини. В ході розгляду справи в суді першої інстанції він підтвердив своє бажання змінити ставлення до виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, зокрема, за взаємною згодою з ОСОБА_3 мав зустріч із сином, вчасно сплачує аліменти на дитину.
Вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає інтересам дитини. Зокрема це підтвердили служба у справах дітей Зарічненської РДА Рівненської області у висновку №01/17-3171 від 29 листопада 2018 року, згідно якого вважає за недоцільне позбавлення його батьківських прав.
За наведеного, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_5 завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явились і причин неявки не повідомили, тому колегія суддів вважає за можливе провести розгляд за їх відсутності.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Дубенської РДА в судове засідання не з'явився, подав заяву в якій підтримав поданий висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, просив розгляд справи просив проводити за його відсутності.
Орган опіки та піклування Зарічненської РДА в судове засідання не з'явились, подав заяву в якій просили проводити розгляд справи за їх відсутності.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, судом першої інстанції було враховано, що відповідач попри наявні ознаки ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, бажає виправитись, погасити суму заборгованих аліментів та підтримувати батьківські зв'язки з сином, до нього раніше не застосовувалися заходи попередження та впливу, на даний час він прагне належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, повноцінно приймати участь у вихованні сина.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія судів апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 до ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
На даний час ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні.
06 липня 2016 року згідно рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області шлюб між сторонами розірвано (а.с.7).
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 31 травня 2016 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1 600,00 гривень щомісячно, починаючи з 12 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.9).
Рішеннями Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 лютого 2017 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 3111,69 грн. (а.с.10-11).
Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12 квітня 2017 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 4979,73 грн (а.с.12-13).
16 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань внесено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 164 КК України по факту ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання малолітньої дитини, кримінальне провадження № 12017180040000255.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування в особі Дубенської РДА від 06 листопада 2018 року № 2864/02-13/18 позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є доцільним (а.с.72-73).
Також матеріали справи містять висновок органу опіки і піклування Зарічненської районної державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 жителя ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.76-77).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Зазначене дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1, який не використав всіх, передбачених законом засобів для того, щоб брати участь у вихованні сина, батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. При цьому судом також враховано частину першу статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, суд першої інстанції правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування від 06 листопада 2018 року, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що в цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а лише зазначена констатація безспірних фактів щодо умов проживання сторін та їх дитини, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування із відповідачем щодо врегулювання даного конфлікту, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.
Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Крім того, в матеріалах справи наявний і інший діаметрально протилежний висновок органу опіки і піклування Зарічненської РДА.
Наявність таких двох висновків само по собі вказує на недоведеність позовних вимог.
Крім того, стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача аліментів на утримання дитини, не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по її утриманню, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Також слід врахувати, що на момент розгляду справи, частину заборгованості по сплаті аліментів відповідачем погашено та аліменти сплачуються у визначеному рішенням суду розмірі. Відповідач визнав, що не приділяв достатньої уваги вихованню та матеріальному забезпеченню дитини, разом з тим, категорично проти позбавлення батьківських прав. Зазначає, що бажає спілкуватися із сином, підтримувати з ним батьківські відносини.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Відповідно доп.1ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає,
Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 11 квітня 2019 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: Н.М. Ковальчук
ОСОБА_6