79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" квітня 2019 р. Справа №914/1120/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді О.В. Зварич
суддів О.П. Дубник
ОСОБА_1,
секретар судового засідання М.С. Кіра,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України (надалі Львівська митниця ДФС) за № 793/13-70-10/14 від 12.11.2018р. (вх. № 01-05/1197/18 від 20.11.2018р.)
на рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. (суддя З.П. Гоменюк; повний текст рішення складено 26.10.2018р.)
у справі № 914/1120/18
за позовом: Львівського міського центру зайнятості
до відповідача: Львівської митниці ДФС
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2С.)
про стягнення 24730,54 грн.,
за участю:
від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 5 від 25.01.2019р.);
від відповідача: ОСОБА_4 - представник (довіреність № 7197/10/13-70-10/ від 06.09.2018р.);
від третьої особи: не з'явився,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
19.06.2018р. Львівський міський центр зайнятості звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення коштів в сумі 24730,54 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача по звільненню ОСОБА_2 з посади, що встановлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012р. у справі № 142894/11/9104, вказана особа зареєструвалась в центрі зайнятості, набула статус безробітного та отримала допомогу по безробіттю чим завдано шкоди Івано-Франківському обласному центру зайнятості.
Рішенням господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі №914/1120/18 (суддя З.П. Гоменюк) позов задоволено. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь Львівського міського центру зайнятості 24730,54 грн. виплаченої допомоги з безробіття та 1762,00 грн. судового збору.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що внаслідок неправомірного звільнення ОСОБА_2 з посади, що підтверджено судовими рішеннями у адміністративній справі № 142894/11/9104, відповідач завдав матеріальної шкоди (збитків) Львівському міському центру зайнятості у розмірі отриманої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю (24730,54 грн.), між якою (шкодою) і неправомірними діями відповідача є причинний зв'язок. При цьому, відсутності своєї вини у заподіянні шкоди відповідач не довів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Львівська митниця ДФС подала апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі №914/1120/18, в якій просить зазначене судове рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник не погоджується із твердженнями позивача про те, що неправомірні дії митниці по звільненню ОСОБА_2 з посади призвели до надмірної виплати допомоги по безробіттю та вказує, що саме ОСОБА_2 не повідомив позивачу про поновлення його на роботі за рішенням суду та подвійну виплату йому коштів. Вважає, що спірна сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Івано-Франківський обласний центр зайнятості у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Стверджує, що внаслідок неправомірних дій відповідача громадянину ОСОБА_5 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 3205,59 грн., чим завдано матеріальної шкоди центру зайнятості. Вказує, що суд першої інстанції правомірно встановив причинний зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача, а відповідач не довів відсутності своєї вини у заподіянні позивачу спірної шкоди. Просить залишити без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2018р. у справі №909/840/18, апеляційну скаргу Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області - без задоволення.
Третя особа не надавала письмового відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги і доводи, наведені у апеляційній скарзі.
Представник позивача просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.
Третя особа не з'явилась в судове засідання. ОСОБА_6 повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 14.02.2019р., вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.
Явка учасників судового процесу в судове засідання не визнавалась обов'язковою. Отже, в силу положень ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу при відсутності третьої особи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З 01.05.2008р. гр. ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Львівською митницею.
На підставі наказу Державної митної служби України по особовому складу Львівської митниці № 1821-к від 29.08.2011р. припинено перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_2
26.09.2011р. гр. ОСОБА_2 звернувся до Львівського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю (а.с.12).
ОСОБА_6 із наказів Львівського міського центру зайнятості про прийняті рішення ПК № 135011091900004 ОСОБА_2 надано статус безробітного з 26.09.2011р. (наказ від 26.09.2011р. № НТ110926); призначено допомогу по безробіттю, застрахованим особам без урахування страхового стажу відповідно до п.п.2, 4 ст. 22 та п. 2 ст. 23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та п.п. 2.7, 2.9 “Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності” з 26.09.2011р. по 19.09.2012р. (наказ від 26.09.2011р. № НТ110926) та з 26.09.2011 розпочато її виплату (від 26.09.2011р. наказ №НТ110926) (а.с. 13).
В матеріалах справи міститься постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012р. у справі № 142894/11/9104 за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби та Львівської митниці про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказаною постановою визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України по особовому складу Львівської митниці № 1821-к від 29.08.2011р. в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ОСОБА_2 та поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці. Стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2011р. по 21.03.2012р. в розмірі 37028,88 грн. Дана постанова набрала законної сили (а.с.22-25).
В силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
ОСОБА_6 з наказом Львівського міського центру зайнятості від 20.09.2012р. №НТ120920 з 20.09.2012р. припинено виплату ОСОБА_2 допомоги по безробіттю у зв'язку із закінченням строку виплати та з 21.09.2012р. знято його з обліку громадян, які шукають роботу і безробітних (наказ від 05.11.2012р. № НТ121105) (а.с.13).
Наявною в матеріалах справи довідкою Львівського міського центру зайнятості (додаток № 4 до ПК № 135011091900004) підтверджується, що за період перебування на обліку з 26.09.2011р. по 19.09.2012р. позивач виплатив ОСОБА_2 допомогу по безробіттю в сумі 24730,54 грн. (а.с. 15-19).
04.02.2013р. Львівським міським центром зайнятості складено ОСОБА_3 № 96 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яким встановлено, що під час перебування на обліку у центрі зайнятості гр. ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з Львівською митницею, але відповідно до виконавчого листа №2а-10383/2011 виданого 11.04.2012р. Львівським окружним адміністративним судом про стягнення з Львівської митниці на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2011р. по 21.03.2012р., у 2 кварталі 2012 року була нарахована і виплачена заробітна плата у сумі 37028,88 грн. (а.с.20-21).
Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що 29.08.2011р. ОСОБА_2 незаконно звільнений з посади головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, у подальшому з 30.08.2011р. поновлений відповідачем на зазначеній посаді на підставі судового рішення та отримав середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2011р. по 21.03.2012р. У той же час, в період з 26.09.2011р. по 19.09.2012р. позивач виплатив ОСОБА_2 24730,54 грн. допомоги по безробіттю.
На момент звернення до Львівського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного (26.09.2011р.) ОСОБА_2 не отримував заробітної плати, тому правових підстав для відмови йому у наданні статусу безробітного на той час не було.
01.07.2013р. відповідач отримав від позивача претензію №13/3438 від 07.06.2013р. про відшкодування коштів у сумі 24730,54 грн., які були виплачені ОСОБА_2 як допомога по безробіттю (а.с. 27).
В листі-відповіді за № 6/14-932 від 27.06.2013р. відповідач вказав про необхідність стягнення суми 24730,54 грн. з ОСОБА_2, а не з Львівської митниці, оскільки саме ОСОБА_2 не повідомив центр зайнятості про своє поновлення на посаді на підставі судового рішення (а.с.28).
Підставою звернення Львівського міського центру зайнятості до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що відповідач в добровільному порядку не повернув кошти в сумі 24730,54 грн.
20.07.2018р. відповідач подав в суд першої інстанції клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог у даній справі (а.с.54-56).
Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
ОСОБА_6 з частиною 1 статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").
ОСОБА_6 з положеннями частини 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
ОСОБА_6 з пунктом 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
У відповідності з абзацом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами забезпечення є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом (ст. 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").
ОСОБА_6 з підпунктом 2 пункту 1 статті 31 вищезазначеного Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
У відповідності до пунктів 10, 11 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, гр. ОСОБА_2 до 29.08.2011р. працював на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці та отримував заробітну плату саме в цій установі.
Львівським міським центром зайнятості в період з 26.09.2011р. по 19.09.2012р. було виплачено гр. ОСОБА_2 допомоги по безробіттю в розмірі 24730,54 грн., підтвердженням чого є довідка позивача (додаток № 4 до ПК № 135011091900004).
Як зазначалось вище, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012р. у справі № 142894/11/9104 визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України по особовому складу Львівської митниці № 1821-к від 29.08.2011р. в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ОСОБА_2 та поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці. Стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2011р. по 21.03.2012р. в розмірі 37028,88 грн.
ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право: стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 цього ж Закону із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
При прийнятті Львівським апеляційним адміністративним судом вищезазначеної постанови від 21.03.2012р. у справі № 142894/11/9104, визнано наказ про звільнення гр.ОСОБА_2 незаконним та скасовано його, при цьому цей наказ став підставою для втрати останнім заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю.
Враховуючи те, що незаконність звільнення відповідачем з посади гр. ОСОБА_2 встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, яким і було поновлено на посаді останнього, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному гр. ОСОБА_2 у відповідності до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності у відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
ОСОБА_6 з частинами 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України).
У відповідності до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Матеріалами справи підтверджено, що у 2013 році позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці про стягнення коштів в сумі 24730,54 грн., що свідчить про переривання строку позовної давності. Крім того, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016р., яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 18.04.2018р., закрито провадження у справі за вищевказаним позовом Львівського міського центру зайнятості у зв'язку з непідсудністю справи суду адміністративної юрисдикції. Суд прийшов до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту (а.с.29-34, 39-41).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано та підставно задоволив позовні вимоги, стягнувши з Львівської митниці ДФС на користь Львівського міського центру зайнятості грошові кошти в розмірі 24730,54 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про те, що спірна сума коштів підлягає стягненню з гр. ОСОБА_2, оскільки саме внаслідок протиправного наказу відповідача про звільнення з посади, зазначений громадянин був вимушений звернутися до позивача за одержанням допомоги по безробіттю, а згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" наявність спору особи з роботодавцем щодо звільнення з посади не є підставою для відмови у призначенні допомоги по безробіттю.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України унормовано: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування (ч.1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.78 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України”, no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.
Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби України за №793/13-70-10/14 від 12.11.2018р. (вх. № 01-05/1197/18 від 20.11.2018р.) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі №914/1120/18 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя О.П. Дубник
Суддя Б.Д. Плотніцький