Іменем України
11 квітня 2019 року
Київ
справа №804/6964/16
касаційне провадження №К/9901/61582/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 (суддя - Єфанова О.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 (головуючий суддя - Бишевська Н.А., судді - Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) про арешт коштів,
Інспекція 19.10.2016 звернулась до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2, у якому просила застосувати арешт коштів, які перебувають на рахунках, відкритих у банках, які обслуговують ФОП ОСОБА_2
На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція послалася на те, що ФОП ОСОБА_2 не допустив перевіряючих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно наказу начальника Інспекції від 11.10.2016 № 1257, прийнятого на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 757/47604/16-к.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 30.01.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що ФОП ОСОБА_2, реалізувавши своє право не допуску посадових осіб контролюючого органу для проведення ними перевірки, в подальшому оскаржив рішення контролюючого органу про призначення такої у судовому порядку, з урахуванням того, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 у справі № 804/7023/16, яка набрала законної сили, було скасовано наказ Інспекції від 11.10.2016 № 1257 та, як наслідок, підтверджено відсутність у контролюючого органу законних підстав для її проведення, а у підприємця - наявність законних підстав для недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 27.09.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що на момент виникнення спірних правовідносин у контролюючого органу були усі законні підстави щодо проведення перевірки ФОП ОСОБА_2, призначеної згідно наказу Інспекції від 11.10.2016 № 1257.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.02.2019 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 12.02.2019.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що начальником Управління 11.10.2016 на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 757/47604/16-к та на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України був виданий наказ № 1257 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2.».
На підставі зазначеного наказу та направлень на перевірку від 17.10.2016 №1025 та № 1026 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2
ФОП ОСОБА_2 відмовився від підпису у направленні на перевірку та не допустив фахівців контролюючого органу до проведення позапланової виїзної документальної перевірки, про що складено акти №1101/13-04-04-62/НОМЕР_1 від 17.10.2016 та №1104/10/04-62-13-04/НОМЕР_1, а також акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 1105/10/04-62-13-04/НОМЕР_1 від 18.10.2016.
19.10.2016 о 10:00 год. начальником Інспекції було прийняте рішення №28182/04-62-13-04-25, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - ФОП ОСОБА_2
З огляду на не допуск фахівців контролюючого органу до проведення перевірки, Інспекція звернулась до суду із даним позовом.
В свою чергу, ФОП ОСОБА_2 оскаржив наказ Інспекції від 11.10.2016 № 1257 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2.» у судовому порядку.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13.04.2017 у справі № 804/7023/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017, визнав протиправним та скасував наказ Інспекції від 11.10.2016 № 1257.
Підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
За визначенням, наведеним у пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
При цьому, суди встановили, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13.04.2017 у справі № 804/7023/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017, визнав протиправним та скасував наказ Інспекції від 11.10.2016 № 1257.
З огляду на те, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату ухвалення судового рішення у даній справі відсутні підстави для застосування арешту коштів підприємця, оскільки судовими рішеннями у справі № 804/7023/16 було підтверджено відсутність у контролюючого органу законних підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2, а у підприємця, як наслідок, - наявність законних підстав для недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 та постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Т.М. Шипуліна
Р.Ф. Ханова