Справа № 826/17641/18
11 квітня 2019 року м. Київ
Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Сорочко Є.О., перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року позов повернуто. Не погодившись з таким рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу.
Вимоги до апеляційної скарги, порядку та строків її подання встановлені статтями 295-297 КАС.
Апеляційна скарга не відповідає зазначеним вимогам у зв'язку з відсутністю документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі та пропуском строку апеляційного оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296, частини другої статті 132 КАС до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до положень підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З урахуванням того, що скаржники просять скасувати ухвалу суду, то відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2019 року - 1 921 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги становить 1921 грн.
Щодо доводів про те, що скаржники звільнені від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" № 1023-XII від 12.05.1991 (далі - Закон № 1023-XII), цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закон № 1023-XII, послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Таким чином, дія Закону № 1023-XII поширюється лише на договірні правовідносини, які виникають на підставі відповідного споживчого договору, зокрема, щодо надання послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачами були заявлені вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування вкладу, його зобов'язання акцептувати грошові вимоги позивачів, а також похідні вимоги про стягнення майнової відповідальності, збитків та моральної шкоди
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI від 23.02.2012 (далі - Закон № 4452-VI), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.
Зазначене дає підстави вважати, що виконуючи функції гаранта щодо відшкодування вкладів фізичних осіб Фонд не надає споживчі послуги, оскільки такі його функції виникають не на підставі споживчого договору, а на підставі Закону 4452-VI з метою забезпечення гарантованих державою прав вкладників на відшкодування коштів за їх вкладами.
Таким чином, у спірних правовідносинах, позивачі не є споживачами у розумінні Закону № 1023-XII, а відповідач не є виробником, продавцем товарів, виконавцем робіт чи надавачем послуг, а тому положення Закону № 1023-XII на спірні правовідносини не розповсюджуються. Позов у даній справі подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як до суб'єкта владних повноважень з приводу виплати суми гарантованого відшкодування за вкладом (та решта похідних вимог) на підставі Закону 4452-VI, до суду позивачі звернулися саме задля вирішення публічно-правового спору, а не на захист цивільних правовідносин, виниклих між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
З огляду на наведене, суд наголошує на безпідставності доводів скаржників про звільнення їх від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі на підставі положень Закону № 1023-XII.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд в ухвалі від 27 березня 2019 року у даній справі.
Щодо посилань скаржників на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц, то колегія суддів наголошує на тому, що предмет та юрисдикція спору у даній справі та у справі № 761/24881/16-ц є цілком різною. Зокрема, у справі, що була розглянута Великою Палатою Верховного Суду спір стосувався виконання договору, що був укладений фізичною особою із банком, ліквідацію якого здійснював Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Водночас у даній справі спірні правовідносини пов'язані не із невиконанням цивільно-правової угоди, а із здійсненням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб публічних функцій щодо відшкодування гарантованого Державою вкладу. Окрім того, у справі № 761/24881/16-ц судом касаційної інстанції не надавалася оцінка статусу позивача як споживача, а виключно досліджувалося питання необхідності сплати споживачем судового збору не лише за подання позову, а й інших процесуальних документів.
У відповідності до частини другої статті 298 КАС до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, згідно з якими апеляційна скарга залишається без руху.
Щодо строку апеляційного оскарження.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
З матеріалів справи вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення складено 18.12.2018, а тому граничним строком його оскарження є 02.01.2019. Однак, апеляційну скаргу подано лише 25.03.2019, тобто з пропуском встановленого КАС строку.
При цьому, скаржниками заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку оскарження позивачі посилаються на те, що вперше апеляційну скаргу було подано ними у межах встановленого строку, проте судом її було повернуто. Скаржники стверджують, що строк ними пропущено з поважних причин, оскільки повернення апеляційної скарги не перешкоджає їх повторному зверненню до апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, першу апеляційну скаргу позивачів ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2019 було залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору, а ухвалою цього суду від 13.03.2019 її було повернуто у зв'язку із неусуненням недоліків у встановлений судом строк.
Суд звертає увагу, що повернення апеляційної скарги, дійсно, не позбавляє права повторного її подання, яким скаржники і скористалися. Проте, сама лише обставина повернення апеляційної скарги та подання повторної скарги не може бути розцінена як поважна причина пропуску строку апеляційного оскарження. Поважними причинами у такому випадку можуть бути визнані виключно обставини, що не залежали від скаржника та які об'єктивно перешкоджали йому у відповідний період реалізувати своє право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів неможливості скаржників чи наявності у них будь-яких об'єктивних перешкод щодо сплати судового збору за подання першої апеляційної скарги. У свою чергу, помилкові трактування скаржниками норм чинного законодавства, що стосуються звільнення їх у публічно-правових спорах від сплати судового збору як споживачів відповідно до Закону № 1023-XII, та їх власні переконання щодо цих обставин, не можуть бути розцінені як поважні причини пропуску строку оскарження.
Інших причин пропуску строку скаржники не вказали.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без руху та встановити десятиденний строк з моменту вручення цієї ухвали протягом якого скаржники мають право надати оригінал документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали скаржники мають право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку та вказати інші підстави для поновлення строку.
У разі якщо недоліки апеляційної скарги не буде усунуто, вона буде повернута скаржникам, а у випадку неподання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження або визнання неповажними причин пропуску строку, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 169, 295, 296, 298 КАС, суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поновлення строку апеляційного оскарження.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року залишити без руху.
Встановити десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали протягом якого скаржник має право надати оригінал документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Роз'яснити, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали скаржник має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку та вказати інші підстави для поновлення строку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя Є.О. Сорочко