Справа № 2340/4117/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
В.В. Гаращенко
Іменем України
11 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року, що у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Черкаській області від 26.10.2018, яким повідомлено фізичну особу - платника податку ОСОБА_5 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: №04667922-1309-2324; №0466793-1309-2324; №0466794-1309-2324; №0466795-1309-2324; №0466796-1309-2324; №0466797-1309-2324.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Черкаській області.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області №2-718/11 від 25.10.2011 визнано за ОСОБА_5 право власності на комплекс будівель та споруд колишнього КСП «Україна» в с. Росоша, Теплицького району Віннецької області, а саме:
- розташований по АДРЕСА_2 молокоприймальний пункт загальною площею 70.0 кв.м.;
- розташовані по АДРЕСА_3: вагова загальною площею 57.5 кв.м.; навіс для зберігання сіна, загальною площею 1559.0 кв.м.; телятник загальною площею 732.6 кв.м.; будівля телятника №3, загальною площею 720.40 кв. м.; будівля свинарника, загальною площею 1218.10 кв.м.; корівник загальною площею 1250.8 кв.м.; будівля складу загальною площею 868.80 кв.м.; будівля свинарника №1, загальною площею 2061 кв.м.; будівля телятника загальною площею 1487.0 кв.м.;
- розташовані по АДРЕСА_4: будівля гаража з підвалом, загальною площею 824.60 кв.м.;
- розташовані по АДРЕСА_5 будівлі зернового складу, загальною площею 3347.0 кв.м.; будівля вагової загальною площею 40.30 кв.м.; будівля зернового складу площею 834.0 кв.м.; будівля зернового складу площею 329.10 кв.м.; будівля зернового складу площею 218.40 кв.м.; будівля темника загальною площею 129,40 кв.м.;
- розташовані по АДРЕСА_6 торгівельний комплекс загальною площею 270.80 кв.м.;
- розташовані по АДРЕСА_7: будівля контори загальною площею 281.70 кв.м.
У січні 2012 року комунальне підприємство «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» провело державну реєстрацію права власності позивача на вищевказаний майновий комплекс будівель, що підтверджують витяги про державну реєстрацію №32835931, №32982588, №32980136, №32981550, №32979814, №32980880.
Головним управління ДФС у Черкаській області у відповідності до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК) винесено податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018 №0016880/0000-0218, №0016881/0000-0218, №0016882/0000-0218, №0016883/0000-0218, №0016884/0000-0218, №0016885/0000-0218, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на вищевказані нежитлові будівлі.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням №14370/Г/99-99-11-02-01-14 Державної фіскальної служби України вищевказані податкові повідомлення-рішення частково скасовані.
В подальшому Головним управлінням ДФС у Черкаській області за наслідком вищевказаних обставин винесено податкові повідомлення-рішення від 26.10.2018 №0466792-1309-2324; №0466793-1309-2324; №0466794-1309-2324; №0466795-1309-2324; №0466796-1309-2324; №0466797-1309-2324, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік за нежитлові будівлі за період з січня по листопад 2017.
Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що використання позивачем у своїй сільськогосподарській діяльності нежитлових будівель, які були на 2017 рік його приватною власністю, свідчить про те, що перелічені вище об'єкти нежитлових будівель підпадають під дію положень п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК та не є об'єктом оподаткування.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регулює стаття 266 ПК
Так, відповідно до пункту 266.1.1 статті 266 ПК платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пункт 266.2.1 статті 266 ПК).
За змістом підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 ПК не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на пункт 14.1.235 статті 14 ПК, згідно якого сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Слід відмітити, що глава 1 розділу XIV встановлює правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку (пункт 291.1 статті 291 ПК). Таким чином, для цілей застосування статті 266 ПК визначення «сільськогосподарського товаровиробника», наведене у пункті 14.1.235 статті 14 ПК використовувати недоцільно.
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
У світлі викладеного колегія суддів звертає увагу на принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пункт 4.1.4 статті 4 ПК).
Аналіз викладених норм свідчить, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди юридичної особи (незалежно від організаційно-правової форми), їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем 23.11.2007 створено фермерське господарство «Еталон Плюс», що діє на підставі статуту та є юридичною особою.
Фермерське господарство «Еталон Плюс» відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11) як основним видом діяльності.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Статтею 20 Закону № 973-IV передбачено, що майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.
Згідно частини першої статті 22 Закону № 973-IV фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Теплицького районного суду Вінницької області №2-718/11 від 25.10.2011 за позивачем визнано право власності на спірний комплекс будівель та споруд.
Відповідно до пункту 4.15.1 статуту Фермерського господарства «Еталон Плюс», спірне майно віднесено до складу майнового комплексу, який внесено до складеного капіталу Фермерського господарства «Еталон Плюс» та передано позивачем до складу статутного фонду Фермерського господарства «Еталон Плюс» згідно акту прийому-передачі від 22.08.2013.
Згідно листа лист Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області №343 від 05.11.2018 в якому зазначається, що нерухоме майно майнового комплексу будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7 в с. Росоша, Теплицького району, Вінницької області весь час використовується у сільськогосподарській діяльності.
Доводів та доказів використання спірного майна для інших цілей відповідачем не наведено.
Беручи до уваги, що фермерське господарство «Еталон Плюс» згідно викладених вище норм є формою здійснення фізичною особою-позивачем, підприємницької діяльності, та є юридичною особо, до складу майна якої згідно статуту та акту приймання-передачі позивачем як її членом було віднесено спірне нерухоме майно, то колегія суддів дійшла висновку, що на це майно розповсюджуються вимоги підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 ПК як на будівлі та споруди, що входять до складу майна сільськогосподарського товаровиробника - фермерського господарства «Еталон Плюс», та використовуються у його у сільськогосподарській діяльності.
Тому, не заперечуючи обставин того, що позивач згідно пункту 266.1.1 статті 266 ПК є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, колегія суддів наголошує, що спірне майно не є об'єктом оподаткування цим податком відповідно до підпункту «ж» пункту 266.2.2 статті 266 ПК.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах підтримав Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 по справі 649/593/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування викладених норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала (стаття 347 КАС).
Водночас, посилання в апеляційній скарзі на рішення апеляційного суду у справі № 823/1751/17 колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини сьомої статті 78 КАС правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов